«Тут бояться слова геноцид». Лідери думок Франції — про те, як рік пояснюють співгромадянам, що відбувається в Україні
Протягом року з початку великої війни за підтримку Францією України у тамтешніх медіа боролися авторитетні аналітики та відомі волонтери. NV зібрав думки чотирьох із них.
Марія Олекса
Для багатьох французів, які раніше не дуже занурювались у події в Україні, повномасштабна агресія, розпочата Росією, стала шоком. Однак в країні, де популярна Марін Ле Пен, екскандидатка у президенти від ультраправого Національного зібрання і давня прихильниця Володимира Путіна, далеко не всі бачили події, що розгорталися у двох тисячах кілометрів від Парижу, реалістично.
Втім, протягом року війни у французьких медіа голосно, впевнено і аргументовано лунали проукраїнські голоси, вони пояснювали співвітчизникам, що насправді відбувається у Східній Європі і чому потрібно підтримувати Україну до остаточної поразки Росії.
І якщо кількість тих, хто підтримує Україну, і проросійські налаштованих кардинально не змінилась — за соціологічними опитуваннями, перших було і є 74%, других — 3% і 23% не віддають перевагу нікому, то серйозно збільшилось число французів, що виступають за надання Україні зброї: у березні таких був 41%, у грудні вже 70%. Не можна заперечувати, що на позицію співвітчизників вплинули також і лідери громадської думки.
Марія Олекса, редакторка французького телеканалу Franceinfo, спеціально для NV зв’язалася з тими аналітиками, які останнім часом найчастіше підтримували Україну на телебаченні і в інших медіа, і попросила їх пояснити, чому вони це роблять.
Ніколя Тензер, політолог, аналітик, колишній політичний радник
«З початку 2000-х років я попереджав французьку владу про те, куди рухається Росія. Всі відповідали, що я перебільшую, і що з Росією потрібно працювати, бо іншого вибору немає. За останні 15 років я був в Україні два десятки разів. І в Росію їздив, викладав там. Вже тоді я зрозумів, що це дві абсолютно різні країни. Приналежність України до європейського простору стала для мене очевидною ще у 2008 році.
Дуже французька риса — розділяти світ на важливі країни, такі як США, Китай, Росія, у цей список Франція сама себе теж вписує, і незначущі країни. До них тривалий час заносили й Україну. Мене завжди дратував цей цинічний розподіл. До того ж він абсолютно нереалістичний. Після 24 лютого усі це побачили.
За останній рік я дав 350 інтерв'ю, написав 50 статей і побував у 20 країнах. Тому що я не просто дослідник, який сидить в офісі і щось вивчає. Моя місія — попереджати населення і уряд про те, що я виявляю у ході своїх досліджень. Нині я бачу, що йдеться про винищення українського народу. Тому Росія має радикально програти. Ще дванадцять місяців тому я сказав, що потрібно не лише відправляти Україні зброю, але й відправити нашу авіацію. Це не лише українська війна. Це наша війна. І мені соромно за те, що Франція не зробила більше раніше. З самого початку".
Александра Гужон, політолог, дослідниця України і Білорусі
«Коли я почала вивчати політологію і розпад Радянського Союзу, то кортіло дізнатися про ці події через призму білорусів і українців. На початку 90-х на мене дивились, як на екзотичну істоту, мовляв, як це, ти не вивчаєш Росію? Тебе цікавлять Україна і Білорусь? Так це ж маленькі країни!
Я дуже часто бувала в Україні. Багато часу провела у східних регіонах, у Слов’янську, Краматорську. Намагалась зрозуміти динаміку цих міст з непростою долею. Для мене дуже давно стало ясно, що Україна не схожа на Росію. Однак французам це потрібно пояснювати. Розкол почався ще до 2014 року, а потім лише посилився. У 2021 році я була в сучасному і енергійному місті Маріуполі, і мені запам’яталась зустріч з російськомовним українським волонтером, який пояснив мені, наскільки кардинально його відвернуло від Росії.
24-го лютого з самого ранку мене запросили на радіо- і телеефір. Знаючи про російський дискурс щодо «денацифікації» України, моїм завданням було пояснити, що насправді відбувається. Нині на телебаченні з’явилось багато експертів-«коментаторів», я такої ролі не хочу. Коментувати черговий виступ Путіна мені не цікаво.
Натомість я не втомлююсь пояснювати французам концепцію двомовної країни: російськомовний українець розуміє українську і може нею говорити, а от російськомовний росіянин — ні. Ще дуже важливо пояснювати, що російську мову ніхто в Україні не притісняє. Притісняли українську! І робили це десятиліттями. Дійшло навіть до того, що тривалий час українська мова вважалась мовою, вибачте, селюків. І це все була свідома імперіалістична політика, навіяна Росією. Якщо розповідати про це французам, вони нарешті починають краще розуміти контекст.
Я була в Україні після початку війни. Мені було важливо побачити, що країна тримається і, я думаю, буде триматися!"
Антуан Аржаковскі, історик, релігієзнавець
«Мій інтерес до України пов’язаний з моїм корінням. Батьки мого тата були з Севастополя, мамині — з Одеси. Моя бабуся була татарського походження. Вони тікали з Російської імперії у 1917 році. Загалом я 17 років прожив у Росії та Україні. Спочатку працював культурним аташе у Москві, але потім, коли мені запропонували переїхати, я без вагань обрав Україну. Бо у 1990-х роках це була найкраща країна регіону для розбудови демократії.
Я викладав в Українському католицькому університеті у Львові, мої діти ходили в українську школу. Я відчуваю великий зв’язок з цією країною, і добре розумію, що у Франції тривалий час бачили лише Росію. Нині, коли я приймаю запрошення телеканалів, я хочу бути корисним. Я для себе вирішив, що це моя відповідальність — пояснювати те, що відбувається.
Риторика змінюється. Якщо у 2014 році я одним з першим сказав, що Малайзійський боїнг збили російською зброєю, то мене тоді розкритикували, назвали радикальним. Це був період, коли до французьких телестудій ходили російські пропагандисти. Тепер їх майже немає.
Росія — це мафіозна держава з нео-імперіалістичною ідеологією, яка відчуває, що демократія — це для неї загроза. Це війна різних світоглядів.
У Франції є розрив між населенням і владними колами: французи виступають за те, щоб дати Україні зброю, а багато політиків були б вже готові йти на переговори з Путіним. Вони не зрозуміли, що з ним говорити не можна. Говорити можна буде з російською опозицією, наразі у вигнанні. Це оточення Ходорковського і Навального. Росія має стати демократичною державою, і її майбутнє теж потрібно готувати.
Однак спочатку Росію потрібно перемогти. Це очевидно. І для цього Європа має перейти на воєнну економіку, а вона досі цього не зрозуміла. Це єдиний спосіб швидко завершити війну".
Алін Ле Бай-Кремер, волонтерка, співзасновниця асоціації Stand With Ukraine
«Коли я була підлітком, то постійно чула від старших — «більше ніколи». Це казали про Другу світову, про Голокост, пізніше — про геноцид в Руанді. А історія все повторювалася і повторювалася. Після Чечні і після Грузії я зрозуміла, на що здатна Росія. На мій світогляд також вплинули люди, яких я зустріла на своєму шляху. Наприклад, Андре Глюксманн і Бернар-Анрі Леві.
Ми з колегами створили Stand With Ukraine за два дні до війни, бо тоді вже було зрозуміло, що голос України мають почути. Росія веде імперіалістичну війну, яка прагне стерти українське населення і його культуру. Наша ж мета — нести українські кольори і допомагати. Для цього — слухати, що саме потрібно українцям. Наприклад, взимку їм потрібні були генератори. Ми збирали генератори. А також возили до України делегації політиків, щоб вони побачили все на власні очі.
Багато хто у Франції не розуміє, що Росія століттями не давала Україні жити. Коли 24 лютого всі кинулися коментувати, що відбувається, з них одиниці знали історію. Наприклад, коли мова зайшла про зерновий терор, я усвідомила, що у Франції навіть не знають про Голодомор. Або коли на усіх вустах було Запоріжжя, ніхто не згадував козацьку історію цього міста. Якщо усе це усвідомлювати, цинізм і збоченість ворога стає очевидною! Але для цього треба розуміти контекст.
У Франції бояться слова геноцид. Це нагадує темні сторінки історії, і про це не хочуть згадувати. Для мене ж саме це Путін робить в Україні, і ми не можемо мовчати".
