Війна очима Зеленського. Обкладинка Time з портретом українського президента та великий репортаж із його офісу
Кореспондент американського видання Time Саймон Шустер у квітні провів два тижні в Офісі президента України. У черговому випуску тижневика вийшла його стаття Усередині світу Зеленського з ексклюзивними подробицями про побут та роботу керівників країни, яка веде визвольну війну.
Володимир Зеленський вже вдруге з’явився на обкладинці Time. Вперше це сталося у грудні 2019 року. Головну статтю номера Людина на роздоріжжі також написав Саймон Шустер. Він передбачав, що український актор, нещодавно обраний на посаду глави держави, має зіткнутися з президентом РФ Володимиром Путіним, щоб досягти однієї зі своїх основних заявлених цілей — припинити війну на Донбасі.
Цього разу Шустер мав можливість спостерігати за тим, що відбувається в резиденції Зеленського, перетвореній на укріплене сховище, і скласти враження про трансформацію популярного коміка та недосвідченого політика у президента воєнного часу, чия країна відбиває напад агресивного ворога.
Наводимо витяги з публікації Time.
Про перший день війни
«Це було голосно. Лунали вибухи», — згадує Володимир Зеленський про вранішні години 24 лютого. Він із дружиною Оленою розбудив 17-річну доньку та дев’ятирічного сина, щоб вивезти їх з дому. Військові повідомили, що російські ударні групи десантувалися у Києві, щоб убити чи захопити президента та його родину. Спогади про той день «фрагментарні», сказав президент Саймону Шустеру.
Зеленський та деякі його соратники перевезли рідних на Банкову, але стало зрозуміло, що це не найбезпечніше місце.
«З настанням вечора навколо урядового кварталу спалахнула стрілянина. Охоронці вимкнули світло в комплексі та принесли Зеленському і приблизно десятку його помічників бронежилети й автомати. Лише деякі з них вміли поводитися зі зброєю», — йдеться у статті. За словами радника голови ОП Олексія Арестовича, російські війська здійснили дві спроби штурму резиденції. Зеленський пізніше підтвердив, що його дружина та діти на той час усе ще були там, пише Time.
Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук був одним із перших, хто того дня зустрівся з президентом. «У його очах не було страху, — згадує він. — Було запитання: як таке могло статися?» Протягом кількох місяців Зеленський применшував попередження з Вашингтона про те, що Росія має намір вчинити вторгнення. Усвідомивши, що вибухнула повномасштабна війна, він не міг зрозуміти до кінця, що це означає. «Можливо, це прозвучить розпливчасто чи пафосно, але ми відчули, що порядок у світі руйнується», — зізнався Стефанчук американському журналу.
Від американців і британців надійшли пропозиції евакуювати президента та його оточення. Ідея полягала в тому, щоб допомогти створити уряд у вигнанні, наприклад, у східній Польщі. Ніхто з радників Зеленського не пригадує, щоб він серйозно розглядав ці пропозиції, зазначив журналіст.
Тілоохоронці Зеленського також закликали його негайно покинути резиденцію. Деякі будинки розташовані досить близько, щоб кинути гранату у вікно або зробити постріл зі снайперської гвинтівки. «Місце відкрите, — каже Арестович. — У нас не було навіть бетонних блоків, щоби перекрити вулицю».
За межами столиці президента чекав захищений бункер, обладнаний для того, щоби витримати тривалу облогу. Зеленський відмовився їхати туди.
Життя змінилося
На другу ніч вторгнення, коли українські сили билися з росіянами на вулицях столиці, президент вирішив вийти у двір та зняти відеозвернення на телефон. «Ми всі тут», — сказав Зеленський після переклички топ-чиновників, які стояли поруч із ним.
«Але коли 25 лютого він розмістив 40-секундний ролик, відчуття єдності, на яке він розраховував, було дещо оманливим. Зеленський був стривожений кількістю чиновників і офіцерів, котрі втекли. Він не вдався ні до погроз, ні до ультиматумів. Якщо людям потрібен був час, щоб евакуювати свої сім'ї, він це дозволяв. Потім попросив їх повернутися на свої посади. Більшість із них так і вчинили», — йдеться у статті.
З того дня і дотепер Офіс президента працює в умовах ізоляції. Команда Зеленського переважно спостерігає війну так само, як і весь світ, зауважив Саймон Шустер: через екрани гаджетів. «Кадри боїв і ракетних обстрілів зазвичай з’являлися в соціальних мережах ще до того, як військові встигали проінформувати Зеленського про ці події. Президенту та його співробітникам було притаманно збиратися в бункері навколо телефону чи ноутбука, журячись від кадрів руйнувань міст або радіючи удару безпілотника по російському танку», — пише Time.
Згодом президент і радники все частіше почали підніматися з підземного укриття на поверхи адміністрації. Будівля залишається «коконом із сусального золота та розкішних меблів», який у команді Зеленського вважають гнітючим. «Принаймні, якщо офіс розбомблять, нам більше не доведеться дивитися на все це», — пожартував один із співрозмовників Time.
Михайло Подоляк, один із найближчих радників президента, відмовився забарикадувати мішками вікна у своєму кабінеті. Він навіть не засмикує штори, здивувався Шустер. «Ми спускаємося вниз, коли чуємо сирени повітряної тривоги. Але це мій кабінет. Мені тут подобається», — пояснив він.
Вийти назовні
На початку березня, коли росіяни обстрілювали і все ще намагалися оточити столицю, президент таємно виїхав із резиденції у супроводі двох соратників і невеликої групи охоронців. «Ми прийняли рішення на ходу», — розповів голова ОП Андрій Єрмак. Камер не було, і деякі з найближчих помічників Зеленського дізналися про поїздку майже через два місяці, коли він згадав про неї в інтерв'ю Time.
«Зеленський вперше побачив наслідки бойових дій зблизька. Його вразив розмір вирви, що утворилася внаслідок вибуху на дорозі. Коли вони зупинилися, щоб поговорити з українськими військовими на блокпосту, охоронці Зеленського, за його словами, „божеволіли“. Президент не мав вагомих причин перебувати так близько до російських позицій», — вважає Шустер.
За кілька днів Зеленський вирушив у поїздку, яку помічники охрестили «борщовою». На КПП глава держави зустрів чоловіка, котрий щодня приносив солдатам свіжу каструлю борщу. «Він сказав мені, як сильно ненавидить росіян», — згадує Зеленський.
Але такі виїзди були рідкістю. Дні Зеленського перетворилися на вервечку заяв, зустрічей та інтерв'ю, зазвичай — через екран ноутбука чи телефона. Перед щовечірнім зверненням до нації Зеленський обговорює тези зі своїм штабом. «Дуже часто запитують, хто спічрайтер Зеленського, — каже радниця з комунікацій Даша Зарівна. — Головний — він сам. Він працює над кожним рядком».
Протягом березня і на початку квітня Зеленський у середньому виголошував по одній промові на день, виступаючи підряд на різних майданчиках, таких як парламент Південної Кореї, Світовий банк або церемонія вручення премії Греммі. «Постійний поспіх, пов’язаний із терміновістю завдань і надзвичайними ситуаціями, що постійно виникають, приголомшував команду, розтягуючи час до стану, який один із консультантів президента назвав галюциногенним: дні здаються годинами, а години — днями», — зазначає Шустер.
Буча та Краматорськ
На 40-й день вторгнення Зеленський здійснив ще одну поїздку за межі резиденції, цього разу в присутності преси. Він відвідав Бучу, передмістя Києва, де російські війська вбили сотні мирних жителів.
За словами президента, тіла були розкидані містом, «людей знаходили в бочках, підвалах, задушених, закатованих». Деякі лежали на вулицях кілька днів. Коли Зеленський та його команда усвідомили наслідки звірств окупантів, страх змінився люттю. «Ми хотіли скасувати всі мирні переговори, — розповів у розмові з Time Давид Арахамія, якого Зеленський обрав для контактів із росіянами. — Я ледь міг дивитися їм в обличчя».
8 квітня російські ракети влучили по залізничному вокзалу в Краматорську, де зібралися тисячі жінок і дітей, сподіваючись сісти на евакуаційні потяги.
Зеленському відправили світлини з місця події. Одна вразила його — жінка, котрій вибухом відірвало голову. «На ній був яскравий одяг, що запам’ятовується», — каже він. Цей образ переслідував його весь день, коли він був присутній на одній з найважливіших нарад під час війни. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн приїхала до Києва потягом, щоб запропонувати Україні прискорений шлях до членства. Цієї можливості країна чекала десятиліттями. Але Зеленський не міг перестати думати про жінку без голови.
Коли він піднявся на подіум разом із фон дер Ляєн, то не зміг набратися рішучості, аби згадати про ракетну атаку у своєму виступі. «Це був один із тих випадків, коли руки та ноги тебе слухаються, а голова ні. Тому що думками я був там, на станції, а фізично треба бути тут», — сказав Зеленський Шустеру.
Важкі ночі
Ночами Зеленський переглядає повідомлення в телефоні, розповів журналіст. Багато — від військових, які знову і знову просять у нього більше зброї. Так, майже щоночі президент спілкується з командиром 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергієм Волинським, який разом із бійцями перебуває в підземних бункерах на сталеливарному заводі в обложеному Маріуполі.
Президент зізнався Шустеру, що довго лежить без сну, згадуючи пережитий день: «Це безглуздо. Начебто той самий порядок денний. Я бачу, що сьогодні все зроблено. Але переглядаю кілька разів і відчуваю, що щось не так. Мене мучить сумління. Я дозволю собі поспати — і що? Щось відбувається прямо зараз».
Втома робить Зеленського більш прямолінійним, а його заяви можуть виглядати образливими, наприклад, коли він порадив ООН саморозпуститися або відмовив у візиті президенту ФРН Франку-Вальтеру Штайнмаєру.
За словами Арестовича, коли Зеленський вимотаний, з нього злітає акторська маска: «Втомленим він не може грати. Він може лише висловлювати свою думку. Коли він — це він, це справляє сильне враження про нього як про чесну і гуманну людину».
Велика битва
Від'їзд кореспондента Time із Києва припав на 19 квітня, коли Зеленський оголосив про початок вирішальної битви за Донбас. Вранці глава держави провів відеоконференцію з генералами армії та керівництвом розвідки, уточнюючи ситуацію на фронті. «У деяких місцях на сході відбувається просто безумство», — сказав він Шустеру після наради.
Журналіст зауважив, що зовні Зеленський сильно змінився. На його обличчі з’явилися нові зморшки і він більше не шукає очима своїх радників, обмірковуючи відповідь на запитання. «Я став старшим. Постарів від цієї мудрості, якої ніколи не бажав. Це через кількість загиблих і тортури, вчинені російськими солдатами. Така ось мудрість. Чесно кажучи, ніколи не ставив за мету здобути ці знання», — сказав він.
Шустер спитав, чи жалкує Зеленський про вибір, який зробив три роки тому, збираючись балотуватися на пост президента. «Ані секунди», — парирував він.
«Він не знає, чим закінчиться війна і як в історії залишиться його місце в ній. Наразі він знає лише те, що Україні потрібен президент воєнного часу. І саме цю роль він має намір зіграти», — підсумував автор репортажу.
