Такі тези Залужний озвучив у своїй новій програмній статті щодо поточного та майбутнього стану справ у війні. Публікація була оприлюднена на порталі ZN.ua 24 вересня і має назву Роль інновацій як основи стратегії стійкого опору у позбавленні Росії можливості нав’язувати свої умови через війну.

У перші роки повномасштабного вторгнення Росії проти України Залужний кілька разів публікував подібні тексти, у яких оцінював переваги та недоліки як української, так і російської армії на поточних етапах війни. Найбільш резонансним стало його есе Сучасна позиційна війна та як у ній перемогти, опубліковане в журналі The Economist два роки тому, в листопаді 2023 року. Через кілька місяців після тієї публікації, у лютому 2024-го, Залужний втратив посаду головнокомандувача ЗСУ.

Від часу призначення Валерія Залужного послом у Британії це його перша подібна «стратегічна» стаття, яку сам автор у тексті пов’язує зі своїми попередніми програмними текстами про війну — зокрема нагадуючи про основні тези з есе The Economist та переоцінюючи свої тодішні прогнози, припущення і бачення.

NV зібрав найголовніші тези з нової статті Залужного для ZN.ua.

Уроки невдалого контрнаступу України 2023 року

Частину статті Залужний присвятив переосмисленню причин невдалого контрнаступу України влітку 2023 року.

«Провал цих планів я й досі боляче відчуваю. Проте головне — конче необхідно було винести уроки і негайно змінити стратегію. Стратегію, яка дала б можливість вижити в абсолютно новій війні», — нагадує Залужний про те, чому написав своє резонансне аналітичне есе для Economist два роки тому.

У новій публікації він не приховує критичних зауважень і перелічує низку причин і факторів, які тоді призвели до невдач України у наступі:

Перетворення контрнаступу як важкого елементу війни на «реаліті-шоу», «де спочатку наші плани дивним чином потрапили до Росії, а потім його перебіг коментували в режимі онлайн різного роду віщуни і пророки, які згодом опинялися під санкціями або у розшуку», констатував Залужний.

Ситуація «позиційного глухого кута» у війні, коли відсутність можливостей для швидкого прориву не дала змоги застосувати «найбільш ефективну форму маневру — оточення». А неможливість повного придушення ППО противника виключала будь-які аеромобільні дії, на які зокрема покладаються доктрини НАТО.

Класична недостатність сил і засобів угруповань, що проводили наступальні дії, що, за словами Залужного, призвела до «ступору у бойових діях при виконанні нами завдань наступальної операції 2023 року». Ексголовнокомандувач пояснює, що для прориву ворожого фронту «необхідно було мати рішучу перевагу в силах і засобах саме на ділянці прориву, а також мати мобільні резерви, які здатні швидко увійти у сформований прорив і вийти в оперативний простір, перш ніж підійдуть резерви противника для контрнаступу або буде організовано нову лінію оборони». «На жаль, з об'єктивних і суб'єктивних причин створити таку перевагу перед самим наступом ми вже не могли», — визнав він.

«Розосередження уже підготовленого наступального угруповання за іншими напрямками», що і призвело до «недостатності сил і засобів» для наступу. [Хоча цю тезу у статті Залужний не конкретизує, раніше New York Times повідомляла з посиланням на власні джерела, що Залужний тоді підтримав план, центральною частиною якого був штурм у напрямку Мелітополя, який мав перерізати російські лінії постачання. Однак зрештою було схвалено паралельний план Олександра Сирського, який сподівався вибити російські війська з Бахмута, писало видання. NYT стверджувала, що, попри позицію Залужного, боєприпаси та сили зрештою розділили між двома наступами замість одного — прим. ред.].

Створення «сухопутних компонентів для ведення бойових дій з інших міністерств і відомств». Залужний критично відгукується про такий підхід, указуючи на «неповну, м’яко кажучи, готовність» таких підрозділів до ведення сучасних бойових дій. [Він не конкретизував приклади, однак у 2023 році Міністерство внутрішніх справ України провело кампанію Гвардія наступу, формуючи нові штурмові бригади у складі Національної гвардії, Національної поліції та Прикордонної служби для звільнення тимчасово окупованих територій України — прим. ред.].

Нерозуміння деякими командирами важливості заміни боєздатних підрозділів і підготовки їх саме до наступальних дій.

Недостатній, а інколи і відсутній мінімальний рівень озброєння створених [для наступу] військових частин, «який повністю залежав від бачення і можливостей наших партнерів».

Протяжні оборонні рубежі ворога, багатошарові і високорозвинені в інженерному плані.

Висока ефективність ворожих БпЛА — спочатку як засобу аеророзвідки на тактичному рівні, який давав противнику можливість «виявляти концентрацію нашої бронетехніки та живої сили у режимі реального часу та перекидати резерви на очікувані напрямки наших ударів».

***

Як підсумовує Валерій Залужний, усе це призвело до відсутності «таких необхідних підготовлених резервів для проведення масштабних маневрових наступальних операцій», а також до того, що росіяни мали можливість виявити "будь-яку концентрацію ударних груп як у районі лінії бойового зіткнення, так і в тилу". Унаслідок цього «домогтися фактора раптовості удару при прориві оборонних ліній стало практично неможливо», а бойові дії на всіх ділянках наступу зрештою перейшли до «переважно позиційних», резюмував Залужний невдачі 2023 року.

Курська операція: перший аналіз від Залужного

Ексголовнокомандувач відстоює думку про те, що позиційний глухий кут, який склався на фронті ще з 2023 року, означає не лише неможливість прориву оборонних рубежів, але «найголовніше — неможливість виконати оперативні завдання, включно з виходом на оперативний простір».

Він дискутує про те, чи був Курський наступ вдалим прикладом такого прориву і раптового удару, і вперше оцінює операцію. «Звісно, такі дії, якщо вони виправдані передусім людськими втратами, з обмеженими цілями, можна провести. Проте практика показала, що зрештою ізольований тактичний прорив на вузькій ділянці фронту не приносить саме необхідного успіху атакуючій стороні», — зауважує Залужний щодо доцільності Курської операції.

Він констатує, що під час цього українського наступу росіяни спромоглися «скористатися і технологічними, і тактичними перевагами». «І з часом не тільки не дали тактичному прориву перерости в оперативний успіх, а й згодом самі здійснили тактичне просування — також без оперативного успіху. Ціна таких дій мені невідома, проте очевидно, що вона була надто високою», — висловлює автор статті свою думку про Курську операції.

Водночас він визнає, що «стрибок на територію противника» на Курщині вдався завдяки застосуванню бронетехніки для наступальних дій, яка була добре захищена українськими засобами РЕБ.

Росія близька до виходу з глухого кута: поточна ситуація у війні і шанси для України

«Підсумовуючи події, що розгортаються на полі бою, можна констатувати, що позиційний глухий кут справді є, він має характерні ознаки, проте спостерігається стійка тенденція до виходу з нього саме з боку Росії», — попереджає Валерій Залужний уже про сучасний стан справ у війні РФ проти України.

Він озвучує декілька найбільших викликів і характерних проблем для Сил оборони України та шляхів їх вирішення.

Від початку 2024 року Росія бачить шляхом виходу з глухого кута у війні масоване використання FPV-дронів та баражуючих боєприпасів, а також їх приховане накопичення та подальше масоване використання — «як для прориву оборонних ліній, так і для знищення живої сили, фортифікаційних споруд і бронетехніки на всю глибину».

БпЛА різного типу захопили «нижнє небо», піхота стала заручником і жертвою їхнього домінування на фронті. «Через прозоре поле бою тисячі дронів і сенсорів сформували вже більш як 20-кілометрову kill zone із високою ймовірністю ураження, де кожен тепловий слід, радіосигнал чи зайвий рух спричиняє негайну реакцію, спрямовану на знищення. Фактично загибель, поранення чи психічний злам є неминучими наслідками тривалого перебування на передньому краї у сучасних умовах. Це сьогоднішня реальність, про яку відомо й тим, хто вперто ухиляється від мобілізації, й тим, хто ще вчора полював на „шахеди“, а сьогодні очікує своєї долі у СЗЧ або резервному батальйоні», — пише Залужний.

Поле бою стало абсолютно прозорим, бойові дії позбавлені можливості будь-якого маневру. «Гадаю, є сенс вести мову про зв’язок цього явища й поняття „мобілізація“. Бо саме через неї фронт має забезпечуватися людьми», — підкреслює Залужний.

Зона точного ураження постійно розширюється, тил зникає. Це призводить як до руйнування шляхів логістики, так і «до поступового зникнення такого поняття, як тил». Залужний констатує, що традиційне розміщення тилу за бойовими порядками на відстані менш як 40 кілометрів «уже неможливе через постійний вогневий контроль противника».

Оборона поступово трансформується у «виживання малих груп» — замість активного утримання позицій, що діють у взаємодії з другими ешелонами та резервами і вогневими засобами. Тепер на «малі групи», що тримають позиції, постійно тиснуть як дистанційні засоби розвідки-ураження, так і «засипання» ворожою піхотою.

Так звана інфільтрація — ще одне рішення, яке знайшли росіяни для подолання позиційного глухого кута. Залужний нагадує про проникнення окремих російських військовослужбовців і ворожих груп піхоти вглиб української оборони через проміжки у бойових порядках. «Усе це ми наглядно побачили на прикладі Добропільського виступу, Покровська і вже Куп’янська», — нагадує він останні події на фронті.

«Фронт безупинно рухається — на жаль, у наш бік»: Залужний констатував, що сукупність вищевказаних факторів рано чи пізно призводить до втрати позицій українськими підрозділами. За його словами, російська тактика засипання позицій Сил оборони України великою кількістю штурмів малими групами паралельно із перерізанням логістики через БпЛА призводить «зміни конфігурації лінії зіткнення та створює загрозу підходу до інших позицій».

Вирівнювання фронту — там, де українським захисникам вдається повернути втрачені позиції, — «відбувається за рахунок тих самих штурмових підрозділів у абсолютно такий самий спосіб, унаслідок чого відбувається природне «стирання» цих підрозділів з очікуваним результатом, без перспектив глибокого прориву, констатує Залужний.

«Найгірше — на нас чекає подальше ускладнення ситуації», — пише Залужний. Підставою для такого прогнозу він називає «розвиток технологій штучного інтелекту, що призведе до появи спочатку напів-, а згодом повністю автономних ударних систем, які принесуть вищий, якісно новий рівень загрози для людини на полі бою».

Застосування ударних БпЛА вже спричиняє майже 80% втрат серед особового складу й техніки у війні РФ проти України. Тож у той час, як Росія «використовує технології та закидує наші позиції все новими й новими живими людьми, нам потрібен інший шлях — пошук надійного інструмента стримування вбивчої сили нової зброї», вважає Залужний.

Гіпотетичним рішенням могло б стати виведення людини з поля бою та «заміна її роботизованими системами», припускає Залужний, однак визнає такий варіант поки нереалістичним. «Треба констатувати, що відсутність технологій та сучасний рівень розвитку безпілотних і автономних систем іще не дає змоги замінити людину в будь-яких масштабах на полі бою», — пише він.

«Єдиний вихід сьогодні полягає у якнайшвидшому винайденні засобів чи систем, які підвищать виживання особового складу», — резюмує Залужний. Він додає, що все це «напряму пов’язане з питаннями мобілізації та підготовки», та наголошує на важливості протидронової оборони. «Наприклад, раніше функція захисту фокусувалася на загрозах із боку артилерії, авіації, навіть стрілецької зброї, зброї масового ураження, які постійно створювали ризик фізичного знищення або поранення. Нині ж потрібно створити систему протидії новій загрозі у війні нового типу — дронам», — наголошує ексголовнокомандувач.

Залужний пропонує «розглядати сучасне поле бою як єдину інтегровану мережу саме кіберфізичних систем». «Це означає, що безпілотні та роботизовані системи на полі бою поєднуються через сенсори й допоміжну інфраструктуру управління та зв’язку з програмним забезпеченням», — пояснює він основний напрямок розвитку технологій на наступних етапах війні, в якому зацікавлена Україна. У своїй статті Валерій Залужний також озвучив низку ключових проблем на державному рівні, які варто вирішити для реалізації цього завдання.

«Перемога України сьогодні — це позбавлення Росії можливості нав’язувати свої умови через війну. Це програма-мінімум для виживання», — підкреслює Залужний наприкінці своєї статті. Він наголошує, що лише впроваджуючи військові інновації, Україна може компенсувати традиційну нестачу ресурсів і завдати непропорційних втрат Росії. «Однак Росія також усвідомлює це й уже робить кроки, які ми відчуваємо. Перевага України полягає в її людях, які не лише зупинили ворога, а й вже перетворили країну на центр інновацій на полі бою», — резюмує ексголовнокомандувач ЗСУ.