«Рекордні 20 тисяч вбитих росіян». Чому окупаційні війська розпочали рік з величезних втрат протягом місяця — пояснює експерт
Українські військові у Запорізькій області, 23 січня 2023 року (Фото:REUTERS/Stringer)
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи Інформаційний спротив, в ефірі Radio NV пояснив, як російські війська втратили за перший місяць року рекордну кількість солдат і як намагаються створити військові успіхи для власної аудиторії.
— Мелітополь. Я так розумію, все гірше і гірше в окупантів із логістикою тепер складається. Підрив залізничного мосту під цим містом. Про нього повідомляють місцеві ЗМІ. Якої шкоди він міг завдати загарбникам? І чи можна розцінювати цей удар як удар по одному з найважливіших вузлів постачання зброї і техніки росіян?
— Так, дійсно, цей удар може реалізувати деякі сценарії по ускладненню їхнього забезпечення на південному плацдармі. Але все ж таки треба розуміти, що росіяни використовують Мелітополь як основний транспортний вузол. Вони використовують не тільки як залізничні шляхи, а також і автомобільні траси, дороги, іноді навіть локальні дороги.
Це значно ускладнює інтенсивність їх постачання боєприпасів, сил та засобів, особового складу і так далі до інших напрямків. Але все ж таки, якщо ми кажемо про безпосередні нівелювання їх можливостей по забезпеченню своїх передових підрозділів, а треба говорити про повний вогневий контроль, повний вогневий контроль як ствольною, так і реактивною артилерією.
Тобто це можливо на сьогодні реалізувати виключно через наближення до радіо-судів ствольної, як мінімум ствольної артилерії до транспортних вузлів для того, щоб не нівелювати забезпечення або лівобережної Херсонщини або південної частини Донеччини. До того ж саме забезпечення російських окупантів з боку тимчасово окупованого півострова Крим, який також можна розглядати як транспортний вузол, а воно цілком та повністю залежить від Кримського мосту.
Це є єдиною логістичною артерією, яка забезпечує південний плацдарм російського угруповання в Україні. І при саме зменшенні фронту, зменшенні цієї відстані та просуванні Збройних сил України забезпечить там можливість ураження основної логістичної артерії, не стільки вже Мелітополя, це є, звісно, невід'ємною складовою впливу на можливості російських окупантів в цій локації, але саме ураження Кримського мосту є основною задачею на сьогодні для того, щоб зменшити їх потенціал в майбутньому на південному плацдармі та не тільки.
— Гучно і в Білгородській області насправді, кажуть про обстріл села Безлюдівка, є там таке, а вчора неспокійно було у Курській області. Здається, «бавовни» в Росії побільшало, вам не здається, до чого б це?
— Насправді росіяни не повинні дивуватися, тому що в них там щось постійно трапляється. Україна до цього не має жодного стосунку, а взагалі-то в Росії велика кількість інших проблем, які повинна була російська влада вирішувати ще під час того періоду, коли в них були надприбутки від енергоносії, були в них надприбутки від експорту газу, нафти та інших ресурсів. Вирішуйте свої локальні якісь проблеми, наприклад, з інфраструктурою, забезпечуйте газом своє населення і так далі.
А зараз ми бачимо, що в них постійно там щось вибухає в якихось населених пунктах, селищах, містах. Це виключно їх власна проблема, які питання до України? Україна собі жила спокійно. Ми мали свої плани, ми мали свої якісь проекти. Кожна сім'я мала свої якісь проекти на майбутнє. У 2022 році росіяни розпочали повномасштабну війну проти України з своєю цією ось денацифікацією та демілітаризацією. Ми побачили, що це за демілітаризація, це що? Це мародерство наших унітазів та пральних машинок?
Ну, якщо це так, то це відповідає тієї дійсності, яка є в Росії, їм не вистачає унітазів. Отже це, мабуть, треба було вирішувати якусь локальну проблему, а країна, яка у 2000-х, коли на початку 2000-х, коли у них були надприбутки від енергоносіїв, не змогла вирішити цю проблему, вона якось намагається її вирішити. Мені здається, це не зовсім логічно з їх боку, але якщо в них щось вибухає, то це виключно їх проблема, але вже не наша.
— Запорізька область. Що там відбувається? Наступ так званий окупантів виявився тут таким самим фейком, які і обіцяний «прорив» на півночі Харківщині?
— Росіяни дійсно зараз сконцентрували досить великий потенціал саме в трикутнику Василівка-Токмак-Мелітополь. Там присутня велика кількість особового складу. Але питання у тому, на що ця кількість сил та засобів здатна? Якщо її розглядати як елемент ведення оборонних дій — так, дійсно вони мають для цього потужність. Але якщо їх розглядати виключно як наступальну групу — ні, взагалі ні.
Тому те, що намагаються росіяни якось продемонструвати, що вони на запорізькому напрямку будуть здійснювати якусь масштабну наступальну операцію — ні вони не зможуть цього зробити, тому що їм не вистачає на сьогодні, там приблизно 20 БТГ, у найкращому випадку 30 БТГ та навіть більше для того, щоб реалізувати наступальні дії, це перший момент.
Другий момент — це фактично відсутність можливості на сьогодні росіян забезпечувати своє ударне угруповання для наступальних дій на південному плацдармі саме через логістичну артерію Кримського мосту. Так, вона зараз працює, так, вона пошкоджена, але виконує в реверсному форматі, особливо її залізнична частина виконує свої функції.
Якщо розпочинаються наступальні дії, то це зростання забезпечення у 2−3 рази передових підрозділів, а забезпечення передових підрозділів на запорізькому плацдармі та взагалі південні локації - це відправлення у 2−3 рази більшої кількості матеріально-технічного забезпечення на тимчасово окупований півострів Крим, який є на сьогодні однією з вузлових транспортних частин забезпечення південного плацдарму [окупантів].
Після цього з Криму на Мелітополь і так далі. Логістика вже порушена на сьогодні, як на локації Криму, це Кримський міст та порушена вже досить серйозно на локації Мелітополя. Тому забезпечення наступу буде неповноцінне. І фактично будь-який наступ не буде мати якогось глобального ефекту. Вони можуть виключно імітувати наступальні дії в першу чергу в напрямку Оріхова та Гуляйполя, але не більш того.
— Луганщина і Донеччина. За даними Генштабу окупаційні війська йдуть у наступ на лиманському, бахмутському, авдіївському і новопавлівському напрямках. За словами Володимира Зеленського окупаційні війська попри величезні втрати зберігають високу інтенсивність атак в регіоні.
Він говорив, зокрема, про бахмутський і вугледарський напрямки. Що нам розуміти із ситуації тут? І те, що загарбники прагнуть, вже не пам’ятаю, з якої спроби захопити всю територію Донбасу, нам зрозуміло. Але що це їм дасть в результаті? Виграти битву, щоб програти війну? Вони свідомі того взагалі?
— Якщо ми кажемо про донецький плацдарм, то тут ЗС України ще досить довгий час будуть саме займати позицію оборони. Бахмут, тут складна ситуація вже більше ніж півроку, нічого в цьому дивного немає, але зараз змінюється трошки сама ситуація у концентрації сил. А саме ПВК Вагнер, які мали з літа минулого року монополію на бахмутському плацдармі, вони зараз зменшуються у своїй кількості. Соледар зробив свою справу, ПВК Вагнер саме тут вже не є основною наступальною силою, штурмовою силою. Але хто з’являється? З’являються представники російських десантників, тобто регулярні війська.
Наприклад, підрозділи 106-го повітряно-десантного полку, з’являються підрозділи 7-ї десантно-штурмової дивізії та інші. Вони їх перетягують саме під бахмутський плацдарм, тому що вони відчули, що можуть нібито там здобути якусь велику перемогу. Але яка велика перемога? Давайте на хвилиночку звернемо увагу. А який рекорд було встановлено, ще січень, а він не закінчився, але вже можна казати про рекорд, який було встановлено в січні 2023 року. Це кількість знищених окупантів під час бойових дій, більш ніж 20 тисяч такої кількості.
Жодного місяця протягом 2022 року не було встановлено такого рекорду. А зараз ми його маємо. Ось перший місяць 2023-го. Чому? Тому що під час 2023-го саме активізувалося інтенсивність усіх штурмових дій російських окупантів, і вони несуть досить серйозні втрати. А це що? Це саме та ціна, яку вони віддали за Соледар? Місто, містечко навіть, яке не має глобального якогось стратегічного значення, тактичного умовно, але ось це і є цією проекцією. Великі втрати особового складу. Якщо ми візьмемо ці 20 тисяч, а ще не кінець січня, я більш ніж впевнений, що до кінця січня це буде більше, ніж 21 тисяча, то виникає питання, а скільки, окрім двохсотих, там є трьохсотих, тобто поранених та полонених?
Виникає питання щодо відновлюваності, тобто компенсації втрат їх особового складу. Чи є в них зараз на сьогодні така можливість компенсувати такі втрати щомісяця? А для того, щоб компенсувати втрати, треба розуміти, якщо ми кажемо про 50−60 тисяч втрат, 200, 300, 400, треба мати ресурс для наступу, тобто формувати ударні угруповання по іншим напрямкам. І тому, на мій погляд, донецький плацдарм, вони розпочали у 2023-го реалізувати ось в такому інтенсивному форматі виключно для того, щоб показати для свого споживача інформаційного фастфуду, що в них відбуваються якісь там бойові дії за планом.
Але ресурсу для продовження цих дій вони не мають. І навіть якщо ми кажемо про якісь дії в напрямку Лиману чи по іншим напрямкам, дійсно донецький плацдарм на сьогодні є найбільш активним за імітацією їх наступальних дій, але інші плацдарми, луганський, запорізький, а вони є в мінімальному пріоритеті. Тому що на них вже ресурсу не вистачає критично як людського, так, звісно, і технічного.
— Ще планувала з вами поговорити про військову техніку, військову техніку, яка постачається Україні. Минулого тижня ми дуже зраділи із приводу принципового рішення Німеччини нарешті надати Україні Leopard, дуже тішилися з того, що США нам постачатимуть свої Abrams, танки передові для штурмів, для просування вперед необхідні.
Але не тішать зовсім терміни, коли новітні танки з’являться в Україні. Тому що ось, наприклад, видання The Washington Post пише, що американські танки приїдуть в Україну в рамках військової допомоги не раніше кінця 2023 або початку 2024 року. Тут до вас запитання, а чи потрібні Abrams Україні наприкінці нинішнього року?
— Питання дуже цікаве, але треба його розглядати комплексно. Якщо ми кажемо, наприклад, про Німеччину, а хіба ж тільки від Німеччини ми очікуємо Leopard?
— Ні.
— Чи у цьому сенс? Мені здається, у 2022 році саме Іспанія була першою країною, яка заявила, що вона готова надавати Україні свої Leopard. Але Німеччина тоді заблокували її прагнення. Тому питання не у тому, що надасть Німеччина, питання, що надасть нам Європа, інші країни, наші міжнародні партнери. Якщо ми саме поглянемо на цю ситуацію з загального боку, то зараз ми можемо сказати про те, що в Україні може найближчим часом бути сформована британська рота Challenger-2. Як мінімум рота.
Мабуть, у майбутньому це буде вже навіть більше, ніж рота — батальйон. Ми можемо сказати про те, що ті країни, міжнародні наші партнери, які готові нам надати свої танки, вони вже через місяць можуть нам передати батальйон Leopard-2, а трохи більше місяця це вже буде бригада, приблизно десь до сотні.
Без Німеччини. Саме Польща, Іспанія, Фінляндія, Швеція, Данія і так далі. А якщо ми кажемо про Abrams, так, дійсно, зараз США заявляють про те, що вони готові нам надати одразу батальйон. Але з іншого боку, скажімо так, треба підготувати екіпажі, треба спланувати, де саме будуть використовуватися ті танки. Тому що коли багато експертів кажуть про танкову зброю, про що вони кажуть в першу чергу? Яка в них броня? Дійсно, майже у всіх західних танків дуже добра броня.
Які в них саме характеристики по знищенню ворожих об'єктів? Скажімо так, що танки, що авіація, що артилерія західного зразка, вони усі архітектурно та концептуально проектувалися як об'єкти, які будуть знищувати ворога до того, як ворог зможе їх побачити. Ми можемо це зараз бачити. Саме на це робиться акцент. Авіація F-35, F-22, останні модифікації F-16, F-15, на що вони орієнтовані? Вони орієнтовані на знищення ворога до того, як ворог зможе їх побачити. Так само і артилерія.
