Однієї причини бути не може. Очевидно, розуміємо, що причин багато. Але на чому варто би зосередитись?

Після того, як нам довелось залишити той же Вугледар, ту ж Авдіївку, тобто ті місця, де ми знаходилися на панівних висотах, де рельєф місцевості нам допомагав тримати оборону, правильніше, з моєї точки зору, було б відійти одразу на 10−15 кілометрів на захід, бо там починається знов рельєфна місцевість, яка корисна для того, щоб там мати фортифікацію, щоб там тримати оборону.

У низині оборону тримати [неможливо]. У підручниках навіть прописується, коли люди навчаються військової справи, що в низині оборону тримати не можна — це незручно, це небезпечно і дає перевагу ворогу.

Тому відходимо ми не стільки тому, що щось там не вдало відбувається, а тому, що там були незручні позиції після того, як нам вдалося вийти з панівних висот. Ми розуміємо, що нас вибили, на жаль, з панівних висот, а навколо них не панівні висоти. Треба було відходити одразу на більшу відстань.

Але розрахунки — «скільки квадратних кілометрів ми втратили», «на скільки метрів ворог просунувся» — впливають на прийняття рішення нашим військовими. Я уявляю, що почалося б, які почалися б розмови, якщо б ми відійшли одразу на 10 кілометрів, але відійшли б, з військової точки зору, правильно, відійшли б на зручні позиції. Розповідали б, що треба знімати всіх, всіх змінювати (військових командирів — Ред.) — у нас є такі люди.

Це вирішило б ситуацію, ми б мали менші втрати, — якби ми одразу відійшли на зручні позиції, використовуючи рельєф місцевості, що прописано у всіх бойових статутах, військових підручниках. Ми б несли менше втрат, а ворог ніс би більше втрат.

Читайте також:

«Я не знаю, як тримаються наші війська». Грабський аналізує, через які помилки ЗСУ змушені відступати на Донеччині

Але при такому підході, що кожен день іде аналіз, скільки ми втратили квадратних метрів, — це неправильно. Не можна так тиснути на військових і примушувати їх приймати не зовсім правильні військові рішення.

Я був лише командиром роти, ми займали певні позиції. Якби мені хтось сказав: «Давай ближче до ворога, але в яму станемо, в рів». Я б сказав: «Це жарт? Не смішний». Ну навіщо це робити?

Нічого, що ми втратили болото, наприклад. Але «болото — це теж певні квадратні метри, давайте станемо в болото, щоб не втрачати квадратний метр». Ну не давайте! «Давайте в ямі станемо», — ні.

Ми ж дивимося на мапу DeepState… Це дуже добре, молодці хлопці, вони дуже чудову справу роблять. Але, аналізуючи цю мапу, ми починаємо [панікувати] - «втратити ще стільки». Ну і що? Ми стали на вигідні позиції! «Ні, давайте будемо тримати там, де незручно». На жаль, це впливає. Це одна із причин.

І, звісно, ворог тисне максимально. Бо він розуміє, що закінчується те, що він підготував для цих наступальних дій. Тобто не може армія наступати безкінечно.

І те, про що розказав секретар РНБО [Олександр Литвиненко], що нам треба ще мобілізувати щонайменше 160 тисяч [людей], щоб поповнити ті військові підрозділи, які ведуть бойові дії, хоча б на 85%.

Тобто таким чином визнали, що комплектація наших військових підрозділів «на нулі», трохи більше половини — це масово. Тобто ми знаємо, що якась бригада веде бойові дії, але це де-юре бригада, а по факту вже, можливо, батальйон залишився від неї. Це впливає, на жаль.