Чи насправді у ЗСУ все там не дуже добре і чи є шанс все виправити, в інтерв'ю Radio NV розповів Юрій Федоренко, командир батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів АХІЛЛЕС 92-ї окремої штурмової бригади імені Кошового Отамана Івана Сірка, яка воює на півночі Харківщини.

— Розкажіть нам, що маємо на Харківщині? Дуже багато різних оцінок, емоційних водночас. Мені здається, емоції - найнегативніший фактор, який зараз грає проти нас.

— Пропоную розглянути цю ситуацію комплексніше, не виключно в секторі Харківської області - що відбувається зараз загалом у війні Росії проти України?

Завдання для РФ продовжують залишатися незмінними: знищення української державності, кожного, хто називає себе українцем. Є поетапність виконання завдань. Пріоритетними областями для противника продовжують залишатися Донецька і Луганська. Аби мати успіх, користуючись нагодою — браком боєприпасів у Сил оборони… Противник це дуже добре усвідомлює, що на поточний момент, на превеликий жаль, зберігається дефіцит боєприпасів. Противник також розуміє, що впродовж місяця-півтора відбудеться максимальне накопичення сил і засобів, військової допомоги, зокрема за підтримки США.

А це значить, що наш вогневий вплив по противнику буде достатньо потужний. Це значить, що його авіація, яка є зараз конче ефективною, не зможе виконувати бойові завдання повною мірою. Знизиться ураження наших позицій за рахунок КАБів. Ми зможемо позбавити противника на більшості ділянок можливості вчиняти ударно-штурмові дії.

Тому [Росія] використовує нагоду, той особовий склад, який підготовлений, погодні умови. Зараз добра погода, незважаючи на похолодання, все одно дороги сухі, можна проходити достатньо нормально. Плюс додатково спустилася зеленка — є посадки, лісопосадки.

Користуючись браком боєприпасів, противник максимально нарощує свої ударні спроможності, використовуючи це вікно можливостей — місяць-півтора-два максимум — для того, аби розтягнути сили та засоби Сил оборони, потрібно було відкрити ще один напрямок. Бачимо, що це Харківська область.

Читайте також:

«Справдився найгірший сценарій». Росія максимально підготувалася до повторного наступу на Харківщину, а Україна — ні. Інтерв'ю з Жовтенком

Які цілі та завдання він перед собою ставив? Вони усвідомлюють, що повною мірою вийти на адміністративні межі Харкова їм не вдасться. Цього не можна буде зробити, бо сил і засобів у них для цього недостатньо. Але перевірити лінію оборони, зрозуміти, де є слабкі ділянки, максимально наростити свою присутність для того, аби Сили оборони були змушені утримувати тут серйозне угруповання сил і засобів, — це для противника важливо, він це намагається виконати.

Якщо говорити про Харківську область, є низка напрямків, де противник мав тактичний успіх. Чим він був обумовлений? І ландшафтом місцевості, близькістю деяких населених пунктів до лінії бойового зіткнення, і маневрами, які здійснив противник, тактиками, які застосував.

У перші дні поновлення бойових дій у Харківській області противник застосував броньовану, легкоброньовану техніку, яка забезпечувала сполучення, інші засоби, але одразу достатньо потужно отримав по зубах. Це відбулося як за рахунок артилерійських засобів, так і безпілотних систем.

Тому противник, користуючись зеленкою, в деяких напрямках проводив ударно-штурмові дії, заходячи через зелені насадження, лісопосадки, посадки, намагався штурмувати виключно своєю живою силою. На поточний момент на певних рубежах противника вдалося зупинити.

Щодо укріпрайонів. Якщо проаналізувати, як проводив укріплення своїх бойових позицій і окупованих територій противник, ми бачили ці супутникові знімки, де просто гектари та кілометри перериті - лінії оборони, фортифікаційні споруди, «зуби драконів»; протитанкове, протипіхотне мінування; перша лінія оборони, друга, третя.

Чи повною мірою дзеркально була влаштована підготовка бойових позицій Сил оборони? За моїм переконанням, ні. Але не можна сказати, що жодні роботи не велися і всі не відчували, що ця загроза може бути. Оборонні лінії були підготовлені. Наскільки це було зроблено якісно та ефективно, покаже найближчий час.

У цей момент іде активне дооблаштування позицій і зокрема оборонних ліній, згідно тих викликів, які вже стали найбільш очевидні та зрозумілі.

Я в цій ситуації сказав би, що нам обов’язково треба вживати таке поняття як постопераційна діяльність: коли відбулося, чому це відбулося, чому противник мав успіх і що потрібно зробити сьогодні, що завтра, аби в майбутньому такі сценарії не повторювалися в жодній із областей України.

— Виходить, не все гаразд було на початку наступу, не все ідеально було в нашій обороні, м’яко кажучи, потрібно з цим розібратись, адже, напевно, не було б і зміни командувача ОТУ Харків — замість Юрія Галушкіна ОТУ Харків очолив бригадний генерал Михайло Драпатий. Якісь помилки були допущені на початку?

— На базі свого підрозділу ми кожного дня, двічі на добу проводимо постопераційну діяльність. І якщо ми зробили щось добре (ми часто робимо дуже вдало), розбираємо, що нас привело до цього шляху і як ми це все виконали. Детально [аналізуємо], аби масштабувати позитивний досвід. Але бувають і невдачі, коли в нас іде щось не так. Таке теж буває достатньо часто, бо динаміка шалена, засоби різні. Ми також детально розбираємо і намагаємося зробити так, аби в майбутньому цього не повторювати. Це дає свої конкретні результати.

Ми не живемо в ідеальному світі і все ідеально не може бути. Питання в тому, як швидко ми можемо реагувати на виклики. Якщо щось відбулося не так, ми розуміємо, що певні речі були недопрацьовані. Дуже важливо зрозуміти, чому це відбулося, виправити їх і вжити вичерпні заходи, аби це не повторювалось у майбутньому на будь-якому з інших потенційно небезпечних напрямків для можливих дій противника.

Читайте також:

«Росіяни демонструють квазіуспіхи». Військові скаржаться на неефективні лінії оборони на півночі Харківщини — інтерв'ю з Веніславським

— Наскільки вже, як би не виглядала заїждженою фраза, стабілізована ситуація? Які подальші ризики виникають на північній Харківщині?

— Коли цвяхом забили кришку домовини, тоді шансів немає, на жаль, бо ми перейшли в інший світ. Поки ми живі, шанси завжди є. Якщо говорити про Харківську область, вони достатньо перспективні, потужні.

За моїм переконанням, противнику ні в найближчій перспективі, ні загалом не вдасться дійти до меж Харкова. Ситуація на деяких ділянках уже стабілізована, на інших ідуть жорстокі бої по стабілізації ситуації. І Силами оборони це буде обов’язково виконано.

Тут теж хочу [додати], аби ви розуміли правильно: не можна ідеалізувати процеси. Не можна говорити, що все добре, все окей. Треба тверезо дивитися на ситуацію. І ключове, втретє наголошую: ми маємо визнавати, що було зроблено не так, усвідомлювати це і виправляти сьогодні і завтра, аби в майбутньому цього не повторилося. Це ключова теза, яку я сьогодні хотів озвучити. Бо від того, що ми будемо обговорювати виключно проблемні питання, жодних позитивних змін і підвищення обороноздатності не відбудеться.

— Очільник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко сьогодні записував відео і говорив, що у прикордонні, на тих ділянках, де зараз ведуться бойові дії, збудувати інженерно-фортифікаційні споруди неможливо, бо це лінія фронту. На вашу думку, як командира, так це чи ні?

— Залежно від складності підготовки оборонних ліній. У військовій справі деякі оборонні рубежі [з'являються], згідно висот і ще ряду факторів. Вибирається лінія оборони, яка є найбільш придатною для відбиття атак ворога, і вона робиться прямо капітальною.

Є деякі відрізки, які утримувати достатньо складно, краще в них затягнути ворога і знищити своєю вогневою міццю. Умовно, це стає зоною бойових дій. Такі відрізки уздовж державного кордону також є.

Щодо індивідуальної підготовки позицій уздовж держкордону, теж важливо розуміти, що кожен підрозділ, який заходить на ті чи інші позиції, перше, що робить, — починає копати. Як би це не звучало, можливо, дивно для декого.

Маю сказати, що ми починали свій бойовий шлях зі стрілецького підрозділу, і більше семи місяців виконували задачі на складних напрямках саме як стрілецький підрозділ. І тоді була основа основ — «копай, чим краще закопався, тим довше проживеш, краще виконаєш бойову задачу».

І коли ми стали підрозділом ударних безпілотних авіаційних комплексів, ми копаємо рівнозначно тому, як копає піхота. Бо щойно ми заходимо на позиції, основне наше завдання — закопати особовий склад так глибоко і перекрити його, аби навіть під час ураження артснарядами, РСЗВ, КАБами, які достатньо часто падають поруч, особовий склад максимально зберігав живучість.

Я до чого кажу? Є лінія оборони, яка готується централізовано, за це відповідають різні інституції, органи. А є завдання, які покладаються безпосередньо на військових, які утримують ту чи іншу територію. І тут важливо також весь час проводити покращення своїх позицій — копати.