Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Майдан. Початок - великий репортаж

22 листопада, 23:52
1402
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Майдан Незалежності 22 листопада 2013 року

Фото: Наталя Кравчук / НВ

21 листопада Україна відзначає п'яту річницю Революції Гідності. П'ять років тому в цей день небайдужі українці вийшли з протестом проти ігнорування владою європейського курсу розвитку країни.

Спеціальний кореспондент Радіо НВ Богдан Амосов поговорив з учасниками подій перших днів Євромайдану і згадав разом з ними, як починалася велика і трагічна боротьба України за право на європейське майбутнє.

 

 

Частина I. “Стоїмо! Ми вже тут!”

"Встречаемся в 22:30 под монументом Независимости. Одевайтесь тепло, берите зонтики, чай, кофе, хорошее настроение и друзей", - цей пост на своїй сторінці в Facebook о дев'ятій вечора 21-го листопада опублікував журналіст видання Українська правда Мустафа Найєм.

Зараз під ним тисяча коментарів, сім з половиною тисяч репостів та 12 тисяч лайків. На київських вулицях стояла прохолодна мряка – погода, відповідна до настроїв у столиці та багатьох інших містах України. Кабінет міністрів на чолі з Миколою Азаровим оголосив про призупинення процесу підготовки до угоди щодо асоціації з ЄС. Вже за годину після допису Мустафи на Майдані біля Стели Незалежності стояло кілька сотень людей, а ще за годину - вже півтори тисячі.

Перші активісти принесли прапори України та Європейського Союзу, а також синьо-жовті стрічки; ще пізніше з’явилося авто зі сценою. На Майдані - темно, лише відсвічують ліхтарі з Хрещатика та підсвітка готелю Україна, а також Жовтневого палацу. На тлі консерваторії чорним скелетом проступає каркас новорічної ялинки, яку тільки почали збирати.

Підготовка Угоди про асоціацію з ЄС тривала ще за президента Віктора Ющенка, і президент Віктор Янукович разом із прем’єром Азаровим до цього дня продовжували цей шлях. Угода була парафована (тобто попередньо підписана), був опублікований її текст; вона мала б відкрити для України європейські ринки та стати стартом до повноцінної європейської інтеграції.

Кажуть, що рішення про згортання європейського шляху Янукович ухвалив у Сочі 9 листопада на напівтаємній зустрічі з російським колегою Володимиром Путіним. Втім ще протягом двох тижнів після неї владна верхівка запевняла, що Асоціації - бути. Раптове розвертання вектору зовнішньої політики, яке зробили Янукович та Азаров, стало шоком для українців, які бачили своє майбутнє у Європі. Конкретного плану дій у мітингарів на Майдані не було.

"Пропозиція така: всім разом піти на Банкову і там пов’язати стрічки на забор. Закласти все помаранчами - що є, якщо хочете. Вам там роздадуть якісь кульки, рукавички, тому що ви розумієте - все розібрали, і ми не готувалися. Це друге, головне - я пропоную, щоб ми збиралися тут щодня до Вільнюського саміту, о 22:00. Я розумію, що ми не можемо збиратися весь день, чекати, тому що всі працюють. Тому давайте о 22:00 завтра, ми теж тут збираємось. Це не означає, що всі, хто хоче залишитися, за пропозицією Андрусіва, - лишайтеся, хто хоче, тому що це наш майданчик", - казав мітингарям Мустафа Найєм п’ять років тому.

Зараз в розмові зі мною нардеп зазначає:

 

— Коли ми виходили на Майдан в перші дні, звісно, що ніякого ані плану, ані бачення, як це буде розвиватися; ані яка може бути загальна мета (чи, може бути, загальна мета) [не було]. Це був поклик емоційний, тому що незрозуміло було, яким іншим шляхом - як журналісти або представники громадянського суспільства - ми могли домогтися якихось змін.

 

Примітно, що майже в цей день (якщо бути точнішим, то 22 листопада), відзначався День Свободи - річниця Помаранчевої Революції 2005 року. Втім офіційно ця подія не святкувалася, з переліку свят цю дату прибрали за наказом Віктора Януковича ще у 2011-му році. 

Вже на перший день Євромайдана зреагував силовий блок: деякі під’їзди до головної площі країни, яка вже прославилася на весь світ однією революцією, перекрили; авто даішників з’явилися в тих місцях, де вони до цього зазвичай не стояли.

Окрім небайдужих киян, на мітинг “підтягнулися” і лідери опозиції - це відомі і (на той час) ще маловідомі люди. На імпровізованій сцені трійця лідерів опозиційних партій: Арсеній Яценюк, Віталій Кличко і Олег Тягнибок - майбутній прем’єр-міністр, майбутній мер Києва і лідер партії, яка буде представлена в наступному парламенті тільки мажоритарно.

Тут же присутні: Євген Нищук - актор, голос Майдану, майбутній міністр культури; В’ячеслав Кириленко - нардеп, майбутній віце-прем’єр; Зорян Шкіряк - майбутній голова ДСНС; Єгор Соболєв - активіст, майбутній народний депутат; Юрій Луценко - майбутній генпрокурор.

 

— Я вважаю потрібним, це важко сказати навіть сьогодні, просити Європу приймати нас в асоціацію навіть при Юлі в тюрмі і навіть без законів; приймати Євросоюз, робити Європу, не давати кредитів. Цих козлів, які довели країну до дефолту, ставити раком і примушувати ухвалювати потрібні закони і звільняти країну, - казав Юрій Луценко під час зародження Євромайдану.

Лідери опозиційних парламентських фракцій 25 листопада 2013 року. Фото: EPA

— Я знаю, что от наших надежд (и не только лишь надежд) зависит завтрашний день... – виступав Кличко.

— Другий крок - це наша велика акція, яку ми анонсували на 24-е число. І ми закликаємо всіх: якщо на Майдан вийде не тисяча, не 10 тисяч, а сотні тисяч - це і є реальним проявом волі України до європейської інтеграції. І третій крок - це єдність, єдність української опозиції для перемоги на 2015 рік. Тому що зрозуміло, що цей президент не підпише угоди, це зробить новий президент, новий уряд, і за це треба боротися, - говорив Яценюк.

 

У опозиції також не було конкретного плану щодо подальших дій (у всякому разі, вони так казали). Партійні лідери орієнтувалися на наступні вибори президента, котрі мали б пройти менше ніж за півтора роки.

Лідерка найбільшої опозиційної парламентської фракції - Юлія Тимошенко - на час початку другого Майдану вже два роки перебувала за ґратами. До слова, питання її звільнення було однією з вимог ЄС задля подальшого підписання Угоди про асоціацію з Україною, а у Верховній Раді лежало кілька законопроектів, які б дозволили відправити Тимошенко з Качанівської колонії на лікування у Європу. Втім пізніше Брюссель був згоден піти на поступки і навіть зняти на деякий час питання Тимошенко.

Примітно, що політичні лідери закликали виходити на протест знову, але їхнє бачення того, де і коли має цей протест відбуватися, відрізнялося. Наприклад, була пропозиція збиратися по вечорах; опозиція ж закликала вийти на велику акцію тоді, коли всім буде зручно - на вихідних, 24 листопада. Але на Майдані перебували активісти, які закликали стояти на площі цілодобово.

 

— Будь-ласка, ще раз: завтра, 22:00… - вигукав тоді Мустафа Найєм

— Ми вже тут! Ми вже тут!

— Стоїмо! Стоїмо! Стоїмо! Ми вже тут! Ми вже тут!

 

На цей момент біля Адміністрації президента Януковича вже стояло кілька автобусів із силовиками - підійти до будівлі було неможливо. Близько сотні мітингувальників залишилися і достояли до ранку.

З’явилася інформація, що Київський окружний адміністративний суд обмежив проведення акцій на Майдані, задовольнивши таким чином позов КМДА. В той же день на площу приїхали комунальники - монтувати новорічне містечко та ставити загородження для ковзанки; а ще за кілька годин з'явився Беркут.

Силовики відрізали частину Майдану біля стели від проїжджої частини та перекрили виходи з підземного переходу (буцімто для підтримання правопорядку). У міліції запевняли, що розганяти нікого не збираються. Попри це, на головній площі країни зібралися кілька тисяч людей: “Банду геть!” – кричали мітингувальники. Сталися перші сутички.

Конфлікт розпочався після того, як народний депутат Андрій Парубій спробував встановити перший символічний намет:

 

— Хлопці себе вели як збоченці, чесно говорячи, намагаючись мене з різних сторін обняти. Я кричав їм: “Хлопці, зупиніться!” - а вони з усіх сторін намагалися чим ближче до мене притулитися, - коментував Парубій.

— Кому, скажіть, забороняють проводити мітинг? Покажіть. Не дали поставити намет, але акцію ж ніхто не забороняв, - відповів йому працівник міліції.

 

Пізно ввечері представники влади (суду та Благоустрою) знову прийшли на Майдан; вони демонтували три намети, які тільки почали встановлювати мітингувальники, і знову сталися сутички. Близько півтори сотні силовиків залишилися чергувати зі сторони консерваторії, неподалік каркасу ялинки; тим часом вже почали монтувати сцену для мітингу опозиції.

Оскільки на Майдані масові заходи були заборонені, встановити сцену вирішили на Європейській площі. З однієї сторони, політики використовували можливість зібрати санкціонований мітинг; з іншої, фактично відволікали увагу від самого Майдану - стратегічної точки, яку вже почали утримувати активісти.

Наступна доба - 23 листопада - була тривожною. Євромайдани почали з'являтися в різних містах України, однак вони стикалися із супротивом влади. Так, у Львові встановлювати намети заборонив суд, в Одесі взагалі заборонили акцію, а у Миколаєві міліція штурмом знесла місцевий Євромайдан, побивши його учасників.

Також міліція задіяла силу під час спроби розігнати Євромайдан у Черкасах. У Києві ж силовики відтіснили мітингувальників, посунувши паркан - таким чином, буцімто вони розчищали місце для встановлення ялинки. З’явилися перші чутки, що мітингувальників готуються розганяти силою.

Фото: Наталя Кравчук / НВ

24 листопада стало найбільш масовим протестом від початку Євромайдану. Вранці біля пам’ятника Тарасу Шевченку розпочалася хода “За Європейську Україну” за участі опозиціонерів. Розгорнувши багатометровий український стяг та величезний прапор Європейскього Союзу, кількатисячна колона пройшла центром міста до Європейської площі.

За неофіційними даними, станом на полудень на заходи Євромайдану вийшли близько ста тисяч мітингувальників. Вони зайняли територію від Європейської площі до Майдану Незалежності та далі по Хрещатику.

Не всім лідерам опозиції вдалося вчасно дістатися Європейської площі - наприклад, літак Віталія Кличка, що повертався з Європи, не отримав дозволу на посадку в Києві. Йому довелося сісти у Кривому Розі й вирушити до столиці на авто. До слова, Кличко тоді користувався найбільшою підтримкою серед всіх опозиціонерів, і його президентський рейтинг був на рівні рейтинга діючого президента Януковича.

Більш радикальна, націоналістична частина Євромайдану попрямувала просто до Кабміну, де члени Свободи підняли на флагштоку прапор Європейського союзу. Їх із сльозогінним газом зустрів кордон Беркуту.

Європейська площа виголосила гасла на підтримку євроінтеграції, відіграла концерт і ухвалила резолюцію з вимогами до влади, яку зачитав один із лідерів Батьківщини Олександр Турчинов:

 

— Партія регіонів 21 листопада 2013 року провалила голосування за закони, які було необхідно прийняти для того, щоб забезпечити підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом і Україною, і тим самим відмовилася припинити політичні репресії і звільнити Юлію Тимошенко та реформувати правоохоронну систему. […] Злочинний режим Януковича пішов на свідоме та грубе порушення статті 11 Закону України про засади внутрішньої та зовнішньої політики, якою передбачена інтеграція України в європейський політичний економічний та правовий простір з метою набуття членства України в Європейському Союзі.

 

Від Азарова зажадали відставки, від Верховної Ради - ухвалити необхідні закони, а від Януковича - підписати Асоціацію. Інакше, заявили протестувальники, вони будуть добиватися імпічменту президента. Через великий ажіотаж довкола мітинга на “Європейці”, людей безпосередньо на Майдані поменшало, - цим і скористалися беркутівці.

Мітинг на Європейській площі 24 листопада. Фото: EPA

Ближче до пізнього вечора міліція зробила кілька спроб відтіснити мітингарів з Майдану Незалежності ближче до готелю Дніпро, втім майданівцям вдалося вистояти. Опозиційний мітинг на Європейській скінчився, а Євромайдан традиційно лишився ночувати.

 

Частина II. Обіцянки в Вільнюсі та перша атака Беркута

Два Майдани - той, що на Майдані Незалежності; і той, що на Європейській площі - простояли кілька днів. Спершу відокремлено, а потім їхні організатори заявили про об’єднання. Прихильники євроінтеграції вирішили стояти до 29 листопада, тобто до можливої дати підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

 

— На той момент такі ігрища, що то підписуємо, то не підписуємо; то відпускаємо Тимошенко, то ні; то парафуємо угоду, то ні, -  оці ігрища тривали весь час. І в якийсь момент будь-які заяви влади щодо європейської асоціації сприймалися, м'яко кажучи, з недовірою. Ми думали, що це чергова гра, черговий блеф; і, можливо, так станеться, що завтра вони кажуть: “Давайте, але на певних умовах”, - наприклад. І дійсно багато людей сподівалося, що це станеться до Вільнюського саміту, а не так, як сталося, - каже в розмові зі мною Найєм.

 

Український уряд на чолі з Азаровим відмовився від укладання угоди, однак у суспільства ще була надія, що це рішення не остаточне.

Ранком 28 листопада на Майдані Незалежності продовжували стояти люди, і вже з’явилося маленьке наметове містечко, просто як у 2004 році. Мітингарі покладали сподівання на європейський саміт Східного партнерства у Вільнюсі, на якому раніше планували остаточно підписати документ.

Першим у литовську столицю прибув віце-прем’єр Сергій Арбузов, який одразу ж висловив впевненість, що підсумки саміту “будуть позитивними”: “Мы планируем сегодня обсуждать в таком составе этот вопрос, который бы мог дать возможность найти выход из создавшейся ситуации. Мы действительно сегодня приложили максимум усилий и в части реформ, и в части принятия законов, и в части проведения переговоров - и с МВФ, и с Европейским Союзом, и с традиционными нашими торговыми партнерами. Работа проделана массовая. Мы не хотим, чтобы у нас украли победу. Мы однозначно будем бороться за наше право и за то решение, которое мы приняли”.

“Нам потрібна Європа”, - говорить віце-прем’єр Арбузов. У цей час в залі встали люди з плакатами "Ви обіцяли підписати угоду у Вільнюсі" та "Воля дорожче російського газу". Втім, із прибуттям Віктора Януковича надії на успіх Асоціації стають все більш примарними. Президент України не говорить нічого конкретного, а західні лідери починають розуміти, що Київ здає назад.

 

Саміт у Вільнюсі, 29 листопада 2013 року. Фото: EPA

— Коли стало зрозуміло, що це була ілюзія, що через ці три роки ця мрія і ця надія на зміни, в першу чергу, буде остаточно вкрадена, отоді це викликало емоційний поштовх, і кожен відчув, що його конкретно це стосується. Особливо це стосувалося журналістів, експертів, так званого креативного класу, які найбільше були чутливі до цих питань - питань європейської асоціації, рівного життя, певних стандартів. І ті, хто за ці три роки найбільше слідкував за тими негативними трансформаціями, які відбувалися у суспільстві, - говорить нардеп Мустафа Найєм.

 

Спершу свої сумніви озвучує міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, а потім про втрату надії на підписання документу заявила канцлер Німеччини Ангела Меркель. Врешті, Карл Більдт написав: "Український голова МЗС Кожара в наших дискусіях підтверджує, що Україна піддалася суворому російському економічному тиску в рішенні відкласти угоду з ЄС".

У Києві проходить масовий студентський марш. Учні вишів зійшлися колонами у центр столиці з вимогами підписати документ. Аналогічні акції відбулися й в інших містах.

Із Вільнюса ж лунають різні суперечливі пропозиції, як, наприклад, підписати тристоронню угоду між Україною, ЄС та Росією; або, що угода буде підписана пізніше; чи те, що документ все ж таки буде підписаний, але інший - не про Асоціацію. Віктор Янукович навіть просив грошей у ЄС: “Ми хочемо висловити питання надання Україні фінансово-економічної допомоги. Це перше і головне питання. Друге питання - ми внесли пропозицію провести тристоронні переговори ЄС-Україна-Росія, для того щоб зняти ті вимоги Росії, які виникли на шляху підготовки створення зони вільної торгівлі із Європейським Союзом”.

У кулуарах саміту президент України ще намагався пояснювати Ангелі Меркель та президенту Литви Далі Грибаускайте, що, мовляв, в країні складна економічна ситуація, а він вже понад три роки “один на один” з Росією.

На той момент Євромайдан вже мав свою інфраструктуру. Під стелою стояло наметове містечко: тут був свій медичний пункт, своя кухня, свої пункти обігріву, прості люди приносили продукти та теплі речі. В ніч на 30 листопада ночувати на Майдані лишалося кілька сотень мітингарів. Вагому частину з тих, хто там був, складали студенти київських вишів.

Тоді, як і у 2004-му, студенти були однією з рушійних сил Євромайдану: вони регулярно відвідували мітинги, влаштовували свої студентські марші, а також вийшли з вимогами відставки міністра освіти Дмитра Табачника. Держава - в особі того ж міністра та керівництва окремих навчальних закладів - протистояла протестним настроям молоді. Бувало, що поруч з Майданом на студентів нападали тітушки.

Події 30 листопада надовго запам’яталися всім українцям. Вночі беркутівців навколо площі почало прибувати. Майдан мобілізувався: “Слава Україні - Героям слава! Слава Україні - Героям слава! Слава Україні - Героям слава!”. Майдан оточили близько двох тисяч силовиків, молодь же зібралися довкола стели і почала співати гімн. Біля четвертої ранку Беркут пішов у наступ.

“Міліція з народом! Міліція з народом! Міліція з народом!” – кричала молодь Євромайдану. Ні в той день, ані до останнього дня революції міліція з народом не була. Беркут грубою силою розігнав мітингарів. У хід йшли кулаки, кийки, вибухові пакети і просто груба сила - лежачих били ногами, в тому числі в голову: “Встал, быстро ушел! Быстро ушёл! Давай-давай-давай, бл**ь! ** твою мать! Давай, давай, растягивайся!” – кричав один з беркутівців.

“Наші хлопці отак от стояли і казали: “За що ви нас б’єте, за що?”. А вони відповідали нам російською: “Хотели в Европу? Получайте Европу”. І бідні люди, які спали біля вогнища - просто спали і нічого не чули, - вони просто підходили, їх скидали ногою і били кийками. Не просто “вставай і йди”, а ногою. Як це можна назвати? Звірі!” – коментувала студентка-учасниця подій.

Самим розгоном Беркут не обмежився - кілька десятків майданівців затримали і відправили до відділків. Семеро мітингарів були госпіталізовані, ще з чотири десятки отримали травми. Ті, хто врятувався від силовиків, знайшли прихисток у Михайлівському соборі. Монахи храму допомагали побитим, відпоювали їх чаєм та надавали медичну допомогу, як могли. Частина майданівців залишилася на Михайлівській площі і продовжувала мітингувати там.

 

— У нас зараз буде чергова річниця, але фактично немає жодного покараного за злочини в ту ніч, - розповідає Віталій Кузьменко, якому 30 листопада Беркут зламав руку. З тих пір минуло п’ять років, але справи майданівців так само мандрують по шляху судової тяганини. – Дійсно, зараз ведуться розслідування, але фактично тільки через три роки після подій розпочалося більш-менш активно вестися розслідування.

І це величезна проблема, тому що фактично був втрачений час на початку, коли взагалі з тих, кого побили 30-го листопада, з них самих намагалися зробити злочинців. Після цього начебто і велося розслідування, почалися судові процеси щодо організаторів “середньої руки” (тобто керівництва Києва, тодішнього [мера] Попова, представників київської міліції), але фактично ці суди тривають до сьогоднішнього дня.

З нинішньою судовою системою перспектив конкретних вироків на цю річницю я не очікую, і при нинішній системі я не впевнений, чи буде до наступного року. Фактично, основна проблема в тому, що не були покарані ті, хто були винні у злочинах в період Майдану, вони відчувають свою безкарність і по сьогоднішній день, зараз ми бачимо активізацію нападів на активістів, вбивства вже фактично.

І це все просто послідовність, яка випливає з того, що немає покарання за скоєний злочин. Без покарання за злочин не буде правової держави, без правової держави ми будемо завжди повторювати одне й те саме - буде литися кров тих людей, хто хоче для своєї країни кращого. В цьому основна проблема.

 

На події в Києві різко відреагувала міжнародна спільнота. Посла України викликали до польського МЗС, посли Британії та США засудили побоїще на Майдані, не бити майданівців закликали також у Єврокомісії. Опозиція ж, яка раніше пропонувала скоординувати з мітингувальниками свої подальші дії на Народному віче 1-го грудня - в річницю референдуму про незалежність України, - більш радикалізувалася.

Фото: Наталя Кравчук / НВ

Від політичних лідерів пролунали більш чіткі заклики до імпічменту, зміщення режиму Януковича та того, щоби стояти на Майдані до повалення влади. Події 30 листопада засудили навіть окремі депутати у Партії регіонів, також з’явилася інформація про відставку голови Адміністрації президента Сергія Льовочкіна. 

 

Частина III. Беркут під “йолкою” та “сувенірний” Ленін

“Верховенство права, дотримання законів України є обов'язковими для всіх. Сьогодні в Києві вже встановлюється на тому місці, де вчора стояли палатки пікетувальників, сьогодні вже встановлюється новорічна… Йолка. І люди почнуть дуже-дуже скоро святкувати Новий Рік”, - ці слова президента Віктора Януковича стали мемом.

До слова, офіційною причиною розгону Євромайдану 30 листопада була саме вона – “йолка”, адже буцімто це представники Благоустрою звернулися до міліції з проханням допомогти їм отримати безперешкодний доступ для встановлення новорічного містечка. “Бажання” встановити “йолку” обернулося поламаними кінцівками мітингувальників та черепно-мозковими травмами. Наступного дня - 1 грудня - в центр Києва вийшла безпрецедентна кількість людей.

 

— Першого числа, першого грудня, з тридцятого на перше - це вже був перехід в фазу радикалізації, коли на вулиці вийшли не тільки студенти, журналісти, активісти, а ще їх родичі, які вже забули, як це буває, коли б’ють їх дітей, щоб зупинити процес, - каже Мустафа Найєм п’ять років потому.

 

Марш розпочався від Михайлівської площі, окрім опозиціонерів у колоні були присутні і європейські політики, зокрема, віце-президент Європарламенту Яцек Протасевич та лідер польської партії Закон і справедливість Ярослав Качинський. Як і під час попередньої масової акції, колона пройшла через парк Шевченка центром міста. Людей ставало все більше, багато хто під’їжджав з регіонів.

Дійшовши до Майдана, мітингарі позносили металеві щити, які поставили комунальники, а відчайдухи полізли на “йолку” - металевий каркас новорічної ялинки, який за добу помітно виріс. Доволі швидко конструкція вкрилася майданівською символікою - прапорами України та ЄС, плакатами з гаслами відправити Януковича у відставку та із закликами звільнити Юлію Тимошенко.

Далі події розгорталися стрімко. Поки на Майдані відбувалося Віче, група людей розбила вікна у Київській міській державній адміністрації та відкрила двері. За повідомленнями ЗМІ, ініціаторами були учасники Правого сектору разом із активісткою Тетяною Чорновол. При цьому частина учасників протесту намагалася перешкодити більш радикально налаштованим молодикам, аби вони не били вікна. Однак згодом двері будівлі все одно були зламані, і люди безперешкодно опинилися у будівлі КМДА.

Фото: Наталя Кравчук / НВ

Правоохоронці, які були в будівлі КМДА, спершу зустріли людей сльозогінним газом, втім потім зникли. У Київраді був влаштований штаб Євромайдану. Тут з’явилася кухня та медичний пункт, які свого часу були на Майдані до 30-го листопада.

“Насправді, все було б ідеально, якби міліція впустила нас спокійно, як ми пропонували, впустила 30-40 наших активістів, які б тут все організували і створили тут пропускний режим. Міліція, на жаль, відмовилася це робити, і закінчилося тим, що люди самі сюди зайшли. Міліція одразу, як побачила, що люди сюди заходять, то одразу втекла”, - розповідав тоді член Свободи Юрій Левченко.

“Вони сміялися над нами. Сьогодні їм не до сміху, - казав лідер руху Спільна справа Олександр Данилюк. – Сьогодні, буквально 40 хвилин тому, наші хлопці і хлопці зі Свободи взяли Київраду, і тепер це наша Київрада. І тепер [меру] Попову ми радимо дійсно їхати в Бориспіль, тому що в тому числі і на його КГБістських вусиках краплі крові наших дітей”.

Третій епіцентр подій був під Адміністрацією президента: група молодиків вирушила на Банкову і почала штурм офісу Януковича. На вулиці невідомо звідки з’явився жовтий бульдозер, який прямував в сторону адміністративної будівлі.

Перед ним за кордоном металевого паркану встали кілька рядів Беркуту, за ними - автобуси силовиків, які стояли на Банковій вже кілька днів. Бульдозер поступово наближався до кордону беркутівців. В цей час до Банкової підтягнулася частина майданівців, які намагалися запобігти провокації. Вони стали між бульдозером і Беркутом. Між людьми відбулися кілька сутичок.

В цей час на бульдозер забрався позафракційний народний депутат Петро Порошенко. Частина натовпу його зустріла непривітно: “На**й! На**й! На**й!”. Це був перший яскравий епізод із Петром Порошенком, рейтинг якого до Майдану дорівнював близько двом відсоткам. Політик намагався вступити у переговори з хлопцем у балаклаві, який закликав до штурму:

 

— Я хочу негайної зміни цього президента! Негайної!

— Нам треба стояти, а не штурмувати. Зупини хлопців. Ти будеш хлопців зупиняти? – відповідав Порошенко.

— Ти біля стели не був!

— Ти провокатор!

 

Порошенко взяв у руки помаранчевий гучномовець із написом “орало” і намагався заспокоїти натовп: “Ми зробили все для того, щоб люди, які прийшли на мирну акцію, ні в якому разі не піддалися на провокацію тітушок. Це вдалося. Тітушки залишилися в кількості 50 людей на самоті. Вони побачили, що їм не вдається зробити провокацію, підняти людей, і почали в кількості 50 осіб штурмувати міліцейський кордон. Цей штурм було зупинено. Головне завдання - не допустити крові; головне завдання - ми блокуємо, але ні в якому разі не вступаємо у зіткнення з міліцією. Той, хто прийшов сюди з топором, з молотком, з сокирою, з дрючком, з ломом, з газом - це провокатор, ми його приймаємо і видаляємо з Майдану. Так ми робили в 2004 році, так ми робимо і зараз”.

Третій штурм першого грудня так і не стався, штурмувати мали пам’ятник Володимира Леніна. Міліція оточила монумент щільним кільцем і нікого до вождя комунізму не підпускала.

Біля монументу з’явилися декілька осіб, у Леніна полетіли фаєри та шумові гранати. Кількох людей затримали, проте це врятувало монумент ненадовго. До “вождя” знову прийшли за тиждень - 8 грудня. Тоді міліція вже не втручалася в події і спокійно спостерігала зі сторони.

Протестувальники приставили до Леніна драбину, і кілька молодиків у масках залізли наверх, аби закріпити лебідку. Після цього знизу потягли за троси і, розгойдавши “вождя”, повалили його додолу. Чотириметровий пам’ятник впав головою вниз із глухим стуком, сама ж голова Леніна відвалилася.

 

— Влада це мала зробити давним-давно: прибрати комуністичну символіку і пам’ятники, і перейменування вулиць, чим зараза Київрада займається, - розповідає депутат Київради Юрій Дідовець, у кого зараз зберігається голова Леніна. - Це мало бути реалізовано ще після 91-го року, миттєво, для того, щоб обрубити цей зловісний ланцюжок миттєво, але, оскільки всі гралися в імітацію, і останні роки теж були імітації, воно досі і стояло.

А люди це ж розуміють, загальну масу не надуриш; тому те, що відбувалося, було природно, так мало статися. Хоча в цілому подібні пам'ятники можна дійсно звозити в спеціальне “гетто”, назвемо його тоталітарним музеєм.

 

Рештки ж Леніна розібрали на сувеніри. Майже всю ніч юрба колола монумент на шматочки, щоб забрати на спогади, і невдовзі від нього майже нічого не лишилося.

 

— Коли виникла ідея повалити пам’ятник, я там фактично був один із перших, - продовжує Дідовець, - коли його лебідками стягували, і він вниз встрявав головою, був постійно поруч. Коли вже тіло лежало на землі, його били на шматочки, відколювали собі хто що хотів, вже десь близько дванадцятої-першої ночі ми вирішили дібратися до голови, а вона була на півметра у землі - застрягла, і ми тоді її дістали. У мене був тоді пікап, нам знадобилося 5 чоловіків, аби його підняти і покласти в пікап, тому що форма кругла, немає за що взятися.

— А скільки вона важить?

— Кілограмів сто… Може, трошки більше. Питання не у вазі, а в тому, що немає за що зачепитися. Ми тоді його запхали, зараз навчилися вже його трошки піднімати, ми його повели на Майдан, він був на Майдані – тому, де сцена, - потім голова “перекочувала” в хірургію в Шато, весь час була там. І потім вже, як Майдан скінчився, вирішували, куди його діти, бо не залишати ж там. Фактично забрали його з собою.

І, маючи першу освіту художню, я довго думав, в якому вигляді його реалізувати. І я вирішив зробити його у формі павука з механічним приводом знизу, демонструючи це як образ комуністичної ідеології. Що є вождь, який керує народами, масами і людьми, які бездумно виконують його вказівки. А фактично це столик, на який чашку можна поставити, підставка така. Витвір мистецтва такий вийшов.

 

8 грудня на Майдан вийшла найбільша кількість людей. Цей день назвали Маршем мільйонів. Євромайдан висунув вимогу відставки уряду Азарова, а СБУ почала розслідувати “захоплення державної влади”. На Майдані ж все тільки починалоя…

"Є речі, які стали однозначно іншими саме завдяки Майдану, в першу чергу, це стосується, звісно, стану громадянського суспільства і ставлення людей до влади взагалі, коли з'явилося у людей бажання питати у влади і вимагати у влади. І друге, що дуже важливе, що сталося, мені здається, що зараз ми вже пройшли той романтизований етап, коли тільки через те, що ми чесні-правильні вийшли на вулицю, щось відбувається. Ні. Ми розуміємо, що треба структуруватися; ми розуміємо, що треба організовуватися; і ми розуміємо, що ніхто інший нам не допоможе, якщо ми не будемо добиватися цього до кінця", - говорить Мустафа Найєм.

"Більшість українців вирішили, куди вони хочуть рухатися, це було основне. Власне, сама революція - це була заява і рішучий крок до того, в якому напрямку ми йдемо. Вже після революції почалася війна, і багато з тих, хто був активістом під час Майдану, пішли на фронт, почали фронту допомагати, аби завершити те, що було тоді розпочато", - підсумовує учасник Євромайдану Віталій Кузьменко.

Богдан Амосов / Радіо НВ

Головне

Україна/Політика

11 грудня, 11:55

article_img
Два політики та шоумен. Опитування КМІС назвало лідерів президентських виборів -2019

Приєднуйтесь до нашого каналу в Telegram

Найцікавіші статті та добірка важливих новин щовечора

Підписатися