«Статистика невтішна». Треба поставити людей перед вибором, бо на всіх ділянках фронту не вистачає бійців — інтерв'ю з Диким
Ветеран російсько-української війни, екскомандир роти батальйону Айдар, директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий в інтерв'ю Radio NV — про проблему нестачі бійців на фронті і два важливих рішення щодо мобілізації, які можуть змінити ситуацію.
— Я розпочну зі складної ситуацію в районі Селидового. Чи є в твоєму інформаційному загашнику інформація про те, що відбувається там?
— Ні, такого ексклюзиву немає. Знаю приблизно те, що знаємо ми всі. Але, чесно кажучи, користуючись нагодою, якраз хотів би, можливо, змінити ракурс чи дискурс розмови. Просто неодноразово розмова починається відразу з цього…
— Ні-ні-ні, Євгене, я проти такої тональності розмови. Я тобі поясню наступне. Я не так часто ставлю питання про ситуацію на фронтах, тому що я вважаю, що її мають коментувати компетентні люди. Але водночас я так само розумію, що громадяни України мають право знати, що відбувається в принципі, а не загальні фрази, чого хоче Росія. Це теж важливо — інформувати наших співгромадян про реальну ситуацію.
— Дмитре, я розумію, що ти маєш на увазі і трошки, з твого дозволу, не погоджуюсь. Звичайно, громадяни мають повне право знати більше, аніж чого хоче Росія, звісно.
Але коли громадяни, які сидять у глибокому, теплому, затишному тилу, починають [вдивлятися] на карти DeepState і вимагати інформації, а що в Часіку (Часів Яр — Ред.), а що десь ще… Мені хочеться сказати: люди, а давайте спершу розставимо деякі принципові моменти. Що в Селидовому, що в Кураховому насамеперед не вистачає людей…
— Євгене, почекай будь ласка. Я проти того, щоб примітивізувати громадян України. Коли люди дізнаються, що відбувається… От серед моїх друзів і знайомих багато людей, які мобілізувалися останнім часом — не були бусифіковані, а самі пішли, самі мобілізувалися. Тому це теж такий трохи примітивний підхід, досить споживацький, про те, що сидять якісь люди, ледве не з коктейлями і вимагають, щоб їм розповіли про те, що відбувається в Кураховому. А я вважаю, що це працює інакше.
— Погодься, що ті твої друзі, які мобілізувалися (велика їм честь і дяка за це), навряд чи зараз нас з тобою слухають, їм трошки зараз не до цього.
— Так слухають інші: ті, хто зараз вирішують, ті, хто обирають собі військовий підрозділ.
— Правильно. Тому я і хочу акцентувати на тому, що насамперед мав би знати наш тил: на всіх ділянках фронту дуже важко, тому що не вистачає людей. І це те, що нічим не відрізняє Селидове, наприклад, від Куп’янська. І там, і там просто не вистачає наших захисників, і через це там дуже важко.
Ти говориш про своїх знайомих, які мобілізувалися. А я тобі скажу, що статистично ситуація дуже погана. Що ми зараз набираємо в півтора рази менше [людей], аніж наші санітарні втрати за такий же місяць. Розумієш? І це, на жаль, теж об'єктивна реальність, яку треба знати.
Уточнюю для тих, хто може не так зрозуміти: санітарні втрати — це не лише, Боже збав, загиблі, але це загиблі плюс поранені, які на тривалий час вибули з лав ЗСУ. Ми їх втрачаємо в півтора рази більше, аніж за цей час разом із добровільним рекрутингом і мобілізацією набираємо їм на заміну. І так ситуація стає критичною.
— Що з цим робити?
— Тут, знову ж таки, на якому рівні [робити]? На рівні окремого нашого слухача, мабуть, добре подумати, чи він сам не готовий піти. А на рівні нашої влади… Насамперед хто провалює мобілізацію — це наша цивільна влада. Це, на жаль, об'єктивна реальність. Я не люблю під час війни критикувати владу, але є факт: щодо мобілізації майже нічого не зроблено. Травневий закон дещо впорядкував військовий облік, що, звичайно, є необхідним першим кроком, але лише першим із багатьох.
