То хто такі туареги? Хто розгромив вагнерівців у Малі, що відбувається у цій країні і що роблять там російські найманці
Однією з найрезонансніших подій наприкінці липня став несподіваний та, ймовірно, найбільший розгром найманців ПВК Вагнера у Малі, де місцеві туареги та озброєні антиурядові угруповання вбили десятки вагнерівців — за попередніми даними, понад 80 російських бойовиків.
NV нагадує, що відбувається зараз в Малі, чому і між ким там триває війна, хто такі туареги і як ПВК Вагнера з 2021 року допомагає місцевій військовій хунті, що здійснила державний переворот.
Хто такі туареги, що відбувається в Малі і що там робить ПВК Вагнера
Малі - це восьма за величиною країна в Африці, розташована в західній частині континенту у північній півкулі. Її населення сягає близько 22 млн, з яких понад дві третини — це молодь віком до 25 років. Столиця Малі - місто Бамако, важливий річковий порт на річці Нігер. Країна є колишньою колонією Франції.
Вже понад десятиліття, від початку 2012-го, між південною і північною частинами Малі триває війна. Боротьбу проти уряду Малі, який контролює південь країни, ведуть кілька повстанських груп. Вони стверджують, що намагаються домогтися незалежності або більшої автономії для північної частини Малі, яку називають Азавад і у складі якої бачать до 60% території країни.
Ключовою організацією повстанців став Національний рух за визволення Азаваду (MNLA) — військово-політична організація малійських туарегів, які вважають північ Малі своєю батьківщиною. Ще в 2012 вони оголосили, що воюватимуть за незалежність цього регіону «доти, доки Бамако [столиця Малі] не визнає незалежність Азаваду».
Туареги, які ведуть цю збройну боротьбу — це велика етнічна група, що походить від берберів, корінного етносу Північної Африки. Традиційно вони були кочовими скотарями. Туареги населяють величезні території африканського континенту в кількох країнах, що охоплюють Сахару і простягаються від південно-західної Лівії до південних районів Алжиру, Нігеру, Малі та Буркіна-Фасо, аж до північної частини Нігерії. Їхня традиційна соціальна структура є клановою і передбачає кастову ієрархію.
Сьогодні туареги є напівкочовим народом, який сповідує іслам та спричинив його поширення в Північній Африці та регіоні Сахель, що простягається від заходу до сходу Африки на південній межі пустелі Сахара.
Малійські туареги отримали бойовий досвід під час війни у Лівії в 2011 році, коли уряд Муаммара Каддафі залучав їх на службу як найманців. Після того, як владу Каддафі було повалено, озброєні туареги повернулися в Малі. У жовтні 2011 було створено Національний рух за визволення Азаваду на півночі країни, а в січні 2012-го туареги розпочали свою збройну боротьбу за незалежність цього регіону.
Їм вдалося взяти під контроль північ Малі, а в перші місяці війни — навіть тимчасово захопити кілька найбільших міст цього регіону. Після цього повстанці заявили, що досягли своїх цілей та оголосили про «незалежність Азаваду».
Однак згодом контроль над цими містами перехопили колишні союзники туарегів — ісламістська група Ansar Dine. Ісламісти виступали за запровадження суворих законів шаріату в захопленому регіоні Малі, тож туареги зрештою не знайшли спільного бачення з радикальними ісламістськими угрупованнями. Тоді як ісламісти стали новою загрозливою силою в цьому і сусідніх регіонах, включно із Буркіна-Фасо та Нігером.
Тим часом уряд Малі попросив іноземної військової допомоги, щоб відновити контроль над північними районами країни. У січні 2013 року військові Франції розпочали операції проти ісламістів, що захопили цей регіон. Згодом до них доєдналися сили кількох держав Африканського Союзу. Вже до лютого 2013-го міжнародна коаліція витіснила ісламістів з великих північних міст Малі.
У 2013−2015 роках тривали спроби укласти перемир’я та домовленості між урядом Малі та повстанцями-туарегами. Найвагомішу з таких угод туареги підписали з урядом Малі в 2015 році в Алжирі, однак це не принесло спокій у регіон.
Антиурядовий рух на півночі не вщух, збройні напади продовжили вести радикальніші ісламістські угруповання. При цьому саме на ісламістські групи, пов’язані з Аль-Каїдою та ІДІЛ, покладають відповідальність за жорстокі напади на цивільне населення, численні випадки вбивств і розправ, блокади поселень. Протягом останніх років у Малі розгорталася одна з найгірших гуманітарних криз у світі. Станом на 2024 рік понад 7 млн людей залежать від гуманітарної допомоги, серед них близько 400 000 є внутрішньо переміщеними особами.
Хоча з 2013 року для стабілізації ситуації в Малі діяла місія ООН (MINUSMA), вона стала найсмертельнішою в історії цієї організації. За десять років роботи було зафіксовано 175 випадків загибелі миротворців ООН внаслідок «зловмисних дій» у цьому регіоні, що перевищує цей же показник в будь-яких інших місіях ООН.
Спроби покласти край війні в Малі остаточно зірвалися після двох військових переворотів в 2020 та 2021 роках. Владу в країні захопила військова хунта, яка фактично вигнала з країни і миротворців ООН, і сили Франції (в 2023 році), натомість залучивши на підтримку армії Малі російських найманців ПВК Вагнера. Формально відтоді саме вони стали союзниками нового «уряду» Малі у боротьбі з ісламістами. Саме так російські бойовики-вагнерівці, у діяльності яких африканський континент ще за часів Євгена Пригожина став «опорним», нарощували свою присутність в цій країні починаючи з 2021 року.
Влітку 2023-го, невдовзі після невдалого заколоту Пригожина в Росії, журнал The Economist у деталях описав, як побудована імперія ПВК Вагнера в Африці. Тоді видання підкреслило що офіційних оцінок щодо кількості вагнерівців в Африці немає, однак аналітики припускають, що загалом на континенті їх дислоковано кілька тисяч, найбільше — саме в Малі та ЦАР.
Після загибелі Пригожина влітку 2023 і фактичного розформування ПВК Вагнера ті вагнерівці, які не уклали контракт з армією РФ, здебільшого вирушили саме до Африки, зокрема і в Малі, нагадує Радіо Свобода. Влада РФ намагалася взяти під контроль ці сили, створивши із залишків ПВК Вагнера Африканський корпус.
Нинішня військова хунта в Малі на чолі з полковником Ассімі Гоїтою, влада якої покладається на сили вагнерівців та інші озброєні структури, підтримує дружні стосунки із Росією.
Натомість очолюваний туарегами альянс під назвою Координація рухів Азавада (CMA) після низки військових переворотів останніх років розпочав нову фазу боротьби з фактичною владою і армією Малі. Загалом туарегів представляють низка розрізнених угруповань, які не мають єдиного лідера.
Понад 80 вбитих: що відомо про знищення вагнерівців у Малі
Увечері 27 липня та в ніч проти 28 липня у соцмережах почали з’являтися повідомлення про те, що десятки бойовиків колишньої ПВК Вагнера, а також представники армії Малі були вбиті повстанцями-туарегами. Ці повідомлення супроводжувалися фото- та відеозаписами, на яких видно згорілу техніку, тіла вбитих білих людей у військовій формі, а також ймовірних полонених.
Згодом повідомлення про інцидент з’явилися в інформаційних стрічках міжнародних агенцій. Зокрема АР повідомило що бій з урядовими силами, на боці яких воюють вагнерівці, відбувся поблизу кордону з Алжиром на півночі Малі. Агентство також підкреслило, що якщо дані про десятки загиблих вагнерівців підтвердяться, то ці втрати стали б найбільшим ударом по найманцях Вагнера за весь час їх перебування в Малі.
ВВС вдалося зв’язатися з колишнім військовослужбовцем ПВК Вагнер. За даними цього джерела, загинули щонайменше 82 найманці. Таких одночасних втрат, окрім війни в Україні, вагнерівці не мали ніде від лютого 2018 року, коли в Сирії російські бойовики потрапили під удар США.
ВВС також уточнює, що катастрофічний розгром російських найманців в Малі стався після того, як починаючи з 20 липня «російські провоєнні z-канали кілька днів поспіль прогнозували швидкий розгром ісламських сепаратистів-туарегів, які останні 12 років контролюють північну частину країни». Судячи із заяв малійської хунти, кілька днів цей наступ армії Малі разом з вагнерівцями просувався на кордоні Малі з Алжиром, аж поки було по них не було завдано резонансного нищівного удару.
29 липня російські бойовики визнали втрати у Малі, хоча не вказали кількість загиблих. У Телеграм-каналі Разгрузка Вагнера, який пов’язаний з керівництвом колишньої ПВК Вагнера, з’явилася версія події від самих найманців. Вони підтвердили дані АР про те, що кількаденні бої точилися в районі населеного пункту Тінзаватен. Бойовики стверджують, що їм нібито протистояли сили туарегів з Координаційного руху Азавад та угруповання Аль-Каїди в Сахелі. Російські найманці спробували виправдати розгром своїх сил тим, що під час піщаної бурі їхні супротивники нібито «провели перегрупування і наростити свою чисельність до 1000 осіб». Тож, як стверджують російські Телеграм-канали, бойовики нібито потрапили в засідку.
Натомість з боку малійських повстанців-туарегів цей бій прокоментував Мохамед Ельмаулуд Рамадан — речник коаліції CSP-DPA, яка виступає за незалежність регіону Азавад у Малі, якого цитують міжнародні агенції. Він заявив, що повстанці «розгромили всю колону малійської армії та російських найманців», що «ворог зазнав величезних втрат у життях і техніці, включаючи десятки вбитих і поранених». Рамадан також стверджує, що деякі «малійські солдати та найманці з угруповання Вагнера здалися бійцям туарегів».
За даними ВВС, інших джерел та самих бойовиків відомо, що в цьому бою загинули декілька провідних фігур серед вагнерівців:
- бойовик Сергій Шевченко, якого вагнерівці називають «командиром 13-го штурмового загону» і наступу розгромленої в Малі групи Пруд;
- адміністратор Телеграм-каналу Grey Zone Микита Федянін, відомий також як «Білий» (його смерть підтвердило джерело російського агентства ТАСС) — саме цей канал був найпопулярнішим з близьких до ПВК Вагнера.
ВВС додає, що в складі російської колони, яка фактично потрапила в засідку, міг перебувати один із найвідоміших командирів ПВК Вагнера Антон Єлізаров («Лотос»), але про його долю поки немає точної інформації.
Військовий експерт, колишній співробітник СБУ Іван Ступак в інтерв'ю Radio NV нагадав, що саме Єлізаров, який має звання «героя Росії» брав участь у захопленні міста Соледар, «коли вагнерівці були тоді на коні».
«Резюмуємо. Малійські туареги розмотали „вагнерівців“. Можливо, вони просто не знали, що це елітний підрозділ, і вони просто нашинкували [їх], як курчат в KFC», — додав Ступак.
Ступак також висловив три гіпотетичні версії, які можуть пояснити такий розгром:
- Помста російського військового командування або політичного керівництва «вагнерівцям» за той недопутч, який вони зробили в 2023-му році, «щоб назавжди закрити питання з ПВК Вагнер». «Росіяни відрізняються тим, що можуть відкладати помсту у довгу шухляду і мститися пізніше. […] Як вони могли це зробити? Здати просто позиції, координати, і туареги зробили засідку», — припустив Ступак.
- Американці допомогти туарегам та передати певну інформацію, щоб влаштувати засідку.
- Третя версія — «це може бути допомога з боку українських спеціальних служб, бо, наприклад, спецпідрозділи ГУР вже були помічені плюс-мінус в тій локації, на тій частині континенту — брали участь в тому, що ганяли „вагнерівців“ брудними рушниками по пустелі», зауважив фахівець.
«Тому одна з цих версій або декілька вкупі можуть мати місце», — резюмував Іван Ступак.
Андрій Юсов, спікер Головного управління розвідки Міноборони України, 29 липня натякнув, що «повстанці отримали необхідну інформацію і не лише інформацію, яка дозволила провести успішну воєнну операцію проти російських воєнних злочинців». «Про деталі ми безумовно не будемо наразі говорити, продовження буде», — заявив він.
Юсов також нагадав, що «вагнерівці» давно розгорнули в Африці активну діяльність.
«Своїми найманцями намагалися вирішувати геополітичні, економічні питання, змінювати або підтримувати ті чи інші уряди. І ось сьогодні весь світ бачить, що власне це вже не той потенціал і можливості Росії далеко не ті. А це означає, що нових замовлень і розрахунку на них як на точний інструмент вирішення проблем в регіоні буде менше», — додав Юсов.
Він також підтвердив, що Україна зараз перевіряє заяви повстанців-туарегів щодо їх нібито готовності віддати українській стороні захоплених у полон російських найманців.
