Солдати розмовляли англійською. Як Ірландія 100 років тому перемогла утричі чисельнішу британську армію, але на ірландську мову не перейшла
Чому Ірландія під час війни з Британською імперією 1919−21 років виборювала незалежність, але розмовляла англійською. І як країні врешті вдалося перейти на ірландську.
Переважна більшість солдатів Ірландської республіки, які підняли зброю проти британських військ у 1919−21 роках, розмовляли мовою ворога — англійською.
Це не був їхній свідомий вибір, а відображення страшної реальності, що сформувалась упродовж семи століть. Адже нормани панували на ірландській землі від 1169 року — відколи король Англії Генріх II отримав землі біля Дубліну та заручився підтримкою корінних гельських дворян.
У січні 1919 року, після перемоги на загальноімперських виборах республіканської партії Шина Фейна і проголошенні Декларації про суверенну Ірландську республіку люди взяли до рук зброю. Повстанці вирішили вибороти незалежну країну. Мови своїх пращурів на той час майже ніхто з них не знав. А хто й знав — вимушено переходив на англійську, щоб його розуміли.
Цей факт аж ніяк не вплинув на мотивацію ірландських солдатів боротися до переможного кінця війни. Вона тривала майже три роки, до грудня 1921-го. Проти 15-тисячної повстанської Ірландської республіканської армії (IRA) британська влада виставила понад 42 тис. військових, поліціянтів та спецпризначенців. Але ірландці перемогли утричі чисельнішого ворога. Своє життя за незалежність у цій війні віддав 491 солдат. З британського боку втрати були набагато більшими — 936 військових.
Результатом війни стало утворення Ірландської Вільної держави. Північна частина острова, яку у більшості заселяли християни-протестанти, залишилась у складі Британської імперії на правах автономії — і так триває й донині.
