Світові ЗМІ повідомляють про готовність Росії напасти на Україну, обговорюють сценарії взяття Києва та окупації. Чи варто їм вірити та хвилюватися?
5−6 лютого низка американських і європейських ЗМІ оприлюднили серію тривожних матеріалів про нарощування сил російської армії до 70% готовності до військової операції в Україні, можливе взяття Києва протягом трьох днів і навіть імовірний план окупації. Наскільки можна цьому вірити? Чи справді вони описують невідворотні для України сценарії?
Здебільшого йдеться про заяви, які пролунали 3 лютого на шестигодинній закритій зустрічі американських конгресменів (членів Палати представників і Сенату США) з представниками адміністрації Джо Байдена та військового командування США.
Деякі з цих оцінок, посилаючись на власні джерела, навели агентство Reuters, упливові газети The Washington Post, The New York Times, Financial Times, а також телеканал Fox News. У їхніх матеріалах ідеться про те, що якщо Росія вдасться до найгіршого та найагресивнішого військового сценарію, то, як уважає голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі, Київ нібито може бути захоплений протягом 72 години. Готовність російської армії до вторгнення американські чиновники оцінюють у 70%, військові втрати України — у 5−25 тисяч військових, Росії — 3−10 тисяч. Кількість втрат серед населення України оцінюється у 25−50 тисяч осіб. Для всіх цих цифр використано слово casualties, яке англійською мовою сукупно означає загиблих і поранених.
Крім того, 5 лютого німецький таблоїд Bild описав сценарій окупації України, який нібито «обговорюваний у російських військових колах», а до рук виданню нібито потрапив від джерел у Службі зовнішньої розвідки Німеччини. У викладі газети сценарій передбачає капітуляцію великих міст України під упливом агентурних груп РФ, скликання фіктивної «Народної Ради» замість Верховної Ради та створення маріонеткового уряду, а також «табори для утримання проукраїнських активістів» і репресивні заходи проти українського руху опору.
Голова МЗС України Дмитро Кулеба, реагуючи на цю хвилю публікацій, закликав українців: «Не вірте апокаліптичним прогнозам. У різних столицях прораховують різні сценарії, але Україна готова до будь-якого розвитку подій. Сьогодні Україна має потужну армію, безпрецедентну міжнародну підтримку та віру українців у свою державу. Це ворог має нас боятися, а не ми його».
Зі свого боку НВ спробував розширити та доповнити картину повідомлень західних ЗМІ тими фактами та оцінками, які можуть допомогти оцінити ситуацію більш виважено.
1. Чи можна довіряти ЗМІ, які опублікували нову хвилю тривожної інформації про сценарії вторгнення Росії?
Найменш надійне видання з перерахованих вище — німецький таблоїд Bild, який працює в ніші бульварної та «жовтої» журналістики. Разом зі статусом найтиражнішої газети Німеччини та всієї Європи, Bild має репутацію видання, яке активно використовує у своїй роботі сенсаційні домисли, плітки та надмірно драматичний спосіб трактування подій. Ще у 2011 році авторитетний німецький тижневик Spiegel проводив спеціальне розслідування «моральних стандартів та якості журналістики» Bild — всупереч традиційному правилу німецьких ЗМІ не критикувати конкурентів у медіасфері. Тоді Spiegel висловлював занепокоєння тим, що Bild безпідставно набуває все більшого впливу на німецьких політиків. «У коридорах Рейхстагу, у міністерствах, а також у відомстві канцлера явно спостерігається тенденція приймати заголовки Bild за чисту монету, без подальшого вивчення», — закликав тижневик до більшої критичності в оцінках публікацій Bild.
На тлі кризи навколо України таблоїд уже не вперше виступає з гучними викриттями «планів Путіна». На початку грудня 2021 року Bild картографічно зобразив та описав план масштабного вторгнення в Україну із залученням до 175 тис. військових. Тоді українські та західні військові експерти озвучили чимало скептичних і критичних зауважень щодо озвученого газетою сценарію.
Зараз аналітики, коментуючи «викриття» Bild, зазначають, що, якщо й оцінювати нову публікацію, то найбільш раціональною її частиною можуть бути не деталі, а загальний спосіб мислення російських військових кіл про Україну.
«Виглядає доволі по-московитські — включно з тим, що знову переоцінюють свої здібності та мають у голові ту Україну, якої немає, — тобто ту, яку доволі легко буде пацифікувати в разі чого», — уважає Микола Бєлєсков, головний консультант відділу військової та військово-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень.
Інші західні видання (WP, NYT, FT, агентство Reuters), які незалежно одне від одного оприлюднили схожу інформацію за підсумками закритої зустрічі конгресменів з адміністрацією Байдена, належать до найупливовіших світових ЗМІ та зазвичай відрізняються високими журналістськими стандартами. Попри те, що публікації базуються на анонімних джерелах, подібність наведених оцінок найгіршого сценарію вторгнення РФ може свідчити про те, що вони справді прозвучали на згаданій зустрічі. Серед її учасників були голова Пентагону Ллойд Остін, держсекретар США Ентоні Блінкен, директорка Національної розвідки США Евріл Гейнс, генерал Марк Міллі, голова Об'єднаного комітету начальників штабів США.
Однак важливо пам’ятати про інші оцінки, які наведені в цих же матеріалах і, судячи з усього, також є обговорюваними у найвищих політичних колах США:
- повномасштабне вторгнення поки що так і залишається лише одним із гіпотетичних сценаріїв («Офіційні особи [адміністрації Байдена] наголосили, що аналітики розвідки США досі не беруться стверджувати, що Путін уже ухвалив остаточне рішення про вторгнення», — NYT);
- принаймні чотири варіанти меншого розмаху — серед рівноцінних опцій РФ, які обговорюють на Заході. За даними NYT, окрім тотального вторгнення американським законодавцям назвали такі сценарії: політичний переворот і повалення Зеленського; обмежене вторгнення на ще не окуповані території на сході України; додаткове введення військ в «Л/ДНР» та визнання Росією їхньої самопроголошеної «незалежності»; вторгнення на Донбас із подальшою спробою анексувати східні регіони України («Путін усе ще може вибрати менш масштабне вторгнення вздовж узбережжя Чорного моря — на північ від анексованого Росією українського Криму — або на Донбасі», — стисло описує ці сценарії WP);
- оцінки США та Європи різняться — як пише NYT, європейські чиновники, вивчаючи ті ж самі зібрані США докази, «припускають, що Путін може почати з меншого і перевірити реакцію [Києва та Заходу] — наприклад, з кібератак, які б паралізували українські електромережі та комунікації, або з обмеженого сценарію вторгнення». У США визнають таку можливість, підкреслює NYT, «особливо якщо Путін захоче перевірити, чи спровокує менша військова операція більше розбіжностей у Європі щодо запровадження найнищівніших економічних санкцій»;
- сценарій маріонеткової влади в Україні може бути провальним для РФ («Західні чиновники розходяться в думках щодо того, чи спробує Путін здійснити повномасштабне або часткове вторгнення, — пише WP. — Один із представників західних спецслужб зазначив, що повномасштабне вторгнення, розраховане на утримання території [України] протягом невизначеного терміну, імовірно, буде складним завданням для Москви. Усе вказує на те, що народ України не прийме маріонетковий уряд, насаджуваний Росією, і сформує сильний рух опору — як народний, так і військовий»).
2. Деталі озвучених сценаріїв атаки РФ: що думають про них військові аналітики
Узяти Київ «за 72 години»
Найбільші суперечки та здивування викликала розтиражована багатьма ЗМІ теза про те, що Росія нібито може захопити Київ за 72 години (три доби). Телеканал Fox News приписав його голові Об'єднаного комітету начальників штабів США генералові Марку Міллі, решта американських медіа згадали без прив’язки до спікера.
В аналітичній групі Conflict Intelligence Team (CIT), яка багато років аналізує агресію РФ в Україні та відслідковує стягування російських військ у 2021/2022 роках, такий сценарій уважають неможливим. Дослідник CIT Кирило Михайлов так прокоментував оцінки про взяття Києва за три доби ціною 4 тис. загиблих російських військових та 15 тис. жертв із боку ЗСУ: «Для мене жодна з цих цифр не має сенсу. Але я не голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, можливо, він знає про трюк, який дозволив би пройти понад 100 км від кордону, оточити й штурмувати тримільйонне місто за 72 години, заплющивши очі на найбільші щоденні втрати з часів Другої світової війни».
Михайлов нагадав, що у 1999 році Росії знадобилося півтора місяці та 20 тис. військових, щоб узяти Грозний — «місто, удесятеро менше» ніж Київ. Відтоді, зазначає аналітик CIT, російська армія не мала безпосереднього досвіду ведення бойових дій у міських умовах. Для наочності Михайлов опублікував світлину одного зі спальних районів Києва, додавши до неї емоційний коментарем: «Як, чорт забирай, ви візьмете цей район за 72 години, якщо вам протистоять хлопці, які місяцями утримували термінал донецького аеропорту?» Дослідник CIT визнав, що з урахуванням цих аргументів залишається єдина можливість «узяти Київ» за три доби — зрівняти його із землею. Але і для цього в Росії недостатньо вогневої сили, вважає Михайлов. «Єдине, що можна було б віддалено порівняти [з таким сценарієм] — це битва за Берлін [1945 року], але тоді СРСР привіз із собою тисячі й тисячі снарядів і ракетних систем залпового вогню», — зазначає він.
Ключові з цих аргументів знаходять підтвердження в інших джерелах. Ще в січні 2022 року американський Центр стратегічних s міжнародних досліджень (CSIS) оприлюднив докладний огляд можливих сценаріїв російського вторгнення до України. У ньому також згадано приклад Грозного у період двох чеченських воєн (взимку 1994−1995 населення міста не перевищувало 400 тис. осіб) — в обох випадках облога міста та спроби взяти його під контроль тривали по 6 тижнів. А ще зазначено, що два найшвидші переміщення бронетанкових військ в історії долали не більше 20 миль на день (прорив німецького генерала Гайнца Гудеріана через Арденни та битва за Дюнкерк у травні 1940 року; просування США та сил коаліції від кувейтського кордону до Багдада у 2003 році). «Переміщення [військ] у протистоянні з мотивованим противником, у зимових умовах і з обмеженою тривалістю світлового дня може значно знизити швидкість просування», — розвінчує CSIS уявлення про можливість стрімкої атаки РФ.
Водночас, зараз Conflict Intelligence Team та інші військові аналітики дійсно бачать ознаки подальшої концентрації військ РФ ближче до кордонів України — зокрема їхнє переміщення з майже спорожнілої бази в Єльні (Смоленська область) на південь у Брянську область. Поки що саме ці факти турбують тих, хто відстежує стягування військ із відкритих джерел, найбільше.
«Бліцкриг» у великих містах
Автори огляду CSIS вважають, що всі великі міста України (не лише Київ, але й Одеса, Харків, Дніпро, Запоріжжя і навіть Маріуполь можуть стати серйозною проблемою для російських військ, яким гіпотетично було б вигідніше спочатку обійти їх, а потім робити спроби захоплення/зачистки. Але, наприклад, без контролю над Харковом — через його прикордонне розташування та логістичне значення — було б дуже ускладнене подальше просування військ РФ до Дніпра і далі, уважають аналітики CSIS. «Росія може виявитися неспроможною уникнути затяжних міських боїв у кількох мегаполісах (і, як наслідок, великих утрат), якщо вона намагатиметься зробити щось більше, аніж каральне вторгнення в Україну», — пишуть автори огляду.
Крім того, CSIS нагадує, що варіант масштабного вторгнення в Україну справді має стати для Росії «найбільшою загальновійськовою операцією від часів битви за Берлін у 1945 році».
Навіть у Росії звучать думки про те, що така операція не має шансів стати швидкою, а тим більше блискавичною. 3 лютого російська Незалежна газета оприлюднила показову думку полковника у відставці, військового аналітика Михайла Ходаренка, колишнього співробітника Головного оперативного управління Генштабу ЗС РФ.
«Ніякого українського бліцкригу не буде, — пише він. — Висловлювання деяких [російських] експертів типу „Російська армія розгромить більшу частину підрозділів ЗСУ за 30−40 хвилин“ […] не мають під собою серйозних підстав».
Ходаренок наводить перелік аргументів, серед яких є такі:
- «збройна боротьба у великих українських містах погано піддається прогнозуванню», «міське середовище допомагає оборонцям, уповільнює рух атакувальників, дозволяє розмістити рекордну кількість бійців на одиницю площі, компенсує відставання [захисників] у силах і технологіях».
- в Україні «великих міст, зокрема з мільйонним населенням, більш ніж достатньо — тому російська армія під час гіпотетичної війни з Україною може отримати далеко не один Сталінград і Грозний»;
- «запаси перспективної й високоточної зброї в ЗС РФ не носять безмежного характеру», вони обмежені та вичерпні;
- «нині є варіант, що вся Україна може легко піти в партизани»;
- не можна недооцінювати українську бойову авіацію та зенітно-ракетні війська («У збройних формувань афганської опозиції в ході конфлікту 1979−1989 років не було жодного літака і жодного бойового вертольота. А війна в цій країні затягнулася на цілих 10 років. Жодного літального апарату не було і в чеченських бойовиків. А боротьба з ними тривала кілька років і коштувала федеральним силам великої крові та жертв», — нагадує Ходаренок.
- «Захід уже виявив [на підтримку України] небувалу досі консолідовану позицію, яка, схоже, в Москві не була спрогнозованою».
А NYT згадує у своїй публікації про нібито перехоплені західною розвідкою розмови військових чиновників РФ, у яких вони хоч і висловлюють упевненість у можливості швидкої атаки в Україні, але «побоюються, що не зможуть утримати країну, особливо якщо вторгнення спровокує серйозний повстанський рух».
Невідворотність повномасштабного вторгнення
Український аналітик Микола Сунгуровський, директор військових програм центру Разумкова, у своїй новій ексклюзивній колонці для НВ детально описав можливі сценарії подальших дій РФ. Він припускає, що найгірший із них дійсно загрожує «значними втратами для України».
Проте «початок і реалізація такого сценарію не є неминучими», наголошує Сунгуровський. «По-перше, стратегічні та тактичні здібності кремлівських розумників не є настільки досконалими, як їх багато хто уявляє. А силові структури не є настільки заточеними на єдину мету, щоб їх взаємодія однозначно забезпечувала досягнення потрібного результату. Ресурси, які Росія може залучити для подібної операції є дуже обмеженими. З моральним духом все ОК хіба що у підрозділах спецпризначення. Разом з непоганими тактико-технічними характеристиками російська зброя має низьку надійність і почне збоїти на перших годинах застосування. Коротше, різниця між потужністю Росії на картах і на реальному полі бою неодмінно позначиться на її „перемогах“ — це вам не лікарні в Сирії бомбити», — робить висновок експерт.
Він наголошує на ще одному слабкому місці Росії — недооцінці сили громадянського суспільства. «І зрозуміло чому — в РФ його просто немає, тому немає що оцінювати. На українському ж суспільстві Росія неодноразово ламала зуби, причому зламає знову», — переконаний Сунгуровський.
Експерт перераховує цілу низку умов, які б дозволили Україні уникнути найгірших наслідків негативного сценарію РФ — від припинення політичного розбрату в самій Україні, адекватної комунікації влади із суспільством та згуртованої роботи українських силових структур до консолідованої позиції Заходу.
Тоді, вважає Сунгуровський, Путіну доведеться відмовитися від ескалації агресії, задовольнятися вже досягнутими результатами та вдатися до реалізації плану Х — зокрема «визнати на прохання Держдуми РФ „ДЛНР“ (що означатиме вихід із Мінських домовленостей і заморожування конфлікту, але не припинення тиску на Україну); оголосити завершення навчань і відвести війська від українського кордону; піти на певні поступки (припинення „газової блокади“ Європи, відмова від ряду ультимативних вимог до США та НАТО, ще якісь дрібниці — крім Криму та Донбасу)»
«Нам самим обирати: або паніка, хаос — і прощання з мріями на незалежність і краще майбутнє, або спокійна рішучість, напруження сил, волі, терпіння і тоді — заморожений конфлікт із тимчасово окупованими Кримом і Донбасом (але й велика дуля з маслом Путіну) і напружена праця зі справжньої перебудови країни», — робить висновок Сунгуровський на тлі хвилі песимістичних прогнозів у західних ЗМІ.
Не вважає військову операцію неминучою і Лоуренс Фрідман, член Британської академії та почесний професор факультету військових досліджень Кінгз-Колледжу Лондона. 5 лютого він опублікував своє бачення можливої розрядки кризи. Крім військової операції та варіанту дипломатичних поступок Фрідман припускає навіть третій варіант: імовірність того, що Володимир Путін уже готовий зібрати лаври своїх зусиль із нагнітання напруженості — і, можливо, у пропагандистський спосіб представити відмову від військової операції як «миролюбну стійкість перед провокаціями Заходу».
«Попри те, що Путін віддав би перевагу більш серйозному розбрату в лавах НАТО, він уже нагадав усім, що Росія — „велика держава“, яка має значний військовий уплив; отримав максимальну увагу з боку дипломатів за довгий час, серед іншого люб’язності західних лідерів і можливості деяких скромних зрушень для Росії у сфері безпеки; узгодив детальне комюніке з президентом Китаю Сі Цзіньпіном на Олімпійських іграх, у якому засуджують розширення НАТО та „кольорові революції“; зміг використати нарощування військ, аби зміцнити союз із Білоруссю, який лише розвивається», — перераховує точкові перемоги президента РФ Фрідман.
На його думку, найважливішим трендом найближчих тижнів буде готовність чи неготовність Кремля вести подальші переговори. «Якщо Путін відмовиться від усієї дипломатії зараз, це буде явною ознакою того, що війна є близькою, — вважає Фрідман. — Якщо він продовжить вивчати можливості [поступок чи компромісу] з Байденом, Макроном та іншими, то у разі наступу йому буде важко пояснити, чому він розв’язує війну, якої, за його словами, не хоче. Щонайменше, залишається можливим, що він продовжуватиме розробляти різні варіанти, спостерігаючи, чи щось зміниться, і витискаючи максимум із ситуації — поки не прийде час почати повертати війська додому».
3. Чому всі обговорюють лише вторгнення? Чи всі дипломатичні засоби вичерпані?
Ні, і про це також важливо пам’ятати. На тлі тривожних оцінок концентрації російських військ представники Білого дому з такою ж наполегливістю озвучують надії на те, що РФ вдасться схилити до дипломатичного шляху обговорення висунутих нею вимог, — зокрема, 7 лютого про це заявив радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Салліван.
Найважливіший огляд свідчень дипломатичного прогресу, який світ може побачити найближчими тижнями, оприлюднив 5 лютого Семюел Шарап — старший політолог із консалтингової компанії Rand Corporation, і колишній співробітник Держдепартаменту США, якого часто цитують західні ЗМІ.
«Оскільки всі шукають військові й інформаційні ознаки серйозності (або несерйозності) намірів Росії щодо початку вторгнення, можливо, має сенс подумати про ознаки того, що дипломатичний шлях може бути чимось більшим, аніж театром Кабукі / спробою виграти час або заробити бали / можливістю напрацювати союзи / епістолярною кампанією / створенням приводу
За оцінкою Шарапа, ознаками реальної роботи дипломатів на розрядку ситуації можна буде вважати:
- нові переговори на рівні президентів («У Росії є лише одна людина, яка може скасувати військову операцію, — і це не Лавров», — нагадав Шарап);
- зосередження вимог США та їхніх союзників на відведенні російських сил від українських кордонів — як пріоритетне очікування від Москви («Ми зможемо поговорити про решту поганих речей, які здійснила Росія, ПІСЛЯ того, як сили, стягнуті до кордонів з Україною, повернуться в гарнізони», — констатує політолог);
- певні «спроби обговорення питання про Україну та НАТО» («вочевидь, Росія не отримає всього, що просить, але є більш тонкі підходи, які не виходять за червоні лінії Заходу»);
- власне проведення переговорів — саме прямий діалог в одній кімнаті, наполягає Шарап, «а не обмін листами, проведення пресконференцій, повторення тез»;
- як альтернативний варіант — готовність обох сторін піти на деякі сигнали [компромісу] без проведення переговорів;
- хоча б якісь ознаки того, що дипломатія впливає на військову динаміку на місцях («на відміну від нинішнього становища, коли здається, що вони існують у паралельних площинах», пише Шарап).
Низка дипломатичних візитів, переговорів та обмінів позиціями справді продовжується. Цього тижня президент Франції Еммануель Макрон відвідує Москву та Київ, новий канцлер ФРН Олаф Шольц летить у США на зустріч із Джо Байденом, а 14−15 лютого також відвідає Україну та РФ. Крім того, Росія зажадала від США і НАТО додаткових роз’яснень стосовно позиції щодо «гарантій безпеки» і готує власну відповідь на них.
Також із подачі президента Туреччини Реджепа Ердогана триває обговорення можливості переговорів Володимира Путіна та Володимира Зеленського в Анкарі.
