«Це ціннісний механізм». Колишній в’язень «ДНР», вчений Ігор Козловський пояснює, чому закликає владу не чіпати українську мову
Вчора відомі громадські і культурні діячі звернулись до Верховної Ради з вимогою не допустити наступу на українську мову з боку окремих депутатів.
Серед підписантів звернення був Ігор Козловський, колишній бранець «ДНР» і релігієзнавець.
Радіо НВ попросило його розповісти про те, чому саме зараз він виступив на захист української мови.
«Українська мова — це певний базовий стрижень, на якому тримається наша ідентичність. І це не просто слова, а ціннісна організація. І будь-які політики повинні займатися, по-перше, тим, що стосується тих чи інших економічних, соціальних проблем, які є нагальними, і ми це відчуваємо в своєму житті, особливо під час кризи. Це їхнє головне завдання.
Ми їм делегували певні права, щоби вони ухвалили відповідні закони і створили ті дієві механізми, які дійсно підтримуватимуть економіку, наші незахищені верстви населення, бізнес тощо. А мова — це дійсно ціннісний момент, тому що ідентичність — це певна, я би сказав, системна річ, куди входить і історична пам’ять, і гідність, і мова.
І я чую [від інших людей], що українську мову треба захищати — її потрібно не захищати, а розвивати, давати якраз такі законодавчі механізми, які би дозволяли їй розвиватися, осучаснюватися, ставати мовою науки та мистецтва, і мовою не тільки повсякденного спілкування, як її заганяли довгий час у період радянщини, і ми це відчували.
По-перше, тому що я дійсно знаю ситуацію, яка була на Донеччині весь час. Навіть у 60-ті роки ХХ століття, я ж це пам’ятаю, ми всі в школі вивчали українську мову, а потім вона стає мовою вибору, і це вже вказувало на те, що щось відбувається, та призвело до того, що на території Донеччини фактично не просто мовою повсякденного спілкування, а мовою викладання, офіційною мовою була російська. І саме це стало механізмом під час цих подій, які починалися ще до 2014 року. Коли почав вповзати реваншистський «русский мир», вони використовували саме цей момент.
Тобто це проблема національної безпеки, що входить у той комплекс, який я називаю «гуманітарним невіглаством». Це пов’язано і з історією, і взагалі з гуманітаристикою, і насамперед з мовою, оскільки вона формує не тільки мислення, але й самоусвідомлення. Ще раз підкреслюю: це ціннісний механізм.
І українська мова — єдина структура, яку може захищати і розвивати тільки українська держава. Ось у «русского языка» є Росія, яка має всі так звані закони на території величезної федерації, де живуть безліч різних народів — від чукчів до чеченців, — і всі вони без винятку повинні знати державну російську мову. Це механізм.
Але коли ми тут, на території України, починаємо говорити щодо можливості для тієї ж російської мови виростати до рівня державної… Я не кажу про мови національних меншин, у яких немає іншого механізму, — наприклад, кримськотатарська, яку ми повинні підтримувати, ми маємо підтримувати гагаузьку; ті мови, які так чи інакше існують згідно з європейським законодавством щодо мов національних меншин.
А російська мова — це не мова національної меншини, тому що у росіян є Росія. Так, у нашому повсякденному житті ми можемо вільно спілкуватися хоч ромською мовою, хоч на їдиші говорити, хоч на суахілі. Це наш вибір".
