Нарешті переговори щодо майбутнього Східної України знову на порядку денному. Після кількох відтермінувань через обстріли з боку підтримуваних Росією сил на Донбасі, відбувся прорив, що дозволить лідерам України, Росії, Німеччини та Франції ще раз зібратися за столом перемовин. 9 листопада, як того вимагали домовленості, на фронті було підтверджене припинення вогню, що тривало більше 7 днів, а це в свою чергу дозволило провести місцеве розведення військових сил.
Це була остання умова, разом з мовчазною згодою на формулу Штайнмаєра, яку поставив Кремль для проведення зустрічі Нормандської четвірки. З різних причин інші три лідери хотіли переговорів на вищому рівні якнайшвидше. Зараз Київ сподівається, що зустріч може відбутись 24 чи 26 листопада.
У вересні Франція та Німеччина вочевидь поступились наполяганням президента Володимира Путіна на тому, що вони можуть відновити зустрічі, якщо ті будуть більш-менш на його умовах, і цим лідерам навряд залишалось щось більше, крім як змиритись з відтягуванням Москви.
Тим часом виникли серйозні ускладнення між Києвом та Вашингтоном унаслідок процедури імпічменту проти американського президента. Подальша слава України поставила країну в складне становище. Нове опитування щодо настроїв людей на окупованих територій Донбасу ще більше ускладнило ситуацію.
Президент України Володимир Зеленський, обраний у тому числі через обіцянку закінчити російсько-українську війну, потрапив під сильний вогонь у себе вдома, давши згоду Москві на сумнівну формулу Штайнмаєра, щоб розпочати відновлення переговорів Нормандської четвірки, так само як і розведення сил в окремих населених пунктах.
Передумови та прокрастинація Москви неминуче зіграли на руку політичним опонентам Зеленського. Патріотичні групи обвинуватили його в готовності до «капітуляції» перед Москвою. Розпалювання протиріч усередині України при збереженні нібито готовності рухатись уперед, а заразом обвинувачення Києва у затримці, залишається тактикою Кремля.
Президент Франції Еммануель Макрон думав справити враження на Путіна. Він прагнув провести зустріч Нормандської четвірки в Парижі у вересні, й подібно канцлеру Німеччини Ангелі Меркель та президентові США Дональду Трампу, заохочував Зеленського бути більш прихильним до Путіна, щоб вийти з глухого кута.
Меркель залишилась на задньому плані, проте тим не менш постійно підтримує суперечливий Північний потік-2 від Росії до Німеччини, що обійде Україну та зашкодить її економіці, коли запрацює наступного року. 30 жовтня Данія дала енергетичній компанії Газпром, яку контролює Росія, дозвіл прокладати Північний потік-2 через данські води, усунувши останню регуляторну перешкоду.
Німеччина планувала переконати Україну, що стоятиме на тому, що Росія продовжить транзит свого газу до Європи через Україну. Та 28 жовтня ЄС, Росія та Україна завершили четвертий раунд тристоронніх переговорів щодо довгострокового транзиту російського газу через Україну до Європи, так і не домовившись.
Адміністрації Зеленського мало що залишається, крім як і надалі підтверджувати сильне бажання України забезпечувати собі безпеку шляхом інтеграції в євроатлантичні структури, навіть якщо ці перспективи довготермінові, якщо не ілюзорні. Наприкінці жовтня Генсекретар НАТО Єнс Столтенберг відвідав Україну і виразив їй підтримку.
5 листопада, під час виступу на міністерській конференції у Стокгольмі, присвяченій десятій річниці ініціативи Східного партнерства ЄС, український міністр зовнішніх справ Вадим Пристайко підкреслив, що Україна хотіла би поглибити диференціальний підхід і галузеву інтеграцію. Україна хоче переглянути та модернізувати свою угоду про асоціацію з ЄС і умови поглибленої та всеохоплюючої торгової угоди.
На практичному рівні адміністрація Зеленського також хотіла продемонструвати свою прихильність не лише питанню безпеки Донбасу, що контролюється Україною, а й економічному розвитку та зменшенню ізоляції цього регіону. Країна в рекордний час завершила будівництво нової автомагістралі, що з'єднує порт Маріуполь на Азовському морі з містом Запоріжжя та його аеропортом, куди дві з половиною години їхати. 29 жовтня уряд провів великий інвестиційний форум у Маріуполі, де брали участь і український президент, і прем'єр-міністр. Мовлення телебачення та радіо на окупованих територіях теж розширилося.
У вересні Київ запропонував вивести війська під контролем ОБСЄ вздовж лінії фронту, та Москва обмежила її тільки трьома населеними пунктами: Станицею Луганською, де українська сторона відновлює пошкоджений міст з метою полегшити комунікацію, Золотим і Петрівським. Зараз, принаймні на трьох указаних локаціях, припинення вогню тримається навіть попри продовження обстрілів у інших місцях 420-кілометрової лінії фронту.
Ці невеличкі тимчасові поступки з боку Москви навряд відповідають щирому прагненню до миру та не мають відволікати увагу від постійної залежності брязканням зброєю та продовження ведення війни на нервах. Попри прогрес у вказаних місцях розведення, підтримувані Росією сили продовжили вогонь по українських позиціях.
Не слід обманюватись. Москва не прагне домовитись у нормандському форматі з українським президентом, який виявився більшим поборником інтересів України, ніж очікувалось. 1 листопада міністр зовнішніх справ Пристайко прямо заявив, що Україна, Франція та Німеччина готові до зустрічі, й що це Росія не хоче прогресу. Чотири дні потому спікер Кремля Дмитро Пєсков спробував перекинути вину на Україну.
Якщо кінець-кінцем Нормандська четвірка просунеться вперед, заявив Зеленський у своєму відеозверненні 7 листопада, «то секретів від громадськості не буде». Його ціль, сказав він, полягає у тому, щоб «відновити діалог, що може наблизити нас до повного припинення війни та повернення наших територій». Також Зеленський додав: «Звісно, головне — повернути наших в’язнів».
Відтоді з’явився додатковий фактор, який необхідно враховувати як адміністрації Зеленського при формуванні своєї політики та позиції на перемовинах, так і його войовничо налаштованим критикам, які вбачають навіть у розведенні «капітуляцію». На вихідних одна з найбільш авторитетних українських газет «Дзеркало тижня» опублікувала результати опитування, яке щойно пройшло на окупованих територіях Донбасу.
І хоча саме рішення його провести, і методологія, яку використовували, вже викликали критику, описана картина підтверджує те, що підозрювалось і не викликає протирічь. Результати показують, що переважна більшість резидентів, які залишились жити на окупованих територіях Донбасу, хотіли би бути включеними до Росії, і що лише незначна меншість хоче бути частиною України. Більшість обвинувачує у конфлікті Україну, не Росію, і залишається вороже налаштованою до ЄС та євроатлантичних структур.
Москва наполягає на тому, щоб на окупованих територіях пройшли вибори, і щоб цим анклавам надали максимальні управлінські повноваження у фактично федералізованій і тим самим політично ослабленій Україні. І нелегко змінити ці настрої на окупованих територіях, навіть з обіцянками економічної реконструкції та рівнем автономії. І це ще одна гірка правда для Києва.
Результати також ставлять некомфортні питання для Москви: якщо Київ міцно стоятиме на своєму, чи готові в Кремлі продовжувати платити політичну та економічну ціну за безстрокову підтримку фальшивих донбаських «республік», або ж інтегрувати їх у Російську Федерацію?
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікування повної версії тексту заборонене
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ