Якою буде наступна фаза війни, чим події в Україні нагадують захоплення Чечні та чому окупанти не псують український інтернет — огляд іноЗМІ
Британські журналісти підраховують людські ресурси агресора і формулюють його визначальну мету, а їхні американські колеги припускають повторення «жорстокого російського сценарію», розіграного у Грозному, та аналізують роль інтернета для спротиву.
Розтягнуті російські війська намагаються зосередитися на сході, проте Київ чимдуж прагне їм завадити, пише британське видання The Guardian. Наполегливий опір України зруйнував початковий план Москви щодо вторгнення з декількох фронтів. Успіхи ЗСУ з відбиття околиць Києва разом із численними втратами та падінням бойового духу в рядах російських військових змусили агресора переорієнтуватися на схід країни.
За оцінками західних чиновників, із 115−120 російських батальйонних тактичних груп, що були кинуті в Україну від початку війни, 20 вже втратили боєздатність. Проте на південному сході нападник оточує спустошений Маріуполь, де в нелюдських умовах залишаються близько 160 тис. мешканців та захисники міста, у яких скінчається продовольство та боєприпаси. Якщо Маріуполь впаде, це вивільнить близько 6 тис. російських військових, яких кинуть на північ задля досягнення визначальної мети війни — оточення кращих підрозділів ЗСУ на північ від міста.
Рух в цьому напрямку вже почався, на що вказує спроба агресора обійти обложений Харків і здійснити прорив через Ізюм. Втім, російські війська достатньо виснажені першою фазою війни, зазначає Матьє Булег із британського аналітичного центру Chatham House. На другій фазі їм знадобиться пауза перед тим, як розпочати «третю фазу — лещата», вважає він. Наразі ж Москва намагається сформувати підкріплення із залишків своїх військових резервів, бійців, завезених із Сирії та Вірменії, а також нових призовників із «обмеженою оперативною корисністю». За оцінками західної розвідки, таким чином Росія здатна сформувати десять батальйонів — половину від кількості втрачених.
Та, зважаючи на оборонні успіхи України й повільне просування російських військ, агресор може не досягти поставленої мети на сході. «Навіть після перегляду власних військових цілей на користь скромніших, незрозуміло, чи зможуть вони [росіяни] успішно оточити українські сили ООС. Насправді я вважаю це малоймовірним,» — коментує виданню Нік Рейнольдс, аналітик лондонського аналітичного центру Королівський Обʼєднаний інститут оборонних досліджень.
Та попереду на Україну може чекати гірше, припускає американська газета The New York Times. Журналісти підкреслюють: Путін знову використовує «жорстокий російський сценарій», що вперше був розіграний у Чечні. Диктатор розробив план гри, аби відновлювати російське панування, де він того забажає. «Його методи — це груба сила та терор: бомбардування та облога міст, навмисні напади на мирних жителів, викрадення та ув’язнення місцевих лідерів та журналістів і заміна їх лояльними колаборантами», — пише видання.
Наприкінці 1994 року Москва відправила війська до Грозного, розраховуючи швидко скинути місцеву владу, проте прорахувалася. Чеченці дали рішучу відсіч: за одну ніч в Грозному було знищено сотні російських військових та техніку. Наступні декілька днів Москва ошелешено мовчала, а чеченці святкували перемогу. Втім, невдовзі росіяни завдали нового удару: оточений із трьох боків Грозний зазнав потужного авіаційного та артилерійського обстрілу. Чеченські захисники тижнями мужньо протистояли ворогу, маючи підтримку обуреного жорстокістю Москви місцевого населення.
«Коли росіяни наштовхувалися на особливо вперту оборону, вони скидали смертоносні касетні бомби, що нищили усіх [людей] та будь-який транспорт на вулицях, будь то бійці, цивільні особи у спробі втекти з міста, чи пенсіонери, які намагалися набрати води», — згадує кореспондент The New York Times, який тоді працював у Грозному.
За три місяці російські війська захопили центр міста, а пізніше розправилися із опором на південних околицях, застосувавши бункерні бомби.
Відлуння багатьох із тих подій середини 1990-х наразі відчутне в Україні, де Росія застосовує схожу тактику та робить схожі помилки. І хоча ЗСУ вдається стримувати просування ворога до Києва, а Москва, схоже, змістила фокус атаки зі столиці на схід країни, західні аналітики попереджають: Київ залишається у небезпеці. Хоча чимало російських військ відійшли від міста, щоб перегрупуватися, інші вже почали розташовуватися на флангах. У багатокілометровій колоні російської бронетехніки, що просувається до столиці, військові аналітики виявили реактивні системи залпового вогню, важку артилерію і навіть термобаричну зброю.
Тим часом такі міста як Харків, Маріуполь, Миколаїв та Чернігів, які росіянам не вдалося захопити на початку війни, агресор тепер обстрілює здалека, вбиваючи мирне населення, руйнуючи інфраструктуру та цивільні будівлі, включаючи лікарні, бомбосховища та школи.
Наступний розділ жорстокого російського сценарію добре відомий чеченцям. Після застосування безжальної вогневої сили Росія використала лояльних місцевих мешканців для встановлення контролю над Чечнею. В Україні вже є деякі передвісники подібних методів: арешти і зникнення місцевих чиновників, затримання та погрози місцевим журналістам, масове вивезення мирного населення до Росії. Жорстке придушення та увʼязнення незгодних, що їх довірені особи Москви застосовували протягом останніх восьми років у окупованих районах Донбасу, також добре ілюструють, у який спосіб здійснюється управління країною під російською окупацією, констатує видання.
Та найгірше ще може чекати попереду, попереджає Кріс Александер, канадський дипломат і політик, який служив у посольстві Канади в Москві в розпал чеченської війни. «Єдина небезпека для українців на даний момент — масовані непрямі обстріли в дусі Алеппо/Грозного, — пише він у своєму коментарі The New York Times. — Це не кінець — до нього ще далеко».
Втім, Україна має ресурси для опору. Серед них зокрема й інтернет. Незважаючи на те, що мережа зазнає атак із боку потужної військової сили з хваленими кібер-можливостями, інтернет в Україні залишається переважно неушкодженим, що дозволяє мільйонам українців спілкуватися між собою, а також транслювати усьому світу перебіг цієї руйнівної війни, пише американська газета The Washington Post. Незважаючи на щоденні точкові відключення, більша частина країни залишається онлайн, і все завдяки інженерам та запасному плану.
Експерти з кібербезпеки роками передбачали, що перші постріли сучасних воєн пролунають у кіберпросторі, коли агресор заблокує інтернет в атакованій країні, позбавляючи її мешканців можливості спілкуватися та розпалюючи хаос. В Україні цього не сталося. Хоча кібератаки й мали місце, та вони були менш масштабними та менш руйнівними, ніж очікувалося. На думку військових експертів, цьому можна дати декілька пояснень: з одного боку, російські військові можуть потребувати звʼязку в Україні, аби спілкуватися між собою, а в разі окупації Росія може розраховувати використовувати місцеву телекомунікаційну інфраструктуру. З іншого боку, 2015 року Україна вже зазнала потужних кібератак, і після цього попрацювала над власною кіберобороною.
Сьогодні українські інженери телекомунікаційних компаній докладають героїчних зусиль, аби забезпечувати звʼязком своїх співгромадян: коли трапляється пошкодження кабелів, вони оперативно виїжджають їх лагодити. Тим часом, уряд застосував запасний план із залучення альтернативних каналів: у відповідь на звернення міністра цифрової трансформації України Михайла Федорова американський мільярдер Ілон Маск надав Україні тисячі станцій супутникового інтернету Starlink, що їх сьогодні вже використовують як українські військові, так і цивільні.
Для України вкрай важливо залишатися на звʼязку, зазначає видання. Адже завдяки ньому українці отримують повідомлення від влади, що надихають їх на боротьбу, а самі повідомляють військових про рух ворожої техніки та координують між собою захист власних міст та селищ. Завдяки інтернету українські чиновники звертаються до світових лідерів за допомогою, а ЗСУ відстежують переміщення російських формувань. Тим часом журналісти і прості громадяни через мережу демонструють світу спустошливі наслідки російських бомбардувань.
