Оцінка російських арсеналів. Яке озброєння у ворога вже в дефіциті, якого вдосталь і що в цій ситуації робити ЗСУ, — експертне опитування

із засобами протиповітряної оборони (ППО). Згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, за час вторгнення було знищено, пошкоджено або виведено з ладу понад 940 російських засобів ППО.

«Російська армія не може щомісяця компенсувати стільки одиниць засобів ППО, скільки втрачає, — каже в коментарі NV Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи Інформаційний спротив. — А щомісяця ворог втрачає приблизно 30−40 одиниць ППО. Інколи й більше».

При цьому, за словами оглядача, нині Росія здатна відправляти на фронт лише кілька одиниць засобів та систем протиповітряної оборони. А оскільки запаси ППО ворога вже тривалий час виснажуються, то компенсувати всі потреби він не здатний.

«Це впливає не тільки на ситуацію в зоні бойових дій, — розмірковує Коваленко, — хоча там противник намагається тримати більш-менш ешелоновану ППО, а завдає серйозних проблем всередині самої Росії».

З думкою Коваленка погоджується Анатолій Храпчинський, колишній офіцер Повітряних сил ЗСУ, а нині — заступник директора miltech-компанії. І як приклад наводить нещодавній удар безпілотними літальними апаратами (БпЛА) по російському аеродромі Саваслейка, звідки регулярно злітають носії Кинджалів винищувачі МіГ-31К. За оцінками фахівця, аеродром такого рівня, щонайменше, мав захищати зенітний ракетний комплекс С-400 Тріумф.

«Але, як було видно з оприлюдненого відео, росіяни намагалися збити ударні дрони стрілецькою зброєю», — ділиться спостереженнями експерт.

І в цьому він бачить дві причини: або ворог економить ракети, або система ППО не змогла вчасно захопити цілі й відслідковувати їх. Перше припущення він одразу відкидає як не притаманне росіянам і береться розмірковувати над другим.

Так, за його словами, на озброєнні ворога стоїть радіолокаційна станція кругового огляду та виявлення повітряних цілей на малих і гранично малих висотах Подльот, яка призначена для роботи з ЗРК С-400 чи ЗРК С-500 і передбачає перехоплення повітряних цілей на низьких висотах, зокрема, БпЛА. І судячи з оприлюднених супутникових знімків, на Саваслейці така система стояла і не впоралась.

«Тому у мене дуже багато запитань до засобів протиповітряної оборони РФ, — говорить Храпчинський. — По-перше, їх дуже мало. А по-друге, їхня реальна якість не настільки висока, як це декларує Росія».

Так, за його оцінками, на початку вторгнення в лютому 2022-го на території РФ засобами ППО було захищено близько 40% стратегічно важливих об'єктів. А нині цей показник міг скоротитися до 23%.

Крім цього, експерти заявляють про дефіцит у російській армії танків та бойових броньованих машин (ББМ). Зокрема, до останніх належать бронетранспортери (БТР), бойові машини піхоти (БМП) та бойові машини десанту (БМД). За даними Генштабу ЗСУ, російська армія вже втратила майже 8700 танків і понад 17000 броньованих машин.

«Здавалося б, у росіян має бути багато танків, адже вони залишились ще від Радянського Союзу, — розмірковує Коваленко. — Але зараз ворог входить у фазу, коли танки й ББМ, що знімають зі збереження, потребують [для відновлення] більше ремонтогодин».

Свої слова він пояснює тим, що нині росіяни розконсервовують важку бронетехніку в дедалі гіршому стані. При цьому зменшується й кількість ремонтопридатних одиниць.

Його думку підхоплює Михайло Жирохов, військовий експерт і знавець історії авіації, уточнюючи, що оскільки в армії ворога виявилося недостатня кількість сучасних танків типу Т-72Б3 і Т-90, то в стрій почали ставити більш застарілі машини.

«Тому в агресора поступово виникає дуже дивна ситуація: танки [кількісно] нібито-то і є, але щомісяця в зону бойових дій їх надходить щораз менше», — додає зі свого боку Коваленко.

Така ж ситуація у ворога на фронті й з бойовими броньованими машинами. Через це росіяни почали ощадливіше використовувати як танки, так і ББМ, і не відправляють їх на штурми українських позицій, намагаючись компенсувати брак бронетехніки силами піхоти або використовують цивільні автомобілі чи мотоцикли.

Також серед дефіцитного озброєння сухопутних військ армії РФ експерти називають самохідні артилерійські установки (САУ), як от САУ Гвоздика, Акація, Гіацинт-С, та реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), такі як БМ-21 Град, БМ-27 Ураган, БМ-30 Смерч. За час великої війни ворог втратив майже 1200 одиниць РСЗВ, повідомляє український Генштаб.

«Самохідну артилерію росіяни компенсують на фронті причіпною, знімаючи зі зберігання старі гармати радянської епохи», — пояснює NV стратегію ворога Денис Попович, військовий оглядач.

А щоб компенсувати брак реактивних систем залпового вогню, ворог намагається поєднувати різні типи озброєння, створюючи таким чином екзотичні гібриди. Наприклад, монтує на шасі радянського бронетранспортера-тягача МТ-ЛБ або автомобіля Урал флотський реактивний бомбомет РБУ-6000.

«І як це оцінювати? — зі свого боку ставить риторичне запитання Коваленко. — Адже в принципі це — транспорт, але з нього зробили ерзац [сухопутної] РСЗВ».

Втім, і з транспортом у ворога не все гаразд. За даними українського Генштабу, від 24 лютого 2022-го росіяни вже втратили більше 24500 одиниць автотехніки й автоцистерн. Щоб компенсувати ці втрати, ворог дедалі частіше використовує в зоні бойових дій усе ті ж цивільні автомобілі — китайські гольфкари Desertcross, радянські та російські УАЗи та Ниви.

Водночас фахівці помітили на фронті й чимало унікальних транспортних засобів. А деякі зразки взагалі було створено в одиничних екземплярах. Як приклад Коваленко називає ще радянську розробку — важку командно-штабну й розвідувальну машину Ладога, яка фактично призначалася для ведення бойових дій в умовах ядерної війни, але так і не пішла в серійне виробництво.

«Ця унікальна машина була зібрана всього у двох екземплярах, — розповідає Коваленко. — Перший екземпляр було неможливо повернути до боєздатного стану, а другий було знищено в зоні бойових дій [в Україні]. Тобто був єдиний екземпляр, і більше його немає».

Щодо дефіцитної авіаційної компоненти, то Коваленко називає літак дальнього радіолокаційного виявлення та управління А-50. За оцінками експерта, після того, як на початку 2024-го росіяни втратили два літаки А-50, нині у агресора боєздатними лишаються всього три-чотири таких борти.

«Росіяни взагалі можуть залишитись без цих літаків, якщо буде збито або пошкоджено ще декілька одиниць [А-50]», — прогнозує військово-політичний оглядач.

Ім'я їм легіон

Розмірковуючи над тим, якої зброї у агресора ще вдосталь, Михайло Жирохов пояснює, що цей показник складається з двох позицій: перша — наявність озброєння на російських складах ще з часів СРСР, а друга — можливість швидко виробити це озброєння і поставити в війська.

І одразу ж називає авіаційні бомби різних калібрів. «Їх на [російських] складах буквально сотні тисяч тонн», — зі знанням справи каже знавець історії авіації. І додає, що оскільки виробництво бомб доволі просте, то росіяни використовують можливості його масштабування.

До розмови долучається Анатолій Храпчинський і вказує, що нині росіяни активно застосовують у війні проти України й кориговані авіабомби (КАБи). За його словами, це нескладна для російського виробництва зброя, оскільки це звичайні вільноспадні фугасні авіабомби, оснащенні універсальним модулем планерування і корекції (УМПК). Для виробництва останнього не потрібно високотехнологічне обладнання, а корпус модуля УМПК можна вирізати на звичайних металообробних верстатах з числовим програмним керуванням, які навіть не внесені до санкційних списків, оскільки не мають подвійного призначення.

«Тому в цьому аспекті Росія, як свого часу й СРСР, використовує що завгодно, аби створити з цього зброю», — каже Храпчинський.

Втім, мова йде не тільки про бомби. Попри повномасштабну війну та суттєві втрати, у російської армії все ще велика кількість стрілецької зброї та боєприпасів до неї. «Це РФ виробляє масово, — запевняє Жирохов. — Плюс радянські склади ще [повністю] не вигребли».

При цьому навіть в умовах війни ворогу вдається переозброювати власну армію на нові зразки стрілецької зброї, як от автомат Калашникова АК-12, взятий на озброєння 2018 року.

Крім того, росіяни мають значну кількість ствольної артилерії. Серед останньої Олександр Коваленко називає причіпні артилерійські засоби, такі як 152-мм гармата-гаубиця Д-20 та 122-мм гаубиця Д-30. І зазначає, що наявних у ворога артсистем достатньо, щоб іще приблизно протягом року безперешкодно компенсувати втрати цієї техніки на фронті. А однією із проблем, що постають перед ЗСУ, фахівець називає складнощі у знищенні таких артзасобів. Втім, за даними українського Генштабу, ЗСУ вже знищили понад 18.000 артилерійських систем ворога.

У коментарі NV Денис Попович називає ще одну артсистему, що агресор дедалі активніше знімає зі зберігання й відправляє на фронт. Це 130-мм гармата корпусної артилерії М-46.

«Її мінус [для ворога] у тому, що 130-мм снаряд у Росії не виготовляється, тому доводиться „імпортувати“ з Ірану та Північної Кореї», — розкриває карти загарбників спеціаліст. І пояснює, що попри це, небезпека для Сил оборони України полягає в тому, що за своєю далекобійністю імпортовані снаряди не надто поступаються 155-мм західним гарматам.

Так, максимальна дальність стрільби фугасно-осколковим артснарядом іранського виробництва становить 37 км. До того ж спеціалісти відмічають значно кращу якість іранських снарядів на відміну від північнокорейських аналогів.

До цих іноземних постачань слід додати ще й налагоджене в РФ власне виробництво артснарядів. Так, за оцінкою експертів, нині Росія здатна виробляти 2−2,5 млн артилерійських боєприпасів на рік.

«Загалом те [озброєння], що виробляється в Росії, не може закінчитись. Якщо є можливість його виробляти, воно буде завжди», — оголошує невтішний вирок Коваленко.

І пояснює NV, що нині у ворога налагоджене відносно стабільне виробництво ракет усіх типів. За оцінками військово-політичного оглядача, російський військово-промисловий комплекс (ВПК) має змогу щодоби виробляти приблизно дві авіаційні крилаті ракети класу повітря-поверхня Х-101, Х-555 та одну крилату ракету морського базування Калібр. Щотижня в Росії виробляється чотири-шість балістичних ракет 9М723 Іскандер-М і стільки ж крилатих 9М728 Іскандер-К.

При цьому майже всі експерти звертають увагу і на отримані РФ від Північної Кореї балістичні ракети KN-23. Так, Попович озвучує думку, що росіяни роблять ставку на балістику, бо розуміють, що в України мало засобів для боротьби з цією зброєю. А Жирохов доповнює, що оскільки війна з Україною виявилась масштабною, то запасів ракет типу Іскандер у росіян виявилось недостатньо. «Хоча їхнє виробництво нині йде в „три зміни“, але й цього недостатньо», — переконаний спеціаліст.

На його думку, ерзац-замінником балістиці для ворога стали іранські ударні дрони типу шахед, які для росіян стали настільки важливими, що в Алабузі ворог навіть розгорнув ліцензійне виробництво цих БпЛА.

Коваленко вважає, що критичного збільшення виробництва цих безпілотників в Росії немає, оскільки агресор залежить від постачання комплектуючих з Ірану.

«І та рекордна кількість, яку ми побачили в серпні [майже 800 шахедів, запущених по Україні], — це, по-перше, накопичувальний ефект, бо росіяни готувалися до Дня незалежності України, — відхиляє завісу оглядач. — А, по-друге, це рахувалося разом із [дешевшим варіантом шахеду] Герберами».

Щодо останніх, то Коваленко пояснює, що інколи ворог запускає їх навіть без бойової частини, а головне призначення цього безпілотника — відволікати й виснажувати сили ППО. Експерт не відкидає, що з часом агресор може оснастити Герберу бойовою частиною або додати інші елементи, щоб розширити функції цього дрона.

Храпчинський зауважує, що ударні БпЛА типу шахед, які свого часу стали для росіян проривом у нанесенні ударів, швидко перетворилися просто в систему для навантаження української ППО. Таким чином, на його думку, росіяни пішли не шляхом удосконалення безпілотників, а шляхом масштабування і спрощення.

Втім, стабільним у ворога лишається й виробництво розвідувальних дронів типу Орлан-10, Zala тощо. «Ось це росіяни виробляють масово, і проблем з цим немає, — каже Жирохов. — [Оскільки] налагоджено поставки необхідних елементів із Заходу через «треті країни».

Храпчинський має схожу думку, але додає, що росіяни змушені були масштабувати виробництво й активно розвивати напрямок розвідувальних дронів через втрату своїх радіолокаційних спроможностей після знищення двох бортів літака-розвідника А-50 та успішних ударів по загоризонтних радіолокаційних станціях Воронеж-М і Воронеж-ДМ, що мають стратегічне значення для росіян.

Окремо експерти торкаються питання тактичної та стратегічної авіації ворога. Ексофіцер Повітряних сил Храпчинський вважає, що попри санкційний вплив на виробництво бойових літаків, наявних у агресора запасів тактичної авіації, включно з гелікоптерами, достатньо, щоб вести повномасштабну війну ще протягом року-півтора.

«Після цього почнуться проблеми, спричинені технічною несправністю літаків, їхнім падінням та слабкою підготовкою пілотів», — прогнозує Храпчинський.

Щодо стратегічної авіації, до якої входять Ту-160, Ту-95МС і Ту-22М3, то попри те, що це гарантовано невідновлюваний для ворога ресурс, оскільки ці літаки не виробляються з часів СРСР, агресор і далі їх використовує під час масованих ракетних обстрілів України. Втім, навіть у цьому експерти бачать певну тенденцію.

Колишній офіцер Повітряних сил Храпчинський звертає увагу на те, що на початку повномасштабного вторгнення росіяни застосовували всі три типи літаків стратегічної авіації. Але з часом ворог відмовився від використання Ту-160 через обмежені ресурсні можливості цього літака, зосередившись на нанесенні ракетних ударів з Ту-95МС. А нині росіяни дедалі активніше використовують у війні стратегічний бомбардувальник Ту-22М3. Останній становить найбільшу проблему зі всієї тріади стратегічної авіації ворога, вважає спеціаліст.

Свої слова він пояснює тим, що ці літаки — носії складно перехоплюваних надзвукових протикорабельних ракет Х-22 та крилатих ракет класу повітря-поверхня Х-32. Крім того, цей надзвуковий бомбардувальник здатен підлітати до кордонів України, пускати ракети й на високій швидкості лишати зону пусків, що ускладнює його ураження засобами української ППО.

Тоді як ракети Х-101 чи Х-555, запущені з бортів Ту-95МС, з високою ефективністю перехоплюються українськими силами протиповітряної оборони, пояснює колишній офіцер Повітряних сил.

Ще однією небезпекою Ту-22М3 авіаексперт називає велику кількість цих бортів, що є у росіян на озброєнні.

Так, за оцінками Храпчинського, орієнтовний авіапарк стратегічної авіації ворога може налічувати близько 26 бортів Ту-95МС, 12−16 літаків Ту-160 і приблизно 75 стратегічних бомбардувальників Ту-22М3. Не всі з останніх літаків нині перебувають у строю, але навіть після розконсервування з двох-трьох бортів ворог може зібрати один боєздатний Ту-22М3.

Щодо морської компоненти, то хоча після низки ефективних ударів ЗСУ по бойових кораблях Чорноморського флоту РФ агресор змушений був перебазувати судна із окупованого Севастополя до Новоросійська, носії крилатих ракет Калібр і далі несуть загрозу для України.

У розмові з NV Андрій Риженко, капітан 1-го рангу запасу Військово-морських сил ЗСУ й стратегічний експерт компанії Соната, згадує, що на початку повномасштабної війни у складі Чорноморського флоту РФ було близько 80 бойових кораблів і катерів, а разом із суднами забезпечення загальна кількість сягала 240 одиниць. Згідно з даними Генштабу ЗСУ, наразі підтверджено ураження 28 російських військових суден та одного підводного човна, що становить майже третину бойових кораблів ворога.

За оцінкою Риженка, аби ворожі кораблі не могли виконувати свої завдання у Чорному морі, необхідно, щоб ворог втратив 50% свого флоту. «Але за умови, що буде знищено ракетні кораблі — носії Калібрів», — уточнює капітан 1-го рангу запасу ВМС ЗСУ.

Перемагать і жить

У тому, що ворог відчуває брак певного озброєння, експерти бачать вікно можливостей для України. Коваленко це пояснює на прикладі дефіциту в армії РФ засобів ППО і танків. «Брак засобів ППО призводить до того, що росіяни не можуть прикривати важливі об'єкти, як от аеродроми і не тільки, по яких можна наносити удари», — дає рекомендації військово-політичний оглядач групи Інформаційний спротив.

А брак танків та іншої бронетехніки зумовлює те, що на такій ділянці ворожі підрозділи не здатні вести наступальні дії й виконувати бойові задачі, а іноді не можуть навіть ефективно оборонятися, вважає Коваленко.

Храпчинський каже, що доки ворог відчуває брак у озброєнні, Україні слід зосередитися на створенні власних засобів ураження, які б допомогли Києву протистояти Кремлю на полі бою. І як ілюстрацію наводить приклад Ізраїлю, який свого часу також вибудовував власну військово-промислову базу. «Шлях Ізраїлю показує, що створення власних оборонних компаній дозволить стати потужнішою державою і в подальшому будь-яку [воєнну] загрозу вирішувати правильним шляхом», — вважає колишній офіцер Повітряних сил.

Натомість у Жирохова на це похмуріший погляд. На його думку, якось використати нинішню ситуацію Україні малореально, оскільки все ще немає переваги та можливостей для виготовлення власної зброї. «Фактично у нас немає й технологічної переваги, так як ми вимушені тільки реагувати на російські виклики», — зауважує експерт.

А щоб не реагувати на російські виклики, оглядачі радять знищувати військові потужності ворога на полі бою, за будь-якої можливості наносити удари по виробничих підприємствах, місцях базування та складах зберігання військової техніки та боєприпасів. Такими військовими цілями є підприємства корпорації Тактическое ракетное вооружение у підмосковному Корольові, де виробляють ракети Х-101, Х-555 і Х-69, та 53-й арсенал Міністерства оборони РФ у Нижегородській області, де виготовляють авіабомби та модулі УМПК.

Крім цього, Храпчинський переконаний, що для послаблення військового потенціалу ворога також необхідно наносити удари й по науково-дослідних інститутах, які працюють на російський ВПК. «Якщо під час таких ударів буде знищено штат інженерів і технічну документацію, це може призвести до зупинки всієї лінії виробництва [зброї], — запевняє фахівець. — Як після смерті [у 1995 році авіаконструктора Миколи] Кузнєцова росіяни втратили можливість виробництва двигунів серії НК для літаків стратегічної авіації».