Самому фюреру теж залишалось жити фактично лічені дні, проте він лютував і жадав жорстокої помсти. Адже він сам обрав цього морського офіцера головним німецьким розвідником і тривалий час захищав його перед Гестапо за постійні промахи у роботі. Перед стратою 58-річного Канаріса кілька тижнів піддавали тортурам й морили голодом.

Але з’ясувалося, що Канаріс не лише причетний до замаху на фюрера 20 липня 1944 року (в історію ця подія увійшла під назвою Операція Валькірія). Виявилося, що ще від початку війни він був членом таємної антинацистської організації Чорний оркестр і вів подвійну шпигунську гру.

Час від часу у Гітлера виникала недовіра до Канаріса, який надто часто постачав командуванню Вермахту й особисто йому неправдиві розвіддані. Але довіра фюрера до начальника Абверу була настільки великою, що він поблажливо сприймав «косяки» підлеглого, а думка про те, що Канаріс обдурює його свідомо та ще й передає таємну інформацію супротивнику, не виникала взагалі.