Армія майбутнього. Командир бригади Хартія — про справжні стандарти НАТО, термінатора на фронті і про левів, що перемагають баранів
Яким має бути українське військо у наступні десятиліття? Як готуватися до застосування ворогом нових технологій і самим їх впроваджувати? Яка зброя потрібна захисникам просто зараз? Керівник проєкту NV Віталій Сич докладно розпитав про це командира 13-ї бригади Національної гвардії України Хартія полковника Ігоря Оболенського.
Наші партнери: Ощадбанк, НАК Нафтогаз, NEQSOL Holding, NAUDI, Львівщина — люди дії, Смарт-Холдинг
Розмова відбулася в межах великого заходу NV «Україна 2050. Діалоги про майбутнє».
— Як має змінитися українська армія, щоб ефективно стримувати росіян в майбутньому, щоб у них взагалі не виникало спокуси напасти знову?
— Держава наша — це не даність. Нашу державу хочуть і можуть завоювати. Нашу державу можуть і хочуть зруйнувати. Москалі не змінять своїх бажань захопити Україну. Тому ми повинні ставитись до нашої держави як до самоцінності, як до головної мети існування нашого народу.
Колись був такий воєначальник Карл фон Клаузевіц. Він написав, що є Свята Трійця в будь-якій війні, особливо в великій війні, три складових. Це політична влада, військо і народ. І тільки коли ці три елементи працюють в унісон, є можливість перемогти. Як ми з вами бачили на початку повномасштабного вторгнення, ці три елементи спрацювали. Не тільки Збройні сили й Національна гвардія, а разом влада, військо і народ розбили професійну армію росіян. Ту армію, якої боявся весь світ. І зараз росіяни вимушені воювати мобілізованою армією.
Ми були єдині — бізнес, армія, всі люди. У Конотопі мешканці коктейлями Молотова палили танки. У Сумах приходили допомагати війську з мисливськими рушницями. Але єдність — теж не даність. Що з нами трапилося за три роки? Де вона поділася?
Повернімось до формули фон Клаузевіца, про військо і народ. Народ у великій війні ділиться на дві частини. Одні йдуть в військо, інші на економічному фронту забезпечують армію. Як досягти нашої єдності знову, як зробити так, щоб ми знову згадали перший день війни, коли ми боролися за нашу державу. Не за свободу чи за свої хати. Тому що тільки в нашій державі ми можемо бути громадянами.
Так, у нас дуже багато проблемних питань. Але ми можемо в будь-який час це змінити. Якщо зайде сюди інший господар, то у нас такої можливості не буде.
— Як за три роки змінилася війна? Наскільки вона зараз відрізняється від уявлень військових, приміром, п’ятирічної давнини?
— Війна сильно не змінилася. Вона йде вже не одну тисячу років, і змінюється тільки тактика застосування військ. Так, війна стала набагато технологічнішою. Так, є певні проблеми боротьби з застосуванням нових технологій.
На початку повномасштабного вторгнення противник застосовував свою доктринальну тактику. Це масоване розгортання в бойові порядки людей і техніки. Ми навчилися їх знищувати. Противник швидко почав адаптуватися. Почав застосовувати тактику наступу по всьому фронту, але малими групами. Йде три-п'ять людей, вони шукають, де є слабке місце, і починають атакувати. Ми теж навчилися їх вбивати. Перемелюємо ці малі групи, противник відступає. Зараз — нова тактика ворога. Вона цікава тим, що вони знаходять слабке місце — і одразу посилають механізовані колони туди. А поки ми з вами тут спілкуємось, вже якась нова тактика вигадується москалями.
Але в цьому немає нічого страшного. Середня кількість призовників у Росії — десь 35−45 тисяч людей. На даний час ми вбиваємо біля 32 тисяч щомісяця. Наша задача — навчитися вбивати 40 тисяч. Нехай вони почнуть мобілізувати 60 тисяч. Нехай хоч 100. Але ми маємо перемелювати цей потенціал для того, щоб там почали ставити питання. А вони вже почнуть, дуже скоро.
— Як може і як має виглядати сучасна українська армія за 10−20 років? Яку роль там можуть відігравати дрони, традиційна бронетехніка, інші компоненти?
— Боюся, всі чекають від мене відповіді, що тоді буде термінатор Т-1000 воювати. Змушений вас трохи розчарувати. Термінатор нас не захищатиме. Перемагати будуть люди. Але люди навчені. У нас з вами є дрони в повітрі, є безпілотна техніка на землі. Але ж ви повинні розуміти — водночас є і антидронові рушниці з електромагнітним імпульсом, який виводить з ладу все це.
Нам треба навчитися вести технологічні бої. Армія через 10−20 років — це високотехнологічне, добре навчене військо. Освічені командири, які вміють застосовувати нові технології, які розуміють, що поле боя — це не тільки піхота, які усвідомлюють, що війна майьутнього буде вестися в 3D-моделі.
— Я, коли у вас був, бачив, що ви працюєте над тим, щоб запроваджувати стандарти НАТО. Ви просунулися, напевно, найдалі з усіх відомих мені підрозділів. Наскільки більш боєздатним робить підрозділ дотримування стандартів НАТО? Чи можна пояснити простою мовою, стандарти НАТО — це про що? Як їх простою мовою пояснити широкому загалу?
— Чомусь багато хто думає, що це якісь стандарти тактичної підготовки. Або харчування, або ще щось. Скажу, чим у нашому розумінні є стандарти НАТО. 32 країни об'єдналися для захисту одне одного. Але як їм зрозуміти одне одного? Різні мови, різне планування, різне розуміння стратегії війни. НАТО — це і є той інструмент, який поєднує ці 32 країни, для того, щоб вони були єдиними і розуміли одне одного на полі бою.
Стандарти НАТО починаються не з того, як годують бійця, як заряджають зброю або з тактичної медицини. Вони починаються від рівня планування батальйону, бригади і вище. Коли робляться мультиштаби. На місію НАТО їде бригада з Німеччини, Сполучених Штатів чи Британії, у кожної із них своя методика планування. Як їх поєднати? Ось тут НАТО і використовує певні стандарти, це документи, як одне одного розуміти, коли вони діють разом.
Перший стандарт — це мова. В Альянсі є дві мови, англійська і французька. От коли бійці на тактичному рівні зможуть між собою спілкуватися, а штаби обмінюватися документами цими мовами — все, ми вже в НАТО. Нам залишилося просто впровадити це у себе і зрозуміти, що, коли ми будемо працювати за тими ж самими процедурами, їм залишиться просто прийняти нас в НАТО.
— Як мінімізувати втрати в армії? Особливо з огляду на те, що населення сусідньої країни більше, ніж наше.
— Повернуся до навченості. Тільки вона врятує нас від втрат. І також технології. Я не бажаю, щоб війна тривала заради війни. Я хочу закінчити її перемогою нашого народу. Кожен повинен викладатися на своєму місці на 100%.
Багато залежить від сержанта, який навчить якісно стріляти, виконувати тактичні дії. І дуже багато залежить від офіцерів у штабах. Уявіть, офіцер повинен врахувати ґрунт перед операцією. Не просто сказати, що, ну, там чорнозем. Ні, повинні розібратися глибоко, яку пропускну здатність ґрунт має, скільки опадів було, чи придатний для гусеничної техніки. Задача розвідки — вникнути аж до того, як командира противника звуть, де він навчався, які курси закінчив, яку тактику він буде застосовувати, поставити себе на його місце і спланувати за нього, що він буде робити. Це і є навченість.
Наведу приклад. Всі розуміють, що пікапи дуже важливі на фронті. Але у бригаді Хартія є певна, не буду казати, яка саме, відстань, на якій ми заборонили використовувати пікапи. Ми побудували свої логістичні ланцюжки так, щоб зберігати життя людей. І протягом трьох місяців жоден пікап Хартії не був вражений ні FPV, ні артилерією.
— Якої зброї війську конче не вистачає? Яке виробництво Україні треба налагодити в наступні 10 років?
— Нам завжди мало всього. Нам дай волю, ви ж знаєте — нас не зупинити. Я сам за військовою освітою артилерист. І скажу, що дуже важливо, що ми зберегли технологію, є метали і є можливість виробляти стволи. З’явилось українське виробництво гаубиць Богдана 155-мм, це дуже круто. Треба розвивати цей напрямок.
Друге. У нас дуже круті IT-програми. Дуже крутий розвиток дронових військ і засобів РЕБ. Чому? Тому що ми дуже гнучкі. Ми можемо напряму працювати з компанією, яка їх виробляє, і давати зворотній зв’язок протягом максимум тижня. Ви знаєте, що дрони працюють на різних частотах. Чому часто просять людей задонатити на РЕБ? Бо одна антенна закриває одну частоту, скажімо діапазон 800−900. А уявіть, у москалів — від 300 до 1500 і далі. Як це все закрити? Ми збираємо статистичні дані і щойно бачимо застосування іншого РЕБа, робимо запит бізнесу: нам потрібна така-то частота. Тиждень — він приходить назад. Ми тестуємо. Якщо все ок, терміново передаємо на інші фронти. Зідзвонююся з командирами бригад: у мене була така частота противника. Він каже: «У мене вже такої нема давно». Я кажу: «Став, скоро з’явиться!»
І третє — це розвиток захисту. Маю на увазі бронежилети. Згідно з аналізом поранень, дуже часто страждають кінцівки. Є певні кевлари, які закривають ноги й руки. Тому державі варто звернути на це увагу. Витратити сто тисяч гривень на один бронежилет ефективніше, ніж потім платити шістсот за поранення.
— Хто може бути агентами, драйверами змін в армії? Кадрові військові здатні самозмінюватися, самореформуватися? Чи варто чекати появи в армії нових людей?
— Знаєте, якби це запитання мені поставили два роки тому, я б сказав, що тільки військові здатні на це. Сьогодні, попрацювавши близько двох років з мобілізованими, я скажу, що майбутнє за синергією між професійним військом і мобілізованим.
Одна з основних причин стагнації — це стара радянська культура страху, приниження у війську. І от приходить людина, офіцер запасу. Він усе життя розвивав своє мислення в умовах свободи. Він не боїться ставити питання, не боїться визнавати, що він неправий. Коли ми за нашою методикою в Хартії проводимо заняття з підвищення кваліфікації, то, повірте, картина зовсім інша, ніж можна було уявити. Я впевнений, майбутнє за командирами, які бажають змін.
— До війни українська армія налічувала приблизно 250 тисяч людей, зараз — під мільйон. Якого розміру має бути армія, щоб ефективно стримувати ворога, і у який спосіб її краще розвивати — створювати нові бригади чи збільшувати існуючі? Про це точиться дискусія в суспільстві. У вас у бригаді десь чотири тисячі людей, так? Багато з них не є кадровими військовими, раніше не воювали. Я так розумію, що одна історія навчити солдат, інша історія — де взяти командира бригади, начальника штабу і таке інше. Мені здається дуже складним створювати нову бригаду, в якій немає нічого взагалі. Але цікава ваша думка.
— Ну, якби не було практики створення нових бригад, то не було б і нас. Тому експерименти потрібні.
А от скільки людей треба, щоб військо було ефективним? Думаю, ви зі мною згодні, що 250 тисяч левів будуть набагато ефективнішими, ніж 140 мільйонів баранів. Бригада Хартія — це зразок. 90% мобілізовані. Ті, які прийняли нашу філософію, які побачили, як це можна робити. І деякі з них вбивають сотнями москалів, мають свій KPI.
— Що нам треба розуміти про природу російської армії? Те, що здивувало багатьох у ній — вартість життя солдата наближується до нуля. Колишній головнокомандувач Валерій Залужний, казав, що він думав — коли ми завдамо їм ураження на сто тисяч людей, то армія зупиниться, як було б у будь-якій цивілізованій країні. Не зупинилися…
— Ми з вами маємо розуміти, що вони не змінять своїх намірів. Війна за нашу державу іде не три роки і не десять. Вона йде вже сотні років. Так, життя людей у них дорівнює нулю. Життя наших людей дуже цінне. Тому нам і треба стати тими левами, які навчаться вбивати за нашу державу, в якій ми можемо приймати рішення самі і бути вільними.
Наші партнери:
