«У нас бригада фанатиків». Кожемяко — про Хартію, що воює за натівськими стандартами, і роль грошей та менеджменту на війні
Всеволод Кожемяко, засновник бригади Нацгвардії Хартія, а у мирному житті успішний агробізнесмен, розповів NV про підрозділ і власний бізнес-підхід до війни.
Наша зустріч з Всеволодом Кожемяко, добровольцем і засновником Хартії, 13-ї бригади Національної гвардії України, відбулася у кав’ярні з символічною назвою — 1654. Це в центрі Харкова, а 1654 — офіційний рік заснування міста. Хоча й до цього на цих землях віками жили люди, переважно вихідці з Наддніпрянщини. Так чи інакше цього року місту виповняється 370 років. Але ювіляру не до святкувань, а Кожемяко не до сентиментів.
Свій 11-й рік в російсько-українській війні 52-річний власник Групи Агротрейд, зустрічає в окопах Слобожанщини. Деякі наслідки війни добре видно з вікна кав’ярні. Це понівечений Палац праці, збудований у 1916 році у стилі неокласицизму та розтрощений у 2022-му російською ракетою.
Ще у той рік бійці Хартії, тоді добровольчого батальйону, одними з перших вийшли на кордон із РФ. Тепер, закріпившись на лінії вогню, вони, вже як 13 бригада Нацгвардії, ладні навіть переступити через державний кордон.
— До Белгороду? — уточнює NV.
— Чому лише до Белгороду? — перепитує Кожемяко. — Може й до Ростова.
Але на разі перед Хартією, як і перед всіма іншими силами ЗСУ на Харківщині, стоїть надзавдання — відсунути ворога, як мінімум за річку Сіверський Донець, як максимум — перевезти за річку Стікс.
Окупанти, на даному етапі програвши битву за Харків, відчайдушно намагаються відігратися. І тому перекидають сюди свої підрозділи із сусідньої Луганщини, а також щодня обстрілюють Слобожанщину керованими авіабомбами (КАБами), атакують позиції ЗСУ за допомогою чисельних дронів та випробують українські сили оборони щоденними вилазками диверсійно-розвідувальних груп. Частіше безуспішно. Але завжди зависокою ціною. Війна — справа надто дорога в усіх сенсах цього слова.
В розмові Кожемяко традиційно лаконічний, в міру відвертий, не в міру гострий. Журналіст NV знайомий з ним понад 10 років, тож звертатися один до одного на «ти» було цілком природньо.
— Як склався сьогоднішній твій день?
— Ми сьогодні їздили зранку по наших позиціях. Я з командуванням бригади їздив. Комбріг нагороджував хлопців. Ну, це традиційні внутрішні справи.
— Тобто сьогоднішній день типовий?
— Просто пересиділи в одному місці годинку, там літав ворожий дрон. А так, в принципі, нічого надзвичайного. Можу сказати, що загальна інтенсивність наступу ворога впала, тому що вони понесли великі втрати в нашій смузі. Ми не даємо йому розслаблятися, намагаємося просуватися вперед, вибивати його з нашої землі. Якщо ми будемо стояти, то ця лінія фронту стане державним кордоном. Тому наша задача — просунутися в сторону кордону і вибити ворога. А якщо буде стояти задача просунутися далі, за кордон, ну ми з радістю будемо це виконувати при наявності сили. Ми вже дуже натхненно це робили. У противника зараз немає піхоти. Та піхота, яка була в них, ми її стерли, і там зараз вони вже у піхоту сують на позиції хто трапиться. Ми чуємо з перехоплень, у них багато «відмовників», люди відмовляються, не хочуть заходити на позиції.
— Тож активних, як раніше, штурмів як були нещодавно вже нема. Так?
— Те, що от люди ходять містом у шортиках, не означає, що там зараз не гинуть люди безпосередньо на бойовій лінії, що не чиняться обстріли, не летять КАБи, не працює арта, не працюють дрони ворога тощо. Втім, я думаю, що ініціатива зараз на нашому боці. Ми їх вибиваємо з позицій, їх командування ставить їм задачу відновлювати ці позиції, брати їх заново. Не так, щоб вони тікали і відступали. Такого нема. Але ми щільно працюємо і дронами, артилерією, збираємо і аналізуємо інформацію. Ну, тобі це не зрозуміти, ти ж не захотів к нам в бригаду приїхати і поспілкуватися з керівництвом.
— Я хочу приїхати. Але не мимохідь. Тож я приїду, як запросиш.
— Запрошую. Тож коли ти зайдеш на батальйонні або бригадні КСП (Командно спостережний пункт), то ти побачиш, що там ведеться моніторинг, постійно ведуться якісь інші дії. Просто піхотних штурмів немає. Ми б'ємо їх логістику, намагаємося не дати їм можливості нормально підвозити боєкомплект, воду, їжу. Це теж деморалізує, додає їм непевність.
— Яка твоя персональна роль в Хартії?
— Я заснував добровольчий підрозділ Хартії. Тобто це фактично був добровольчий батальйон. Без зарплатні, без військової назви. Був зібраний потужний колектив. А потім ми всі разом вирішили, що краще мобілізуватися в регулярні війська і спробувати масштабуватися. Нас підтримав президент, міністр [оборони], командувач.
— Тим не менше, визнач, яка твоя функція зараз?
— Я радник командувача Національної гвардії України. Я є добровольцем. Допомагаю бригаді збирати кошти, збирати кадри, організовувати рекламну кампанію, рекрутинг для того, щоб був притік людей до бригади. Допомагаю з логістикою, беру участь в інших різних аспектах, на чому я дуже добре розуміюся. Збираю кошти на дрони, РЕБи, на різні антени, електроніку, комп’ютери, машини, обладнання. Я користуюсь своїми зв’язками в світі бізнесу, певною довірою, адже всі знають, що я 10 років цим займався. Я в цій країні є експертом високого рівня, як ефективно витратити гроші на війну. Тому що знаю бізнес-складові, і де ці гроші беруться, і що таке витрати: постійні, непостійні, що таке економія, що таке контроль і облік. Я більш-менш розуміюся на тому, що таке війна. Я в ній був, я в ній є. Я можу цивільним людям нормальною мовою, яку вони зрозуміють, пояснити, для чого і що треба робити.
— Зараз ви в Хартії проголосили великий грошовий збір. Розкажи про нього.
— Великий збір на дрони, мета зібрати 40 млн грн. Ми вже майже 20 млн грн. зібрали. Це як дрони для спостереження, типу мавіки, денні, нічні, дрони-винищувачі. І головне на те, що держава, на жаль, поки що не надає в нормальному обсязі: антени, ретранслятори, інфраструктура, яку треба побудувати у тебе в смузі. Ти не можеш взяти голий дрон, і він полетіть щось там вражати. Тобі треба налагодити всю інфраструктуру в твоїй смузі. А іноді декілька дронів повинні разом літати. Ретранслятори, вони теж є на дронах, щоб була можливість отримувати картинку, відео, зв’язок. Оця вся інфраструктура, вона коштує шалені гроші. І вона теж знищується під*рами. Під*ри бачать антенну, вони її намагаються знищити.
— Слухай, а є якийсь прийнятний синонім слову «під*ри»? Інтерв'ю можуть читати діти.
— (Думає) Немає. Отже, під*ри бачать антенну, радар, ретранслятор і намагаються знищити їх. Зараз найбільший витратний матеріал — це дрони, ретранслятори, антени і РЕБи. Ми знаємо де, що купляти. Але навіть цих 40 млн грн. надовго не вистачить.
— Що ще конче необхідно окрім визначеного тобою?
— Треба навчати офіцерів штаба. Навчати! Розумієш? Навчати начальника штаба бригади, батальйону, ротний рівень тощо. Ти от зараз з розумним обличчям сидиш і дивишся на мене, а ти ж взагалі - «нуль».
— Я не «нуль», радше «мінус». Тому й питаю тебе.
— Тоді я повинен тобі розповісти півжиття. Отже. Сенс в тому, що у нас [в бригаді] створена своя школа. Ми здатні інших навчати НАТівським стандартам. Ми говоримо про модернізацію армії. Модернізація повинна пройти в управлінні. Британські, американські військові, їм же не треба лізти в окопи, їм достатньо потрапити в штаб. Коли вони бачать, як працює штаб, як налагоджене управління, то саме це для них є показовим. Тому що, коли в тебе немає сучасного рівня управління, планування, то яку тобі зброю не дали б, скільки тебе людей не дали б, вони усі згинуть. Розумієш? Тож це питання і грошей, і якісного менеджменту. Про це треба дбати. Я вже не кажу про машини, про РЕБ, дрони, батареї. Зброю теж деякі фонди, до речі… от фонд Повернися живим нам допомогли. У нас частина зброї, міномети, гранатомети куплена за приватні кошти.
— Ворог також швидко навчається, також прогресує?
— Так, навчається. Він змінює тактику. У нас ворог дуже небезпечний. Він достатньо гнучкий. В певних компонентах, вони нас переважають, щодо фортифікаційних споруд, обладнання позиції. Вони окопуються правильно і дуже швидко. Без техніки навіть. Без екскаваторів. Вони переважають в кількості зброї. Вони не переважають нас тільки в силі духу, в креативності. Ми швидше адаптуємося, швидше знаходимо рішення. Але головне для нас — це мати суттєву перевагу в управлінні. Це головне! Я відчуваю, що ми робимо правильні речі. І я відчуваю, що зібраний потужний колектив, що ми унікальні. Я реально живу цією ідеєю. Треба бути фанатом. У нас бригада фанатиків. Ми фанатики.
— Які унікальні компетенції є у комбрігу?
— Небайдужість, у першу чергу. Він військовий. Він також працював в MХП, працював у мене (Агротрейд). Такі люди мислять нестандартно, а таких багато в цих компаніях. І тому він має навички менеджменту, тайм-менеджменту і роботи саме на результат. Тому що часто в армії результатом є процес. Коли приходять до нас люди, не військові, з ТРО, наприклад, я взагалі не цікавлюся, ким вони служили в ТРО. Я цікавлюся, ким вони працювали в цивільному житті. Якщо з бізнесу, то з якого. Ким вони там були. Розумієш? В бізнесі, якщо ти відчуваєш, що в тебе щось пробуксовує, що ти топчешся на місці, то тут не можна робити вигляд, що нічого не відбувається. Адже ти зацікавлений не в процесі, а в результаті. Ти шукаєш причину, що не так. Бізнес-підхід — це головне.
Нам взагалі треба переглядати [військову] доктрину. Це глобальне питання. Будь-яка кампанія в бізнесі починається з візії, з місії, у нас її немає. Тобто нам глибинно треба переглядати ці речі і змінювати підходи. Ми дуже далекі від такого рішення. Нам не можна рухатися маленькими кроками. Не можна! Війна, це гарний привід для змін.
