«Ми будемо в ЄС за 5 років». Як змусити Путіна зупинити війну і що не так з Шольцом — велике інтерв'ю NV з Андрієм Мельником
Експосол України в Німеччині Андрій Мельник на початку війни дратував німецький істеблішмент своїми різкими заявами. Але його перевагою, вважає він, було те, що він провів у ФРН понад сім років, а тому в Берліні знали, що він вміє поводитися за класичними канонами дипломатії.
У листопаді 2022 року він став заступником міністра закордонних справ України.
В інтерв'ю Radio NV Мельник розповів про складну позицію Німеччини, що не так з канцлером ФРН Олафом Шольцом, посилення тиску на Росію та реальні перспективи вступу України до Євросоюзу.
— Розпочнемо з нашого не притомного сусіда Росії, війни і того, коли вона може закінчитися. Це те питання, яке, мабуть, турбує і хвилює багато українців. Щодо внутрішньої ситуації в Росії. Ми не бачимо там протестів, але бачимо соціологію, яка показує, що суспільна думка дуже змінилася після початку мобілізації: вже втричі більше людей хочуть перемовин з Києвом, ніж продовження війни. Якщо зробити проєкцію ще на шість місяців, чи на 12 місяців, можна зрозуміти, що в Росії буде лише гірше. Як ви думаєте, такі чинники, західний тиск можуть спонукати російське керівництво замислитися про закінчення війни?
— Це складне насправді запитання. Мені все ж здається, що тут важко бути оптимістом з українського погляду. Нам не варто недооцінювати не лише налаштованість теперішнього керівництва Кремля продовжувати цю війну, але так само і готовність росіян її терпіти.
— Ви маєте на увазі звичайних росіян?
— Звичайних росіян, і, напевно, політичні еліти — тих, хто боявся, переживав, хто, можливо, не поділяв цю думку. Вони, думаю, вже виїхали давно.
Мені здається, що тиск важливий. Ми бачимо, що ситуація стає складнішою, це справді в Росії так. Але вона не є для них критичною.
Ми бачимо, що економіка переводиться на військові рейки, на жаль. Ми бачимо, що те озброєння, яке вони виробляли і до війни (наприклад, ті ж танки), [виробляється]: вони в три зміни працюють і танки направляються на фронт. Ми бачимо мобілізацію, яка була зроблена в жовтні. І вже три-чотири місяці тих, кого мобілізували, готують до цієї війни. Як би ми їх там не назвали («чмобіки» і таке інше), недооцінювати це не варто.
Нам звичайно потрібно дивитися вперед і сподіватися на те, що в цьому році буде перемога. Але критична маса там ще не наявна.
Це означає, з одного боку, що є ще дуже багато механізмів, як посилити санкційний тиск на ракетні програми, на ті сфери, в яких росіяни в глибинці продовжують виробляти цю зброю, яка потім потрапляє в Україну. І ми не можемо дозволити, щоб це так і продовжувалося далі. Для цього нам потрібно переконувати наших західних партнерів і союзників.
Те, що ми отримали — прорив по танках — це справді історичне рішення, можна так сказати. Але, знову ж, якщо подивитися на кількість цих танків, які нам обіцяли…
— А скільки нам обіцяють? Сотню?
— Можна порахувати, виходить десь так плюс-мінус. Питання в тому, що це будуть поки що, на жаль, лише 14 Леопардів з Німеччини. Можна робити набагато більше, можна помножити на 10 цифру і зробити це впродовж наступних місяців. Так само ми бачимо невеличку кількість інших держав. І це все логістично.
І для армії це величезний виклик — навчання, яке вже починається.
Захід повинен усвідомити, що [перемога України залежить] від того, наскільки він буде готовий далі йти і робити ще більш кардинальні кроки, перетинати ці червоні лінії, які наші партнери самі собі малюють кожного разу. Тобто ми рухаємося все одно дуже повільно для того, щоб наша армія отримала ту найсучаснішу зброю, яка дозволить зменшити наші втрати на фронті, дозволить стримати цей натиск — не лише біля Бахмута, але й ми бачимо Запоріжжя. І головне — підготувати грамотно цей контрнаступ, на який всі українці сподіваються. Але це буде можливо лише тоді, коли ми матимемо ті танки. Насправді нам треба, напевно, 300 танків.
— Залужний написав в статті The Economist, що нам потрібно 300 танків.
