«Перемогти РФ можна з холодним розумом». Ексклюзивне інтерв'ю NV з пілотом винищувача МіГ-29 з позивним Джус — про «повітряний» 2022-й
Росіяни використовують олдскульні підходи до планування бойових дій, через що вже втратили велику кількість і техніки, і людей у війні проти України, розповідає пілот винищувача МіГ-29 з позивним Джус.
Агресору, на його думку, зараз зручно використовувати «вагнерівців», адже Міністерство оборони РФ відповідальність за них не несе, втім і вони поступово поповнюють ряди на кладовищах.
Наприкінці 2022 року в інтерв'ю RADIO NV Джус проаналізував, як обпеклися росіяни в Україні і чого бракує українським Повітряним силам для перемоги.
— Видання The New York Times аналізувало, що відбувалось перші місяці повномасштабної війни. Експерти говорили, що росіяни не спромоглися знищити нашу протиповітряну систему, але поводилися так, нібито знищили. Чи дійсно це так?
— Певною мірою це є правильне твердження, оскільки будь-яка сучасна операція подібного штибу має починатися з прориву і пригнічення протиповітряної оборони, зокрема й авіації, всіх складових протиповітряної оборони. Далі - встановлення переваги в повітрі своїми засобами ППО та винищувачами, повний контроль повітряного простору. Тоді, звісно, оперувати вже набагато простіше.
Вони потренувались у Сирії в цьому аспекті, але умови ведення бойових дій тут зовсім інші. Вони не були до цього достатньо підготовлені. Недостатньо грамотно це все спланували і просто не очікували такого спротиву на всіх рівнях, на всіх ешелонах нашої оборони — як наземної, так і повітряної.
Їх зустріли і розрахунки ПЗРК, розрахунки якихось просто гармат, кулеметів, і наші С-300, наші Буки і навіть наші винищувачі, чого вони тим паче не очікували після перших ударів по аеродромах. Вони думали, що у нас від авіації нічого не залишилось. На щастя, вони дуже-дуже помилялися.
Така переоцінка своїх спроможностей і недооцінка наших спроможностей при плануванні цього початкового вторгнення якраз і спрацювала. Зокрема через їхні доволі олдскульні підходи до планування бойових дій узагалі - як безпосередньо повітряних операцій, так і об'єднаних операцій. Це те, до чого зараз ми приходимо, — згідно з західними концепціями, це все має працювати разом.
Є якісь окремі вильоти, окремі операції суто повітряні, є - суто наземні, але загалом це має бути з одним задумом. Десь окремо працювати, десь — разом. І цього правильного співвідношення у них не виявилося.
Вони поперли масою, поперли кількістю і поперли одночасно всіма родами авіації, наземними військами, ракетами. У них це вийшло неграмотно, безтолково. Вони втратили купу ресурсів у перші ж дні - купу техніки, купу висококваліфікованого персоналу. І дуже сильно обпеклися.
Та водночас, на жаль, у них дуже багато ресурсів, які наразі досі збереглися. І вони вивчили певні уроки з того. На жаль, їхня авіація, загалом вся повітряна складова зараз є все ще великою загрозою для Збройних сил України, для сил оборони.
— Вони навчилися на своїх помилках, тепер не вступають у двобій, якщо не впевнені в тому, що дійсно перевага на їхньому боці?
— Загалом це доволі розумно. Здебільшого, звісно, вони намагаються не лізти на рожен зайвий раз, не входити в зону нашої дії ППО. Для них немає сенсу з нами перетинатися, бо зараз немає прямого протистояння між винищувачами, позаяк ми з обох сторін обмежені зонами ППО: що нам немає сенсу влазити в їхню ППО, що їм у нашу.
Але, на жаль, через технологічну перевагу вони можуть намагатися нас діставати своїми далекобійними ракетами. На жаль, у них є така опція, у нас її немає. Тобто навіть через ці дві стіни ППО вони все одно намагаються іноді нас прострілювати через неї. Це не є достатньо ефективно, оскільки ці випадки…
— Це ракети R-37M, правильно я розумію?
— Так, Р-37М. Це найновіша на їхньому озброєнні ракета повітря-повітря, вона вважається у них вундерваффе. Певною мірою вона нею є, дійсно дуже небезпечна, та її застосування на максимальній дальності проти маневрених цілей не є достатньо ефективним. При правильній протидії можна спокійно врятуватися від неї і витратити купу їх грошей просто в нікуди — вона десь просто в полі впаде.
На жаль, це є стримуючим фактором, але, на щастя, не є якимось критично небезпечним, який прямо не дає нам шансів вижити. Є певний баланс технологій і тактик, методик того, що ми використовуємо. Нам доводиться адаптуватися, викручуватись із цих ситуацій, та, звісно, маючи набагато кращу техніку, ми би могли набагато краще їм протистояти.
Щодо ППО. Вони намагаються не залазити на нашу територію, намагаються не влазити в зону ППО, поки у них ідуть, скажімо, планові, розмірені бойові дії, коли немає кіпішу, хаосу.
Дуже інтенсивні бої, приміром, були на харківському напрямку. Ми їх там дійсно дуже-дуже пощемили. Вони, як і на початку війни, почали кидати туди всі ресурси. Їх дороговартісні винищувачі почали літати на передку, використовуючи некероване озброєння. Це, звісно, дуже небезпечно, бо вони з дуже невеликих відстаней застосовуються. Звісно, наші хлопці там «наклепали» предостатньо цих літаків, вертольотів і цього всього, оскільки, знову ж, це застосування було недостатньо грамотним, не холоднокровним. Не те що не холоднокровним, а не з холодним розумом. Просто кіпіш: «Нам треба відправити туди все, бо інакше ми там усе програємо». У результаті програли і купу народу, і купу дороговартісної техніки втратили.
— Є ще окремий рід військ, якщо його можна так назвати, — так звані «вагнерівці». У них є навіть літаки. Це щось нове, мабуть, в історії російської армії і взагалі Міноборони, хоча вони нібито не підпорядковуються їм. Що являють собою в небі ці «вагнерівці»?
— Відомо про їх застосування у вигляді підрозділів бомбардувальної авіації (це СУ-24М), штурмової (СУ-25) і вертольотів (МІ-8, можливо, Мі-24). Про нові вертольоти, якщо чесно, не чув, щоб їм давали — їх там уже не так і багато залишилося, аби будь-кому давати.
Для них це дуже зручно. Це дуже зручний інструмент, оскільки відповідальність держави за життя цих людей набагато менша, застосовувати це все можна набагато гнучкіше.
Наприклад, за будь-яке ушкодження населених пунктів, за будь-які жертви серед мирного населення, Міністерство оборони говорить: «Це не ми, ми нічого не знаємо». Тому це дуже зручно для них і вони знайшли такий доволі цікавий для них інструмент. Тим паче, що мобілізаційний потенціал у них в авіації доволі великий. У 1990-ті роки, як і у нас, у них теж дуже багато народу скорочувалося. І на початку 2000-х. Тобто цих відставників у них предостатньо. І от такі дідусі по 60 років призиваються і заробляють собі копійчину таким кривавим методом.
Для них це дуже зручно, для нас це, на жаль, проблема. Але треба розуміти, що це не є якимось високотехнологічним протистоянням. Це ті ж літаки з некерованим озброєнням, ті ж старі олдскульні підходи, грубо кажучи, з досвідом Афганістану, Чечні, до чого ми вже звикли. Тому абсолютно не дивно, що ці «вагнерівці» теж поступово поповнюють їхні ряди на кладовищах. Зокрема і їхній Су-24 нещодавно збили, підтвердили, що саме [групи] Вагнера. І МІ-8 був їхній, ще інші були приклади.
— А ці дідусі на літаках бомбардують що? Міста на сході, наші позиції? Де вони працюють?
— Їх застосовують на найнебезпечніших, найбрутальніших напрямках, де їх не шкода, як штатних молодих льотчиків. Відповідальність за них у військового керівництва мінімальна, тому їх можна кидати просто на убій і давати якісь найбільш нересурсні старі літаки в останню путь. Ми це називаємо по західному — one way ticket, місія в один бік.
— Чи слідкуєте ви за реакціями росіян на дії нашої авіації в їх Z-каналах? Нещодавно Генштаб повідомляв, що в Запорізькій області біля тимчасово окупованої Новобілозерки було знищено 100 окупантів за допомогою авіації. Запитую, бо авіації «немає», Конашенков сказав, що все знищено. Що про це пишуть ці «ватники»?
— До них поступово починає доходити, що трошки все не так, а іноді і не трошки, а іноді зовсім усе не так. І їх починає теж бомбити.
Ми не говоримо про суто якісь ідеологічні канали, де зовсім «попаяні» люди сидять. Якщо брати вузькопрофільні, де більш-менш видно, що аудиторія плюс-мінус у темі, то їх, звісно, починає бомбити. Бо починає відкриватися та чи інша інформація про те, що якийсь український авіаційний підрозділ засвітився, хтось десь завдав якийсь удар, десь HARM запустили, знищили якусь їх 400-ку, Панцир або ще щось. І в результаті у них починає дуже добряче припікати.
Вони починають розуміти, що їм брешуть, починають озвучувати претензії своєму військовому керівництву. Доволі смішно за цим всим спостерігати. Водночас у жодному разі не можна розслаблятися, оскільки так чи інакше ворог теж вживає певних заходів, зокрема щодо тієї ж авіаційної техніки. У них є спроможність не лише її підтримувати, ремонтувати, а ще і виготовляти нову.
Наразі, під кінець року, їх об'єднаною авіабудівною корпорацією було озвучено статистику, скільки було здано літаків за цей період — кілька партій СУ-35, здається, одна партія СУ-34, СУ-30 і навчально-тренувальні Як-130. На жаль, усе ж у ворога є спроможності поповнювати свої [запаси]. Тому треба зберігати холодний розум. Все це дуже складно і на якомусь ентузіазмі, патріотизмі, на жаль, не вивезеться. Все одно це протистояння і кількості, і якості одночасно, в комплексі.
— Ви вже згадали протирадіолокаційні ракети HARM, які ще називають убивцями радарів. Як змінилася ситуація, коли вони з’явились у нас на озброєнні?
— Звісно, дуже позитивно змінилася ситуація, оскільки стало набагато спокійніше літати поближче. Вони тепер розуміють, що будь-який МіГ-29 або Сушка в повітрі потенційно можуть бути носіями цієї ракети. Відповідно, вмикати всі комплекси одразу означає одразу самогубство — можна одразу отримати ракету.
Звичайно, це розширило можливості ударної авіації - як бомбардувальної, так і штурмової.
Та все одно це все доволі складно, оскільки треба розуміти, що це пригнічує лише одну складову, один шар оборони. При цьому на передку ті ж ПЗРК або гарматні комплекси нікуди не поділися. На жаль, HARM не буде знищувати москаля, який одиноко стоїть із ПЗРК.
І те ж із їхніми винищувачами. Цю проблему HARM теж не прибирає, не вирішує. Тому це один із ключиків. Але, як у тому шоу колись, треба зібрати доволі багато цих ключиків, аби дійсно відкрити повністю повітряний простір і робити там усе, що нам треба. Тож ми надалі працюємо над тим, аби все ж наші союзники надавали нам більше засобів саме для авіації. І дуже сподіваємося на нові західні винищувачі як на такий величезний ключик.
— На Енгельс-2 вже вкотре щось вибухало, щось туди прилітало. Чи це дієво? Як ви оцінюєте подібні драматичні випадки на важливому російському аеродромі?
— Це ж вони просто палять у невстановлених місцях, це порушення техніки безпеки. Це доволі класичні явища для російської армії. Звісно, що такі явища нам дуже на руку. Та на ті події, що відбуваються на передку, безпосередньо на фронті, це не має безпосереднього впливу. Все одно ми маємо вирішувати ці тактичні завдання і мати для цього відповідні інструменти. Лише завдяки таким ситуаціям в цій війні не перемогти.
Можна очікувати, що ворог стане більш злий після цього, зокрема і на полі бою. Тому нам паралельно треба мати відповідь і тут, і продовжувати, продовжувати, продовжувати ці всі операції по звільненню наших територій, оскільки лише бавовни не допоможуть.
Це, звісно, дуже ефективно, це дуже знижує їх потенціал по вибиванню нашої інфраструктури — не тільки цивільної, а і військової інфраструктури. Треба розуміти, що (і на жаль, і на щастя) не всі ракети летять лише по цивільній інфраструктурі - щось і по військовій летить. І будь-яке зниження їх далекобійного ударного потенціалу нам на руку. Та не цим єдиним.
— Для мене стало несподіванкою, що і наша авіація бере участь у тому, аби полювати за іранськими дронами. Як це відбувається?
— Історія майже така, як і з перехопленням крилатих ракет. Це дуже складна ціль для всіх — і для радіотехнічних військ, які їх виявляють, і для зенітно-ракетних військ, які їх перехоплюють, і для авіації, яка їм допомагає на тих ділянках, де це не можуть зробити наземні засоби. На жаль, наша ефективність обмежена технологіями, оскільки 40 років тому, коли був прийнятий на озброєння наш літак, таких загроз не було і він не розраховувався під такі цілі.
Тому просто технологічно наш бортовий радар і наші ракети не розраховані на такі загрози, на такі виклики. Доводиться витискати з техніки максимум. Іноді це виходить, а іноді і ні. Все залежить від ситуації, від погодних умов, від того, це день чи ніч.
На жаль, сумарно для авіації статистика не є дуже прямо переможною, загальна статистика для всієї оборони позитивна.
— Ваш побратим із позивним Karaya збив п’ять безпілотників. Але збивати їх можна лише на дуже близькій відстані. Саме через це була неприємна історія, що той же Karaya мав катапультуватися. Чому саме тільки з близької відстані можливо збити цей Шахед?
— Це викликано саме нашою технологічною неспроможністю це робити ефективніше на більших відстанях і з більшою ймовірністю.
По-перше, МіГ-29 набагато швидший, ніж цей Шахед. І на малих швидкостях цілі спроможності нашого радара знижуються. Він не був створений для такого типу цілей і для таких швидкостей цілей, тому йому дуже важко це все виявити.
Ще складніше — ідентифікувати, що це саме ціль. Коли ти бачиш ворожий бомбардувальник, який несеться приблизно на такій же швидкості як і ти, і він один у повітряному просторі, — він контрастує і всі розуміють, що це саме він, бо нічого більше подібного навколо немає. А коли така маленька штуковина летить 100 метрів над землею, де купа якихось своїх радіоконтрастних перешкод (дахи будинків, машини, трейлери), ти маєш стовідсотково бути впевненим, що це саме воно. І це теж займає певний час — і для твого радару це проблема, і для твоєї комунікації з твоїми наземними помічниками. Вони мають підтвердити, що саме це ціль, якщо вони її бачать. А якщо вони її не бачать, а бачиш лише ти, — це виключно твоє рішення.
Звісно, це теж займає час, оскільки ти маєш проконтролювати, що під тобою на землі не буде ніяких населених пунктів, бо ти можеш промахнутись і лупонути кудись по якомусь житловому будинку, наприклад. Це все займає час, а ти летиш у кілька разів швидше. І так ціль виявляється на дуже невеликій відстані, а ще і ці всі дії накладають той фактор, що в результаті у тебе залишається буквально кілька кілометрів на те, аби здійснити пуск ракети і знищити ціль.
У мене таких ситуацій було дуже багато, коли цей весь процес обривався на якомусь із етапів. На жаль, так виходить, що здебільшого працював в густонаселених районах, то часто доводилося припиняти процес через те, що просто піді мною люди. На жаль, не є достатньо безпечним виконувати там знищення цілі.
У Вадима всі фактори зійшлися, але для ракети вже було надто близько і, на жаль, вибух став причиною ураження його літака. Таке трапляється і не лише у нас. Якщо цікавитись історією авіації, на жаль, такі випадки бувають. Тому все склалося, можна сказати, непогано: льотчик живий, він у строю, здоровий, тому слава Богу, що так.
— Про новітні зразки авіації. Я знаю, що ви в липні відвідували Вашингтон і Пентагон. Коли ви говорили про те, що ми потребуємо літаки, виступали як адвокат того, аби Україна нарешті отримала новітню авіацію, як там реагували? Що ви побачили, з ким говорили?
— У нас була низка зустрічей, насамперед з посадовцями із Пентагону, з законодавцями з Сенату, Конгресу, з їх незалежними експертами, а також із топовими американськими ЗМІ. Ми розповідали про поточну ситуацію в Україні, причому не лише про авіацію, а загалом про всі аспекти, оскільки у нас меседж бу набагато ширший, ніж лише авіація.
Ми також спілкувалися з представниками інших родів військ, аби про їх потреби також поговорити, оскільки, припустимо, у піхотинців, танкістів, артилеристів не було змоги відправити людей, вони всі на полі бою. У нас, слава Богу, ситуація трошки простіша в цьому плані, у нас була така змога.
Насамперед ми розповідали про ППО, оскільки розуміємо, що отримати його набагато простіше та швидше. Так і відбулося. По суті, наші меседжі не те, що реалізувалися, в певною мірою навіть перевершили наші очікування. Наприклад, Patriot — це більше ніж.
Ми насамперед акцентували увагу на NASAMS, Avenger, на C-RAM. C-RAM — це, на жаль, поки не відкрита опція для нас, але є інші речі, які теж доповнюють усю цю систему. Можна вважати, що пункт по ППО дуже добре себе реалізував.
Щодо авіації. Всі розуміють, що це набагато складніше, набагато більше факторів, які на це впливають.
Загалом усі з розумінням ставилися до наших розповідей, до наших потреб. Дуже багато представників Конгресу та Сенату — це колишні військові, які розуміють загальні тенденції бойових дій і зі свого професійного погляду слідкують за подіями в Україні. Вони чудово розуміють потребу саме в авіації як глобальному інструменті.
Як мінімум людей шість із законодавців були колишніми льотчиками, зокрема і винищувачами. Тому узагалі не було ніяких питань: вони всіма руками нас підтримували та чудово розуміли наші проблеми.
У нас був доволі детальний професійний діалог. Вони запитували не про те, що вам узагалі треба, а про якісь конкретні тактичні деталі: «Як росіяни діють? Нам треба це усвідомити, аби детальніше та компетентніше пояснити це своїм колегам». Тому однією з наших задач було знайти адвокатів наших потреб серед них же — людей, які глибоко впевнені у цих потребах, у цих меседжах, які дійсно компетентні у цьому, аби їм вірили свої ж. Я вважаю, що це теж нам удалося.
І Пентагону було цікаво послухати це із тактичного рівня, оскільки всі представники нашої делегації - це не топ-боси, які дають якусь дуже загальну картинку. Ми розповідали свої життєві приклади — на базі свого досвіду, на базі досвіду наших колег, друзів на інших аеродромах, із інших родів військ. Тому це було дуже корисно для них.
Я сподіваюся, що це дасть ефект якомога швидше. Це процес тривалий і він 100% розпочатий. Наскільки це буде швидко, складно сказати, але принаймні він розпочатий із обох сторін. І нашою стороною озвучено, що це дійсно те, що нам потрібно. І у них є розуміння, що над цим питанням треба працювати.
— Як ви зберігаєте холодну голову, зважаючи на те, що це важко — ми емоційні люди і маємо справу з дуже небезпечним і дуже жорстоким ворогом?
— Ми розуміємо цінність людського життя. Це один із найбільших пріоритетів загалом нашої армії, наших сил оборони. Коли ми говоримо про холодну голову, це насамперед стосується не безпосередньо льотчика, який у кабіні.
Це більше стосується того, хто планує ці операції, хто приймає рішення на застосування авіації в тому чи іншому напрямку. Ця гуманність і розуміння того, що це наші хлопці і не можна ними просто так ризикувати, — це насамперед дає цей результат. І розуміння того, що ми боремося за своє - за якісь свої ідеали, цінності, а не просто за чиїсь політичні амбіції.
Їхнім генералам, які сидять у верхніх штабах, абсолютно все одно на ці людські життя, вони брутально їх застосовують для реалізації своїх амбіцій. У нас зараз усі - від солдата до генерала — зацікавлені у тому, аби відвоювати своє і нарешті відвоювати мир тут. Солдат це не зробить без генерала, а генерал не зробить без солдата.
Кожен має цінувати один одного і просто так відправляти на убій нікого, звісно ж, не можна.
Крім того, ми маємо розуміти, що нас менше, нашої техніки менше, у нас таких нескінченних запасів… Насправді і в Росії вони не нескінченні, але у нас вони дуже обмежені. Нам треба берегти цей цвіт нації, берегти цю матеріальну частину — літаки, вертольоти. Які би вони не були старі, недосконалі, та поки що у нас інших немає, а ми чудово розуміємо, що ця війна швидко не закінчиться, це вже очевидно. Нам треба їх берегти, треба витискати з них максимум користі, а не просто розмінювати на якусь локальну переможеньку, про яку напишуть ЗМІ, а через місяць у нас нічого не буде.
Саме тому виключно з холодним розумом можна перемогти в цій війні.
