Роздоріжжя для Путіна. Чотири актуальні варіанти закінчення війни в Україні — NYT
Через місяць після вторгнення російської армії до України війна перебуває в активній фазі, українські сили продовжують успішно вести оборону Києва. Проте західні експерти оцінюють як можливість закінчення бойових дій за допомогою дипломатії, так і ескалації конфлікту із залученням до нього НАТО, пише в колонці для The New York Times оглядач Спенсер Бокат-Лінделл.
З одного боку, російське вторгнення, за словами міністра оборони США Ллойда Остіна, «фактично застопорилося», і досі не досягнуто жодної з основних цілей диктатора Володимира Путіна. З іншого боку, Путін може ухвалити рішення про посилення бомбардувань, які вже залишили деякі міста України в руїнах, зазначає автор публікації.
На питання «куди піде війна і чим вона може закінчитися» є чотири найбільш реалістичні відповіді, три з яких передбачають дипломатичне втручання в тому чи іншому вигляді.
Війна Росії проти України — останні новини
Варіант № 1: швидкий успіх переговорів
Незважаючи на посилення обстрілів Києва та інших українських міст, минулого тижня представники України та Росії розпочали новий раунд переговорів. Посередником виступає міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, який вважає, що дві країни досягають повільного, але значного прогресу з ключових питань. «Не так просто вести діалог, доки йде війна, або домовлятися, коли гинуть мирні жителі. Але є імпульс», — прокоментував він хід дискусій.
Девід Леонгардт із NYT упевнений, що обидві сторони мають умови, які не підлягають обговоренню. Україна, імовірно, відмовиться від угоди, яка позбавляє її контролю над столицею, водночас Росія відкине будь-яку домовленість, яка залишає двері для членства в НАТО відчиненими для України.
Наскільки ймовірна мирна угода? Поки що, пише оглядач американського видання, не дуже. Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що не бачить ознак сумлінних зусиль російського уряду щодо припинення війни, його колега з Франції висловив аналогічний скептицизм.
Але умови театру війни швидко змінюються, і деякі експерти обережно схиляються до успіху потенціалу дипломатії. Як сказала Емма Ешфорд, старший науковий співробітник New American Engagement Initiative у Центрі стратегії та безпеки імені Скоукрофта, низька ефективність військ вторгнення спонукала Росію пом’якшити свої вимоги: офіційні особи в Москві тепер менше говорять про зміну влади в Києві та «демілітаризацію», а значно більше — про український нейтралітет. «Почекайте ще кілька тижнів, і може настати момент, коли ми матимемо можливість для переговорів», — зазначила Ешфорд.
Варіант № 2: довга виснажлива війна
Низька якість російської воєнної кампанії може підштовхнути Путіна до дипломатії, але це, за словами оглядача Томаса Фрідмана, буде російським планом Б — за допомогою посилення бомбардувань житлових кварталів вийти на переговори із сильніших позицій.
«Якщо Путін не зможе окупувати всю Україну, він спробує нав’язати свої умови, змусивши 5—10 мільйонів українців, насамперед жінок, дітей і літніх людей, втікати до Польщі, Угорщини та Західної Європи — з метою створити такий важкий соціальний та економічний тягар, що ці держави чинитимуть тиск на Володимира Зеленського, щоб він погодився на будь-які умови для зупинення війни», — припустив він.
Як західні країни відреагували б на такий підхід до переговорів? Девід Сенгер із NYT вважає, що підтримка українського опору лише посилиться, що нагадає «старі недобрі часи» холодної війни.
Конфлікт у такому разі стане затяжним, його наслідки важко передбачити. Метою Росії знову буде заміна уряду України на маріонетковий і встановлення нової залізної завіси в Європі, написали Баррі Павел, Пітер Енгельке та Джеффрі Чімміно у статті для Atlantic Council.
Варіант № 3: активна роль Китаю
Чи прийде наймогутніший союзник Росії на допомогу Путіну? У США заявили, що Росія звернулася до Пекіна за військовою та економічною підтримкою. Президент Джо Байден попередив голову КНР Сі Цзіньпіна, що задоволення цього прохання потягне за собою «наслідки», хоча не уточнив, якими вони можуть бути.
«Дилема адміністрації США полягає в тому, що Китай є другою за величиною економікою у світі і відправною точкою незліченних глобальних ланцюжків поставок. На відміну від Росії, чия відносна незначущість для західної економіки полегшила застосування санкцій, Китай домінує у всіх поставках — від електроприладів до сонячних батарей», — зазначало видання Politico.
Утім, залежність двостороння. За словами оглядача NYT Пола Кругмана, є межі того, як Китай може допомогти Росії в економічному плані. Надаючи Росії військову підтримку, Китай ризикує відштовхнути від себе інші світові держави.
Частково з цієї причини деякі фахівці гадають, що Китай може втрутитися, щоб покласти край нападу Росії на Україну. Зміцнення єдності США та ЄС невигідне Пекіну, який хотів би підтримувати прибуткові економічні зв’язки з Заходом і зосередити свої ресурси на внутрішньому розвитку.
На даний момент КНР йде проміжним шляхом, відмовляючись від закликів засудити інтервенцію Росії, але обіцяючи сприяти деескалації конфлікту, ідеться в колонці.
Варіант № 4: Путін захоплює Україну — і не зупиняється на цьому
Що може зробити кремлівський диктатор після передбачуваного падіння українського уряду? «Оптимістична версія полягає в тому, що невдовзі після цього він умирає. Бо інакше таке ж саме відбуватиметься знову і знову. Молдова, Україна, Грузія, країни Балтії, Польща — вони на олівці», — сказала оглядачка The New Yorker Маша Гессен.
Напад на інші колишні радянські республіки може призвести до прямої конфронтації з НАТО, навмисно чи випадково. «Чим далі бойові дії просуваються на захід, тим більша ймовірність того, що заблукала ракета приземлиться на території НАТО або що росіяни зіб'ють натівський літак», — написала Керол Лендрі в NYT.
За словами Байдена, напад на територію НАТО ознаменує початок «третьої світової війни». Звичне формулювання, втім, не відповідає масштабу ставок, зауважив автор публікації: на відміну від другої, третя світова не виключатиме обміну ядерними ударами, внаслідок чого можуть загинути десятки мільйонів людей. Ця перспектива зараз вважається неправдоподібною, але окремі стратеги попереджають, що ризик випадкового ядерного конфлікту за принципом «око за око» росте.
