Позов подали японські "зайнічі" – етнічні корейці, які після Другої світової війни масово емігрували до КНДР, введені в оману агітаційною програмою Північної Кореї, яку потай підтримала Японія.

З 1959-го до 1984 року в надії на краще життя до КНДР вирушило приблизно 93 тис. японських корейців. Багатьом з них знадобилися десятиліття, щоб вирватися назад до Японії. Про зламані життях цілих сімей – і про їхню спробу домогтися справедливості сьогодні – розповідає стаття американського видання The Washington Post.

НВ пропонує її повний переклад.

Хіроко Сакакібара була ще маленькою дівчинкою, коли північнокорейські агенти прийшли в будинок її батька, намагаючись підкупити його обіцянками раю земного на історичній батьківщині родини.

Соціалістична утопія чекає, сказали їм на початку 1960-х років. Всі ваші потреби – робота, дім, одяг, медичне забезпечення – будуть гарантовані державою.

"Я була ще маленькою, тому не могла приєднатися до бесіди, але я чула, як вони розмовляли, – розповідає Сакакібара. – Я казала батькові:" Поїдемо, давай поїдемо ".

Загалом понад 93 тис. осіб – переважно етнічних корейців, позбавлених японського громадянства після Другої світової війни – покинули Японію між 1959 і 1984 роками, спокушені обіцянками нового життя в Корейській Народно-Демократичній Республіці (КНДР) у самий розпал холодної війни. До етнічних корейців, відомим в Японії як "зайнічі", приєдналося кілька тисяч їхніх японських чоловіків/дружин і дітей.

Замість обіцяного нового життя в КНДР їм довелося зіткнутися з дискримінацією, відчайдушною убогістю і повним позбавленням базових свобод

Однак замість цього їм довелося зіткнутися з дискримінацією, відчайдушною убогістю і повним позбавленням базових свобод.

Тепер чотири жінки і один чоловік, які прожили десятиліття в Північній Кореї, перш ніж нарешті втекти до Японії, ведуть тяжбу проти уряду КНДР в японському суді, вимагаючи відшкодування збитку за брехню і жорстоке поводження, яких вони зазнали.

Вони також вимагають, щоб їхнім родичам дали право повернутися до Японії.

Доля "зайнічі" – не пріоритетне питання для японського уряду. Воно зосереджено скоріше на "викрадених" – набагато меншій кількості японських громадян, яких північнокорейські агенти викрали в 1970-1980-х роках. Їхні історії стали предметом національної одержимості для Японі – і серйозною перешкодою для відновлення відносин між Токіо і Пхеньяном.

Але "зайнічі" – вагоме нагадування про інші гуманітарні катастрофи, які вибухнули в Північній Кореї протягом останніх шести десятиліть. А ще про те, що режиму Кім Чен Ина доведеться зіткнутися з розплатою і звинуваченнями на багатьох фронтах, тоді як він прагне діалогу з Заходом і його союзниками.

Судовий процес, ініційований "зайнічі", зачіпає також ще одну проблему: він привертає увагу до культурної політики в Японії та інших частинах Східної Азії, яка скидає етнічні меншини до статусу нижчого класу.

За словами Хіроко Сакакібари, для її батьків – обидва вони етнічні корейці – життя в Японії було непростим викликом. Її батько докладав усіх зусиль, щоб знайти постійну роботу, а мати зазнала інсульту. Сакакібара, якій сьогодні 68 років, згадує, що її висміювали в школі, оскільки у неї не було грошей на обід.

Пекло замість раю

У травні 1961 року сім'я сіла на радянське пасажирське судно, що прямувало в північнокорейський порт Чунцзінь.

Сакакібара добре пам'ятає пропагандистські фотографії, які показували сім'ї, перш ніж вони покинули Японію: красиві дівчата збирають рожеві яблука з дерев, ідилічні сільські пейзажі і сучасні міські види.

Але щойно вони потрапили на борт корабля, опинившись під вартою радянських солдатів, в їхні серця закралися сумніви.

"Їжа була жахливою, а яблука – зовсім зіпсованими", – розповідає жінка.

Потім, коли корабель увійшов у порт, вони усвідомили, якої жахливої помилки припустилися.

Їх зустрічав сіре, зубожіле і тьмяне місто, де причал був сповнений голодуючих людей у старому одязі: дорослі – в однаковому похмурому, темно-сірому вбранні, деякі з дітей – без взуття або навіть без штанів.

"Чому це так відрізняється від того, що я собі уявляла? – згадує Сакакібара питання, яке виникло в неї 11-річної. – Я була така розчарована!".

Дорослі навколо поділяли її думки.

"Нам сказали, що це рай, але то був явно не він", – говорить Хіроко Сайто, японка, яка приїхала в КНДР разом зі своїм чоловіком-корейцем та їхньою однорічною дочкою. "Всі навколо почали плакати: "Забери мене звідси. Поверни мене додому".

Багато хто опинився в таборах або на вугільних шахтах. Деякі померли від недоїдання і хвороб, тоді як інші виживали, продаючи все, що привезли з Японії

Їм говорили, що вони зможуть жити там, де захочуть, працювати на будь-якій роботі, яку виберуть. Це виявилося неправдою.

Багато хто опинився в таборах або на вугільних шахтах, стверджують сім'ї у своєму судовому позові. Деякі померли від недоїдання і хвороб, тоді як інші виживали, продаючи все, що привезли з Японії, і завдяки грошам, які посилали їм родичі, які залишилися за кордоном.

Батько Сакакібари в Японії був робітником на будівництвах, проте [в КНДР] його відправили працювати в сільському господарстві, і він марно намагався освоїти землеробство. Не в змозі виконати норми Держплану, він незабаром зазнав психічного розладу і був замкнений у клініці для божевільних, де помер у 1964 році, говорить його дочка.

У школі над нею насміхалися, як і раніше, – тепер через те, що виросла в Японії.

Роль Японії

В Японії етнічних корейців тоді вважали політично неблагонадійними – багато хто з них був прихильником лівих поглядів – і обтяжливими для добробуту країни. Крім того, вони були позбавлені японського громадянства після падіння імперії внаслідок Другої світової війни, і уряд нишком підтримав кампанію з відправлення їх на батьківщину і в Північну Корею, каже Тесса Морріс-Сузукі, професор Австралійського національного університету і автор книги Вихід у Північну Корею: Тіні Холодної війни в Японії (Exodus to North Korea: Shadows From Japan's Cold War).

Агітаційну кампанію [для японських корейців] проводила Генеральна асоціація північнокорейських громадян в Японії (Чхонрьон) – організація, підтримувана Північною Кореєю.

Історичні архіви показують, що Японія була поінформована про те, що відбувається, але все-таки продовжувала підтримувати кампанію з відправлення корейців на батьківщину

Опинившись в КНДР, багато іммігрантів намагалися попередити родичів, щоб вони не йшли за їхнім прикладом. Листи, які надсилали за кордон, зазнавали жорсткої цензури, проте деякі писали повідомлення на зворотному боці марок або використовували заздалегідь обумовлені коди – наприклад, писали чорнилом листи, в яких розповідали правду, а олівцем – брехню.

Історичні архіви показують, що Японія була поінформована про те, що відбувається. На початку 1960-х вона повідомляла Британії, що умови для іммігрантів [у КНДР] були вкрай важкими, але все-таки продовжувала підтримувати кампанію з відправлення корейців на батьківщину, каже Морріс-Судзукі.

"Японський уряд має постати перед лицем цієї історичної помилки – і свого сприяння їй, – визнати, що жертви досі потерпають від страждан, і врегулювати ситуацію належним чином, підтримавши вимоги цих жертв", – каже Канае Дої, директор японського підрозділу організації Human Rights Watch.

Сакакібара вдячна Японії за те, їй дозволили повернутися. Все, чого вона зараз домагається, – це вибачення від людей, які заманили її та її сім'ю [до КНДР].

"Будь-хто може помилятися, – говорить вона. – Все, що їм потрібно сказати: "Вибачте, ми хотіли як краще, але не вдалося". Однак вони не визнають своєї провини. Ось від чого я шаленію".