Яка велика, майже сейсмічна, зміна стається прямо зараз, чому Україні мають допомагати так, щоб ми «прикінчили цю гадину», Грицак розповів в інтерв'ю Radio NV.

— Міністри закордонних справ Британії та Франції Девід Кемерон та Стефан Сежурне написали спільну колонку в The Telegraph щодо безпекової ситуації у світі, де зокрема заявили про «оновлення Антанти». Єдина і дуже важлива відмінність, що цей союз тепер бачить, можливо, одним з найбільших своїх ворогів Росію — країну, яка входила в Антанту перед Першою світовою війною. Наскільки релевантною може бути ця Антанта зараз і що це за союз?

— Я би не порівнював з Антантою. Хоча б у тому сенсі, що Антанта, якщо і підтримувала українську незалежність, то дуже слабо. Українці втратили свій шанс на самостійну державу — значною мірою це вина Антанти, яка не дала згоду, не підтримала.

Я весь часу кажу, що однією з найбільших проблем українського руху було те, що [вона] не мала політичної підтримки. А причиною було те, що Антанта не давала згоду на утворення української держави.

Тому я б не йшов так далеко, щоб прийняти це за Антанту. Це щось інше. Це союз Заходу. Якби ми не означали це Захід, але це Захід, який реально відчуває загрозу війни, яка перекинеться за кордони України і яка може спокійно призвести до Третьої світової.

Читайте також:

«Це злам». Дві ядерні держави заявили про відродження Антанти задля перемоги над РФ, європейці вже не вірять США — дипломат

— Розумію, про що ви, адже зараз Британія і Франція є ядерними державами, тобто тут і інша диспозиція. Упродовж останніх двох століть Британія є тісним союзником США, але водночас ми бачимо, що саме Британія займає більш радикальну позицію щодо російсько-української війни, стосовно Росії. І щодо допомоги здається, що у них більш розв’язані руки. Як це обумовлено історично?

— Насамперед, якщо про Антанту, то з усіх країн Антанти Великобританія об'єктивно була найбільш проукраїнською. Цього, звичайно, не вистачало, але вона робила найбільші кроки назустріч Україні. Зокрема в польсько-українській війні, в польсько-українському конфлікті.

Але йдеться не про це, не про історію. Тут ідеться про недавні події. Не пам’ятаю, з якого року, але, здається, десь із кінця десятих років Великобританія визначила Росію як свого основного ворога. Це пов’язано з тим, що російська контррозвідка, російські шпигуни зробили кілька операцій на території Великобританії щодо британських підданих, колишніх громадян Росії, — Березовського, Литвиненка тощо. І тут уже Британія виразно заявила, що ворогом № 1 є Росія.

І тут є різниця з позицією США, бо для США головним потенційним ворогом чи суперником є Китай. Це є засаднича різниця. Що тут обнадійливо, оптимістично? Що зараз Франція, так виглядає, йде шляхом Великобританії. Вона також готова визнати Росію головною загрозою для себе.

— У Британії російські олігархи, незважаючи на операції російських шпигунів, завжди дуже добре почувалися. Столицю Великобританії називали Лондонградом. На початку широкомасштабного російського вторгнення до України президент Франції Макрон був готовий робити все, аби знову поговорити з російським диктатором Путіним. А що змінилося? Чи справді ми можемо стверджувати, що Франція та Британія готові так різко розірвати свої історичні відносини з Росією?

— Історія не знає двох слів: «ніколи» і «завжди». Ніколи не буває завжди. Ситуація у країнах дуже змінюється, різко змінюються загальні обставини. Так, Франція була традиційно, засадничо проросійською — і політично, і культурно, і геополітично. Ми це знаємо у ХХ столітті.

Я вважаю, що однією із винуватців того, що Путін зміг піти війною на Україну, є позиція Франції, зокрема Саркозі, під час грузинсько-російської війни. Я думаю, позиція Саркозі та інших лідерів дала Путіну відчуття, що він може йти як завгодно далеко у своїй агресії і серйозного спротиву в Європі не буде. Це позиція Франції підтвердила.

Що сталося? Різко зросло відчуття загрози у Франції, у політичного класу. Реально. Ми мусимо цитувати не тільки Макрона, але і його міністрів, які про це говорять, що вони дійсно вважають, що загроза війни, в якій братиме участь Франція, можливо, навіть на французькій території, дуже висока. Це змінило риторику.