Вмерти за мову. В якій країні стався перший Мовний майдан, чому його річницю ООН зробила святом і що означає рідна мова для України
Українська мова є спадщиною поколінь (Фото: pixabay.com)
21 лютого 2025 року відзначається Міжнародний день рідної мови — офіційне свято ООН, покликане підкреслювати важливість мовного розмаїття та багатомовності для сприяння миру та взаєморозумінню на Землі. Уперше цей день святкували у 2000 році — за рішенням XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.
NV розповідає про походження свята, суть поняття «рідна мова», як вороги намагалися знищити материнську мову українців і чому нічого в них не вийде.
Бенгалі та урду
Дата 21 лютого обрана не випадково. Це день повстання студентів міста Дакка (сучасний Бангладеш) проти утисків бенгальської мови. Тоді ця країна називалася Східна Бенгалія і була частиною Пакистану. Пакистанська влада у 1948 році проголосила урду єдиною державною мовою, хоча бенгальці нею майже не володіли.
Рух за надання бенгальській офіційного статусу набував сили — і тоді уряд Пакистану заборонив узагалі всі мітинги та демонстрації. Та студенти університету Дакки порушили заборону. 21 лютого 1952 року вони вийшли на марш за рідну мову, до нього приєдналося багато жителів міста. Було оголошено загальний страйк.
Поліція відкрила вогонь по демонстрантах, які дійшли до будівлі законодавчих зборів. П’ятеро молодих людей загинуло. Їх відтоді називають мучениками за мову. Ось їхні імена: Рафікуддін Ахмед, Абул Баркат, Абдул Джаббар, Шафіур Рахман, Абдус Салам. Загалом за три дні заворушень було вбито близько 30 осіб, сотні були поранені.
Протести тривали і після жорстокого розстрілу. У 1956-му уряд Карачі надав бенгальській мові офіційного статусу. А в 1971 році Бангладеш проголосив незалежність. 21 лютого є державним святом країни.
Що таке рідна мова
ООН і ЮНЕСКО не були б собою, якби не доповнили привід для свята — боротьбу за право розмовляти рідною мовою — іншими пропозиціями. Окрім заклику підтримувати освіту рідними мовами, там виступають за «багатомовність як потужний інструмент інклюзивної освіти та значущої глобальної взаємодії».
За оцінками ЮНЕСКО, у світі існує 8324 мови, розмовні або жестові. З них близько 7000 мов використовуються. «Однак мовне розмаїття знаходиться під загрозою, оскільки багато мов зникають прискореними темпами в нашому швидко мінливому світі», — йдеться на сайті організації.
Століттями імперські режими бачили винищення мов способом підкорити менші народи. Один такий режим займається мовним геноцидом у наші дні в Україні, про що згадаємо нижче.
Між тим, саме поняття «рідної мови» не є таким простим, як видається. Суперечки ведуть навіть щодо назви терміну, побутують форми «перша мова» (language 1, L1), «материнська мова», «нативна мова». У найширшому розумінні — це перша мова, з якою людина стикалася від народження і яка стала частиною її особистої, соціальної та культурної ідентичності. Водночас у міжетнічних родинах можуть бути вживані дві або більше рідних мов.
З ХІХ століття відомі теорії, згідно з якими перша мова не просто використовується для формулювання думок, а є частиною світогляду людини. Видатний український мовознавець Олександр Потебня доводив, що різні мови по-різному інтерпретують ідентичні ситуації.
Для України (і не тільки, також для Кенії, Індії, Сінгапуру та низки інших держав) притаманне розуміння рідної мови як мови основної етнічної групи. Українська за умовчанням вважається рідною для всього населення держави, хоча «першою мовою» частини громадян може бути інша.
Лінгвоцид
«Поки житиме мова, житиме й народ як національність; не стане мови — не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчих народів», — писав митрополит Іларіон (Іван Огієнко).
Уся історія співіснування українців із агресивними сусідами супроводжується намаганням зберегти рідну мову від винищення. Українська зазнавала адміністративних утисків з боку Москви століттями, що є унікальним прикладом в історії цивілізації.
Найвідоміші репресії:
- 1627 рік — наказом московського царя Михайла було вилучено всі примірники Учительного Євангелія Кирила Транквіліона-Ставровецького під приводом звинувачень у єресі;
- 1693 рік — після підписання Богданом Хмельницьким у Переяславі договору з російським царем (1654) розпочато широкий наступ на українську книжку. Прийнято закон, що забороняв ввозити до Московської держави українські видання. Тоді ж було запроваджено цензуру для контролю за діяльністю українських книговидавців;
- 1709 рік — видано указ про обов’язкове цензурування в Москві всіх українських книжок;
- 1784 рік — за правління Петра І видано серію указів, одним з яких (1720) повністю заборонено друкування книг українською мовою. Також було заборонено викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії та введено обов’язкову російську мову в усіх училищах імперії;
- 1863 рік — Валуєвський циркуляр, що забороняв друкувати українською мовою букварі, навчальні посібники, наукові видання, періодику. Виняток було зроблено лише для творів художньої літератури, але їх цензурували;
- 1876 рік — Емський указ, яким заборонялося: 1) ввозити на територію Російської імперії книжки й брошури українською мовою; 2) без цензурування в Головному управлінні у справах друку видавати оригінальні твори й переклади українською мовою, крім: історичних документів і пам’яток (зі збереженням правопису оригіналів) та творів белетристики (без відступу від загальноприйнятого російського правопису); 3) ставити театральні вистави та влаштовувати читання українською мовою, а також друкувати українські тексти до нот;
- 1880−90-ті роки — видано кілька додаткових указів, що посилювали репресивні заходи щодо української культури. Було заборонено українські книжки для дітей, на історичні теми та з життя інтелігенції;
- 1910 рік — за наказом голови Ради міністрів Петра Столипіна заборонено українські видавництва й читання лекцій українською мовою;
- 1914 рік — Микола ІІ своїм указом заборонив видавати українську пресу, в дійсності ж директива поширювалася на друк будь-чого українською мовою;
- Часи СРСР — у радянський період, прикриваючись гаслом про «дружбу й братерство народів», більшовицька влада продовжила імперську політику асиміляції й русифікації, українська витіснялася з ужитку у сферах освіти, науки, державного управління тощо, перетворюючись на «мову села»;
- 2000-і роки — попри державний статус української мови російська продовжувала панувати у ЗМІ, діловій сфері, спорті тощо, Москва не шкодувала коштів на «м'яке просування» своєї мови;
- 2012 рік — ухвалення закону «Ківалова — Колесніченка», який дозволяв місцевим радам надавати офіційного статусу мові, якою розмовляє більше 10% населення області, фактично — російська ставала другою державною.
«Тривалий час серед багатьох українців українська мова не виконувала функцій рідної мови, якою думають, спілкуються в усіх сферах життя, мріють і снять, радіють і сумують. Вона була непотрібним додатком до іншої, престижнішої мови. У деяких дітей, на думку їхніх батьків, від української мови навіть боліла голова, і тих дітей звільняли від вивчення рідної мови», — констатував мовознавець Олександр Пономарів.
«Українська мова мала й має низку мовних рис, які змушували наших молодших „старших“ братів вдаватися до забороненого у цивілізованому світі мовного геноциду — лінгвоциду», — писав дисидент, журналіст Святослав Караванський.
Інфографіка NV наводить основні риси, що вирізняють українську з-поміж інших слов’янських мов.
Велика війна
Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році призвело до остаточного провалу проєкту русифікації України. Водночас доведено, що ліквідація мовної ідентичності українців була одним із завдань Кремля.
Ідеологічне підґрунтя готувалося давно. Міф про штучність української мови поширювався з 2000-х років, аж поки теза про те, що її «вигадав австрійський Генштаб» на початку ХХ століття, не стала подаватися як мейнстримна у московській пропаганді. Навіть диктатор Володимир Путін в інтерв'ю 2020 року заявив, що «особливо український фактор почав розігруватися напередодні Першої світової війни австрійською спецслужбою».
Ця іронічна картинка-мем доводить безглуздя маячні московитів.
Ще у вересні 2021 року єдиною державною мовою українську хотіли бачити 65% українців. Російську мову як другу державну до повномасштабного вторгнення Росії відстоювали 22% громадян.
А ось дані опитування Київського міжнародного інституту соціології за березень 2024 року. 66% респондентів виступили за те, щоб усунути російську мову з офіційного спілкування. Тільки 3% респондентів вважали, що російська має отримати статус другої державної. І 24% припускали можливість того, щоб російська мова була офіційною в регіонах, більшість населення яких цього хоче.
У вересні 2021 року російською мовою спілкувалися вдома 27% українців, українською — 45%, обома — 28%.
У червні 2024 року, за даними опитування Центру Разумкова, вже понад 70% респондентів назвали українську мовою домашнього спілкування, російську — 11%, обидві — близько 18%.
Водночас 78% заявили, що вважають рідною мовою українську — найвищий показник за всю історію соціологічних спостережень. Російську — 6,4%.
