«Геополітичний мачо». Як Ердоган намагається блокувати спроби Фінляндії та Швеції вступити у НАТО — інтерв'ю з експертом
Президент Туреччини Реджеп Ердоган у своїх спробах блокувати вступ до НАТО Швеції та Фінляндії намагається бути геополітичним мачо та закріпити на собі роль регіонального лідера, розповів в ефірі Радіо НВ Євген Магда, директор Інституту світової політики.
— Скажіть, у чому зацікавленість Туреччини виступати проти розширення Альянсу на Фінляндію та Швецію? Їх дійсно не влаштовують, напружують певні історії з Робочою партією Курдистану? Чи, можливо, Ердоган зараз намагається щось собі виторгувати?
— У нас, завдяки тому, що Реджеп Ердоган, приміром, свого часу брав участь у звільненні кримсько-татарських бранців Кремля, склалося враження про Ердогана як про доброго дядька, який готовий займатися благодійністю. Насправді Туреччина важлива для НАТО не лише цим, а важлива як країна, яка розташована зокрема в Передній Азії і, відповідно, має другу за чисельністю та потужністю армію в Альянсі, до речі. Плюс у Реджепа Ердогана, звичайно, є свої власні інтереси. Проте те, що він їх позначив ще до саміту в Мадриді, потім буде ще річний період на ратифікацію парламентами країн-членів заяви на вступ Фінляндії та Швеції до Альянсу, показує, що шанси на розширення Альянсу високі. З тієї простої причини, що тут, як то кажуть, гра варта свічок, оскільки можливість навіть із військового погляду наблизитися на відстань 170 кілометрів до Петербурга, до рідного міста Путіна, — це, на мою думку, цікавий факт і НАТО буде в цьому сенсі грати дуже активно, я думаю.
— А що Ердоган може тут ставити як власні інтереси, що він може для себе отримати? Це дійсно певна блокада Курдистану чи що тут може бути?
— Курдистан усе-таки не постав як держава. Не забуваймо що курди сьогодні найбільша у світі нація без держави, яка фактично проживає на території чотирьох країн і криза в Іраку, яка спостерігалася ще на початку XXI століття, підштовхнула їх до певного квазідержавного утворення. Вони присутні на території Сирії, Туреччини, Ірану, Іраку. Тому отримати зменшення лояльності до курдів — це, я думаю, для Анкари цілком важливий момент. Але при цьому Анкарі, приміром, я думаю, що в НАТО можуть нагадати, що під час російсько-української війни українські збройні сили знищили ракетний крейсер Москва і це дуже сильно змінило баланс військово-морських сил у чорноморському басейні, в басейні Середземного моря.
— Як ви гадаєте, роль Росії тут якась є в тому, як діє Туреччина? Чи залишилися між ними певні ниточки зв’язку?
— Очевидно, що за своєю манерою поведінки і Ердоган, і Путін, — це два геополітичних мачо. Між ними спостерігається любов-ненависть, оскільки кожен із них намагається показати себе більш крутим. ця ситуація почалася ще з 2015 року, коли турецький винищувач збив російський бомбардувальник у повітряному просторі Туреччини, куди той необережно заліз.
Я думаю, що Ердоган грає насамперед свою гру, просто не забувайте, що це не тільки політик, який присутній на засіданнях керівництва НАТО, але й політик, який хоче бути лідером мусульманського світу. І наскільки це взагалі можливо, мати такого, звичайно, що неформального, але впливового лідера. Тому він буде відповідним чином діяти, маневрувати, орієнтуватися насамперед на власних виборців. Ми знаємо, що військові відіграють у Туреччині роль фактично людей, які зберігають демократію в цій країні, і цей військовий компонент для Ердогана, я думаю, теж цікавий.
— Зараз НАТО готує перегляд своїх відносин із Росією, ухвалення нової стратегії. Як ви вважаєте, що там може бути, чи буде Росія оголошена вже відкрито супротивником Альянсу?
— Я думаю, що все-таки буде певний пошук формулювань, за яким зрештою буде визначено, що Росія — це головна загроза, про це говорять уже сьогодні. і все-таки НАТО продемонструє, що Альянс готовий до цікавого діалогу насамперед з Україною та іншими країнами, які хочуть прагнути членства в Альянсі. Тобто сигнал із боку Швеції та Фінляндії для Альянсу дуже показовий. Я нагадаю, що останнє розширення відбулося якраз під час першої хвилі пандемії, коли прийняли Північну Македонію. З військового сенсу, я думаю, це не дуже впливовий гравець, але показати, що НАТО продовжує бути гравцем і продовжує розширюватися, для Альянсу це дуже важливо. І я думаю, що все-таки НАТО знову повернеться до дискусії, якими будуть витрати на потреби спільного захисту, бо ця тема дуже чутлива для багатьох країн, ми знаємо, що багато з них не хочуть збільшувати військові витрати навіть у нинішніх умовах найбільшої війни в Європі, яка точиться між Росією та Україною (я маю на увазі війни після 1945 року).
— А якщо Росія отримає новий статус у документах НАТО, буде оголошено чи супротивником, чи загрозою, що це по факту змінить у діях НАТО, окрім, як ви говорили, можливого збільшення видатків? Чи будуть розроблятися якісь нові стратегії по захисту?
— Насправді багато аналітиків просували думку (і вона достатньо раціональна) про те, що напад Росії на Україну ще 2014 року відновив сенс існування Альянсу. І з того часу посилилася військова присутність Альянсу у країнах Центральної Європи, це факт. Але разом із тим я думаю що якщо Росія буде визначена як основна загроза, відповідно, і НАТО буде в прикордонних із Росією країнах-учасницях нарощувати власну військову присутність, нарощувати потенціал військової авіації. Тим більше, що Росія зараз тільки в Україні втратила понад 200 літаків, це знову-таки грає на користь НАТО, оскільки швидко відновити таку кількість Росія просто технічно не спроможна.
— А як ви вважаєте, чи всі країни будуть готові застосувати славнозвісну п’яту статтю, що напад на одного учасника означає напад на весь Альянс? І чи всі будуть готові долучитися до захисту, якщо Росія, приміром, теоретично піде на країни Балтії?
— Це дуже цікаве питання, тому що воно, я думаю, найбільше хвилює самих НАТівців. Поясню, чому. У 2014 році країни Балтії почували себе дуже дискомфортно, особливо після Іловайської трагедії в Україні. Але зараз, коли українська армія продемонструвала спроможність давати по пиці російським агресорам, думаю, настрої всередині НАТО зовсім інші. і балтійські країни, і Польща, допомагаючи Україні, вирішують і власні інтереси. Вони показують, що в разі чого вони теж розраховуватимуть на захист. Я думаю, що настрої в НАТО завдяки успішним діям Збройних сил України в протидії російським загарбникам, останнім часом усе-таки суттєво змінилися.
