Евакуація з Азовсталі, втрати окупантів, саботаж оборони міста. Головне із пресконференції захисників Маріуполя
Заступник командира полку Азов Святослав (Калина) Паламар та офіцер управління розвідки Ілля Самойленко дали брифінг з маріупольського заводу Азовсталь, який продовжують захищати українські бійці.
Війна Росії проти України — головні події 3 червня
Зібрали головне з пресконференції захисників Маріуполя.
Про ситуацію на Азовсталі
Святослав Паламар: Станом на зараз ведуться інтенсивні обстріли. Лише за ніч ми нарахували 25 вильотів, в тому числі трьох стратегічних бомбардувальників. Працює ствольна артилерія, працюють танки, міномети, снайпери, піхота намагається штурмувати.
Про евакуацію цивільних
С.П.: За останні три дні було евакуйовано цивільних з заводу Азовсталь. Чи всіх евакуювали? Ми не можемо сказати, оскільки жодна міжнародна організація чи українські політики не приїхали на завод, немає спеціальної техніки, щоб розібрати завали. Дуже шкода, що це все відбувається в переважній більшості такими різкими словами про те, що «нам вдалося», «ми все зробили», «наказ виконано» і так далі. Я наголошую на тому, що буквально два дні тому під час режиму тиші загинуло троє наших військовослужбовців та поранено шестеро. Така ціна евакуації цивільних з території заводу.
Палмар звинуватив деяких політиків у цинізмі й закликав до «різких дій» для евакуації поранених.
С.П.: І дуже шкода, що у деяких політиків немає такту, а є лише цинізм — цинізм про те, що це успішна операція з евакуації цивільних. Я хочу сказати, що на території заводу є безліч загиблих як цивільних, так і військових. З Маріуполя не евакуйовано десятки тисяч громадян, які загинули внаслідок агресії військ РФ. Ми 2,5 місяці просимо весь світ евакуювати цивільних, і лише зараз нам вдалося пару сотень цивільних евакуювати. А ще безліч цивільних було евакуйовано на територію, підконтрольну Росії, та загалом у РФ. Це радість крізь сльози, тому що до кінця робота не зроблена. Ми дякуємо за те, що в принципі вдалося домовитися, ми дякуємо міжнародним організаціям, які втрутилися, але ми чекаємо подальших дій. Ми чекаємо різких дій щодо реального режиму припинення вогню.
Про поранених військових
С.П.: У нас залишається багато військовослужбовців поранених, про яких ми просимо, ми кричимо, щоб надали допомогу. Їм потрібно надати можливість евакуюватися в першу чергу.
Ми не за слова тут, а за народ України. Ми виконуємо свій військовий обов’язок, нам не треба похвали. Нам потрібна справедливість. Ми завжди будемо боротися, поки живі, за справедливість, за те, щоб вивезти цивільних та поранених військових.
Про блокаду Маріуполя
Ілля Самойленко: Захоплення Маріуполя відбувається останні 2,5 місяці. Ситуація така, якої раніше ніколи не бачили у військовій історії. Така осада і таке захоплення відбувалося так довго, такого ще не було в історії, з такою кількістю жертв серед військових ворога, так і значних втрат серед мирного населення. Найбільш розбиває мені серце те, що відбувається евакуація невеликих груп. Політики відзначають невеликі перемоги — евакуацію кількох десятків та сотень людей, водночас понад 25 тисяч людей було вбито російською армією.
Про героїзм
І.С.: Ми військові, й у нас є своя робота, свої обов’язки. Наш обов’язок захистити власну родину, власну державу, власних людей, людей нашої держави. Це наш пріоритет, який вищий за наше життя. Наш обов’язок — фізичний та моральний.
Ми поважаємо, розуміємо політиків та інших людей, які виконують свою роботу. У них є свої пріоритети, й ми розуміємо, що у політиків є свої рейтинги, кар'єрні шляхи, національні пріоритети. Але також ми знаємо правду. Правда в тому, що ми — унікальні. Ніхто не очікував, що ми так довго простоїмо. І ми ще досі стоїмо. Нашому урядові не вдалося захистити Маріуполь, не вдалося підготувати захист Маріуполя.
Багато людей нас називають героями. Насправді ми виконуємо свою роботу. Героїзм з’являється, коли зазнає невдачі планування та організація. Багато людей вважають, що ми живі герої. Переважно так воно і є. Живі герої ходять поруч зі мною. Багато людей віддали свої життя за місто, за державу, за людей України. І це і є наш найвищий пріоритет.
Про саботовану підготовку оборони Маріуполя
Ми могли б легко відступити від Маріуполя, коли почалося оточення міста, ми вирішили все одно тут стояти й захищати його. У нас був наказ захищати Маріуполь. Але у нас не було наказу повністю взяти на себе командування обороною Маріуполя. Ми бачили, що ситуація стає критичною, ми вирішили залишитися тут, щоб захищати Маріуполь. Це рішення було ухвалено, бо більше ніхто на нього не спромігся.
Проблема у тому, що багато представників влади саботували оборону України протягом останніх кількох років. Я б сказав, восьми років. Ця війна почалася не в лютому, не 24 лютого. І ми постійно на цьому наголошуємо.
Наша підготовка була саботована офіційними особами, бюрократами, урядом. Просто нам заважали готуватися до оборони. Ми знали, що велика війна з Росією насувається. І ми були готові, принаймні наскільки це могли — [проводилася] професійна підготовка, [збиралася] амуніція. Ми не отримали жодного Джавеліна, жодної нової зброї, нового транспортного засобу.
Про втрати окупантів
І.С.: Ми вбили 2,5 тисячі російських військових та ще 5 тисяч поранили [за період з 24 лютого по 15 квітня] — це більше ніж 15% військових втрат їхньої армії. Ми також знищили більше 60 танків і 30 пошкодили — це 10% їхніх втрат. А також знищили 10% артилерійських систем окупантів.
На Маріуполь прийшлося близько 50% всіх бомбардувань. Були дні, коли на Маріуполь скидали понад 150 авіабомб. І ми отримали нуль підтримки. Ні повітряної допомоги, ні наземної, ні артилерійської підтримки. Ми фактично були покинуті напризволяще.
Ніхто не очікував, що ми стільки протримаємося. Тому що прогнози були дуже темні. Думали, що російська армія всіх подолає, але ЗСУ встояли.
Про кількість військових на Азовсталі
І. С.: Це досить чутливе питання. Я не можу наражати свій підрозділ на небезпеку.
Про звинувачення у «використанні цивільних як живого щита»
І.С.: Усі ці звинувачення — це нормально, якщо ви думаєте як російський солдат. Але якщо подивитися з боку цивільної людини, яка стала свідком усіх жахів, які вчинила російська армія, то вони знайшли прихисток тут, за нашою лінією оборони, всередині заводу Азовсталь. Багато людей лишалися у Маріуполі, поки ми тримали лінію оборони ще за містом. Але поки ми тримали оборону за межами міста, російська армія все одно стріляла і бомбардувала його.
Про цивільних на Азовсталі
І.С.: Усередині заводу було декілька тисяч цивільних. Люди втекли з міста та знайшли прихисток на заводі. Цивільні для військових — фактор, що обмежує. Якби тут не було цивільних, то місто було б просто полем бою. Але ми захищали їх, бо це наш обов’язок. Ми розмістили їх у бункерах подалі від наших позицій. Ми надавали їм медичну допомогу, їжу, воду — ділилися всіма ресурсами, які мали. І людей, які ховалися в бункерах Азовсталі, ми намагалися перемістити якомога далі від військових позицій. Але російські бомби не уникають цивільних. Їхня стратегія бомбардувань була проста: вони просто бомбардували, а потім танками руйнували будівлі.
Про шанси для військових в Маріуполі
Захисники заблокованого Маріуполя мають чотири варіанти дій, але єдиним прийнятним є продовжити боротьбу, сказав Самойленко.
І.С.: Перший варіант: можна відкласти зброю і чекати на кінець: це буде повільна смерть від голоду або швидка — від бомб.
Другий варіант: можна спробувати втекти, як боягуз. Думати лише про власне життя, а не про обов’язок та присягу. Саме таке відбулося з командиром морпіхів 36-ї бригади Володимиром Баранюком: він відмовився виконувати наказ і спробував втекти з міста з невеликою групою справних танків і броньованих машин та боєприпасами (згодом він був взятий в полон — ред.). Ситуація тут така, що ми за 100 кілометрів від наших основних позицій, тож тут не можна прорватися. Такий варіант перш за все — це великий сором. Друге, це може призвести до смерті, тому що одна людина померла під час такої спроби.
Третій варіант: можна просто здатися. Четвертий варіант, єдиний спосіб, який гарантує вам життя і вам не буде соромно — це стояти й боротися.
Він додав, що військові на Азовсталі мають наказ тримати оборону. Бійці будуть «стояти стільки, скільки треба».
І.С.: Ми не маємо страху. Він зник. Кожний день, кожна хвилина можуть бути останніми, тож страху нема. Не так важко жити без страху.
Про варіант здатися в полон
Самойленко сказав, що полк Азов не розглядає варіант здачі в полон росіянам, бо це буде «подарунком» для окупантів. Також він пояснює, що полон означатиме для азовців смерть.
І.С.: Ми весь цей час знали, що полк Азов не має високих шансів на виживання, якщо нас візьмуть у полон, здатися для нас — неприйнятно. Ми не можемо зробити такий подарунок ворогу. Кожна людина, яка є полоненою, — це ресурс політичного і військового тиску, щоб підвищити рівень переговорів і позицій, які можна залишити на політичній сцені.
Він розповів, що 25 квітня росіяни взяли у полон азовця з позивним Ден. Його використали у пропаганді, а потім задушили. Мати цього бійця отримала від росіян фото свого мертвого сина.
І.С.: Одного з наших солдатів у 20-х числах квітня захопили в полон під час бою. Він був непритомним. Потім російська пропаганда публікувала відео про те, що українські солдати здають зброю, а згодом мати отримала повідомлення про його смерть.
Він також додав, що українські бійці взяли у полон кілька російських військових, яких згодом обміняли.
Про евакуацію військових
І.С.: Ми можемо бути лише евакуйовані, тому що ми вже витратили вже всі наші ресурси для ефективної оборони. У нас все ще є провізія, вода та зброя, зокрема артилерія, але ми не можемо її використовувати, тому що ми близько до міста. Але всі наші ресурси обмежені, ми не отримували поновлення ресурсів. Ми будемо боротися до кращого вирішення ситуації.
Про евакуацію поранених і медиків
І.С.: Якщо політики зможуть гарантувати для них безпеку, це добре. Медики виснажені. Вони герої, вони робили справді неможливі речі. Якщо медиків евакуюють з заводу, військові будуть обмежені в отриманні медичної допомоги.
За його словами, 95% бійців, які були евакуйовані до польового госпіталю на Азовсталі, вижили завдяки вправності медиків. Але зараз вони все одно помирають, через відсутність ліків та відповідних умов.
І.С.: Ми маємо декілька сотень поранених людей. У нас багато поранених людей, яких ми не можемо залишити тут, вони заслуговують на належну підтримку та лікування. Ми не покинемо нікого. Ми надаємо необхідну допомогу, але у нас багато поранених солдат, які мають бути евакуйовані.
Про те, хто міг би допомогти Маріуполю
І.С.: Міжнародний розголос став настільки великим, що зараз дуже багато петицій і заяв щодо нашого порятунку. Багато людей хочуть допомогти, але вони не знають як. Втрутитись могла б бути будь-яка країна, лише не Росія і не та, що підтримує Росію. Будь-яка країна, яка має достатньо мужності втрутитися і зупинити Росію, це було б добре для нас.
Військовий зазначив, що будь-які переговори з Росією не працюють.
І.С.: Хочу звернути увагу ось на що: політики зараз намагаються домовитися з цими тваринами, варварами — російською армією. Забуваючи, що ці люди роблять з Україною зараз, що вони прийшли знищувати. Наша головна мета — знищити загрозу. Тому нам потрібна підтримка всього світу, вільного світу. Тому що ми захищаємо зараз і його. Ми боремося за вільний світ. Тому що російські апетити тільки зростають, і якщо вони роздавлять нас, українську оборону, то все піде прахом. Вони підуть далі — підуть у Польщу, країни Балтії, можливо — ще далі.
Про зв’язок із командуванням і родинами
І.С.: У нас є зв’язок з командуванням і наказ — тримати оборону. Більшість з нас має зв’язок з нашими родинами. Ми захоплюємося їхньою підтримкою та дуже любимо їх, вони показують свою любов нам. Одного дня ми зустрінемося з нашими рідними, дружинами і друзями та будемо святкувати перемогу, але ми досі маємо боротися за нашу перемогу.
Про те, що дає підтримку
І.С.: Ви знаєте, що стане найбільшою підтримкою? Якщо наш головнокомандувач не припуститься помилок при обороні південних регіонів. Я маю на увазі Херсон, Бердянськ, Мелітополь.
Військовий зазначив, що саме російська окупація цих міст є сьогодні основною проблемою для захисників Маріуполя.
Що відбувається у Маріуполі
Маріуполь залишається заблокованим російськими окупантами вже понад два місяці. Дії російських військових спричинили у Маріуполі масштабну гуманітарну катастрофу. Окупанти розбомбили житлові квартали міста та цивільну інфраструктуру і блокують гуманітарну допомогу. Внаслідок цього там загинули понад 25 тисяч мешканців.
Окупанти замітають сліди звірств і злочинів, спалюючи тіла людей у мобільних крематоріях і звозячи їх у братські могили. Частину маріупольців примусово вивозять на територію ОРДО або до Росії, змушуючи проходити через фільтраційні табори.
Місто продовжують боронити бійці полку Азов, українська морська піхота, мотострілки та нацполіція. Наразі вони оточені на території заводу Азовсталь, але продовжують боротьбу з окупантами.
Окрім українських військових на заводі перебували жителі міста, серед них жінки та діти, які знайшли єдиний прихисток від російських обстрілів в підземних тунелях і бункерах заводу. Російська сторона тривалий час відмовлялася відкрити коридор для евакуації цивільних. Врешті за підтримки ООН 1 травня розпочалася евакуація цивільних, які ховались у бомбосховищах заводу. 7 травня українська влада повідомила, що з заводу вдалося евакуювати всіх жінок, дітей та літніх людей. Під час останнього етапу евакуації росіяни вбили трьох українських військових, які допомагали цивільним покинути територію заводу.
4 травня війська РФ прорвались на територію Азовсталі попри заяви Росії, що завод вирішили взяти в облогу, а не штурмувати. Між українськими бійцями та окупантами ведуться важкі бої.
Захисники Маріуполя неодноразово звертались до української влади та світової спільноти, наголошуючи, що у бійців є проблеми з їжею, водою, ліками, боєприпасами. Виконувач обов’язків командира 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Волинський 27 квітня розповідав, що на заводі понад 600 поранених військових. Захисники Маріуполя готові евакуюватися за підтримки третьої сторони зі своєю зброєю, забравши поранених і тіла загиблих. Вони неодноразово просили застосувати до них процедуру extraction (екстракції).
7 травня президент України Володимир Зеленський оголосив про підготовку евакуації з Азовсталі поранених та медиків.
Активісти й низка неурядових організацій створили петицію до ООН і лідерів країн світу із закликом врятувати українських бійців та цивільних із заводу Азовсталь, застосувавши процедуру екстракції.
