86 днів Маріуполя. Хроніка мужності, оборони і трагедії міста, де Росія вчинила найважчі злочини війни
20 травня виповнюється два роки відтоді, як завершилася героїчна оборона Маріуполя. Гарнізон міста припинив опір за наказом українського командування і заради збереження життів поранених побратимів вийшов у полон. Саме 20 травня 2022 року захисники Маріуполя остаточно залишили територію заводу Азовсталь — останній рубіж оборони міста.
Серед підрозділів Сил оборони, які 86 днів захищали Маріуполь — бійці окремого загону спецпризначення Азов та 12-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії України, сили 36-ї окремої бригади морської піхоти, представники інших підрозділів ЗСУ, а також прикордонники, поліцейські, співробітники СБУ та ГУР, бійці тероборони тощо.
Трохи менше ніж 2 тис. оборонців Маріуполя досі залишаються в полоні, серед них близько 700 азовців — як ті, хто вийшов з Азовсталі, так і ті, кого росіяни захопили раніше.
NV нагадує про основні віхи оборони міста.
Факти наведено відповідно до даних МВС та проєкту М86. Літопис оборони Маріуполя — це верифікована українськими військовими поденна хроніка боротьби за місто та подвигу його гарнізону.
Співвідношення сил і роль оборони Маріуполя
Маріуполь мали захищати близько 8 000 українських бійців, які мали на озброєнні до 40 танків. З боку російських окупантів для наступу на місто було залучено понад 25 000 військових, які мали на озброєнні близько 200 танків.
«Загальна довжина зовнішньої лінії оборони навколо Маріуполя складала 85 кілометрів. Це вимагало розмістити на ній принаймні 8 000 захисників — всі сили гарнізону. Тоді в тилу не лишилося б жодного бійця при тому, що реальна глибини оборони міста сягала 10 км. Вочевидь, втримати оборону навколо Маріуполя наявними силами було неможливо», — наголошують автори проєкту М86.
Загалом перевага військ РФ у бронемашинах і бронетранспортерах в цьому районі сягала 10:1. Росіяни також повністю панували в небі й на морі. Під час облоги Маріуполя бомбардувальники ворога завдавали по місту та прилеглих районах до 100 авіаударів на добу, також над містом працювали ударні гелікоптери.
Приголомшлива перевага росіян у танках, артилерії та авіації разом з оточенням маріупольського гарнізону зрештою визначила долю міста. Нечисленні гармати та міномети морпіхів й Азову залишилися без боєприпасів незабаром після початку боїв.
Утім, навіть попри таку перевагу ворога, оборонці Маріуполя зламали російські плани щодо швидкого захоплення міста, майже на три місяці стягнули на себе сили ворога і вибороли для України безцінний час на початку повномасштабного вторгнення.
24 лютого: удари по ППО та аеропорту, житлових кварталах
З перших годин вторгнення Маріуполь стає однією з пріоритетних цілей росіян — як важливий порт, промисловий центр, а також через своє велике символічне значення, адже після 2014 року місто залишилося «столицею» вільного Донбасу і базою Азову.
24 лютого перші російські ракети падають на позиції підрозділів ППО, що прикривали місто, а також на маріупольський мікрорайон Східний. Зі сходу підходять ворожі танкові колони. Хаотично обстрілюються житлові квартали Маріуполя, вибухи чути на відстані 15 км.
Перший бій після початку російського наступу на Маріуполь довелося прийняти військовим 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Білинського, що тримала східну лінію оборони міста від селища Пищевик до узбережжя Азовського моря.
Захисники також очікували висадки ворожого десанту на ділянці узбережжя Азовського моря від Маріуполя до Юр'ївки, де азовці несли чергування з протидесантної оборони, однак висадки десанту не сталося. Натомість вже близько 09:00 24 лютого по маріупольському аеропорту почала бити корабельна артилерія російського флоту та авіація РФ.
Першу добу вторгнення Укрзалізниця працює в Маріуполі у штатному режимі, два евакуаційних потяги встигли вирушити до Дніпра, о 01:00 25 лютого ще один — до Львова.
Початок блокади, Маріуполь без світла і тепла
Протягом 24−28 лютого 2022 року росіяни підступили до Маріуполя зі сходу, півночі та заходу, швидко досягли східної межі міста. Ворогу вдалося прорвати оборону ЗСУ на Волноваському напрямку, а також захопити Бердянськ та Мелітополь, що забезпечило росіянам наступ на місто одночасно у північно-західному та західному напрямках, оточуючи Маріупольський район оборони.
Комбінат Азовсталь на цей момент був місцем дислокації лише деяких підрозділів гарнізону міста, зокрема частини тилового забезпечення та командного пункту.
26 лютого рахунок поранених цивільних у Маріуполі вже йшов на десятки. Лікарні не встигали оперувати.
Штабу оборони міста стало зрозуміло, що доведеться вести бої у повному оточенні. Командир Азову Денис Прокопенко записує відеозвернення, у якому обіцяє знищувати росіян: «Полк Азов разом зі Збройними силами України, Нацгвардією та іншими силовими структурами надійно обороняє місто Маріуполь. Ми будемо битися до останньої краплі крові».
27 лютого кількома українськими гелікоптерами Мі-8 вдалося евакуювати невелику кількість поранених цивільних та військових з міста. Уночі диверсійно-розвідувальні групи Азову підірвали техніку росіян в районі об'їзної дороги Мелітополя.
Захисникам міста було очевидно, що боєприпасів не вистачить, щоб тримати облогу, тому вони відправили чотири КрАЗи за підтримки снайперської групи спецпризначення в Розівку (Запорізька область, 50 км на північний захід від Маріуполя), на склади Сил оборони України сектору Південь. Ці машини встигли повернутися в Маріуполь прямо перед блокадою — це був останній боєкомплект, завезений у Маріуполь наземним шляхом.
28 лютого Маріуполь залишився без світла. Разом з електроенергією зникло і водопостачання майже півмільйонного міста. Російська армія перебила високовольтні лінії та ключові енергооб'єкти.
З 1 березня місто опинилося в повному оточенні - розпочалася 82-денна блокада Маріуполя. Тривали масовані обстріли більшості мікрорайонів міста і бойові зіткнення у різних його частинах.
Усю ніч на 1 березня енергетики намагалися відновити електропостачання і до ранку навіть мали певні успіхи. Однак вранці у перший день весни 2022 року росіяни знову завдали ракетних ударів по критичній інфраструктурі міста. Після цього відновити електрику було вже неможливо. Пізніше саме цю тактику росіяни використали для ударів критичній і насамперед енергетичній інфраструктурі всієї України.
Удар по пологовому, гуманітарна катастрофа, перші танки РФ у місті
Вже у перші дні березня цивільних жертв так багато, що тіла ховають у дворах та залишають на узбіччях доріг. Усі райони Маріуполя, східні і західні, перебувають під вогнем росіян. Окупанти хаотично обстрілюють місто снарядами ствольної та реактивної артилерії, мінами та авіабомбами. Мешканці намагаються вижити у підвалах — без світла, тепла, води, в умовах крайнього дефіциту продуктів. Лікарі не встигають рятувати людей, медикаменти вичерпуються.
Відсутність постачання продуктів, палива, води наближає гуманітарну катастрофу. Їжу готують на вуличних багаттях. П’ють технічну воду призначення, зливаючи її з кімнатних батарей.
Тривають важкі бої на підступах до Маріуполя, в першу чергу — на півночі та на сході. Захисникам міста довелося залишити аеропорт, який протягом восьми років був однією з головних баз сил захисту міста.
3 березня від обстрілів згорів гіпермаркет Епіцентр. Від боїв на околицях росіяни переходять до спроб глибоких проривів.
4 березня у порту потоплено катер Лубни. Його командир, 25-річний Владислав Геріх, після втрати корабля приєднався до піхоти. Пізніше разом із гарнізоном Азовсталі вийшов у полон, де влітку 2022 року загинув під час російського теракту в колонії в Оленівці.
Цього ж дня, 4 березня, у місто заходить кілька ворожих танків з південного заходу: вони хаотично їздять, обстрілюючи будинки. РФ починає обстрілювати район приміської автостанції та тролейбусного депо, де також базувалися муніципальні автобуси.
Починаючи з цих днів чимало мирних мешканців ховається у бомбосховищах Азовсталі та в інших бомбосховищах лівобережного району Маріуполя.
5 березня росіяни наблизилися до центру Маріуполя.
Спроби евакуації цивільних зриваються через масовані обстріли росіян та їхні умисні перешкоди. Російська армія не пропускає гуманітарні колони, що прямують із Запоріжжя до Маріуполя. У них, окрім гуманітарного вантажу були порожні автобуси, які мали евакуювати мешканців з міста.
8 березня у Маріуполі випав рятівний для багатьох мешканців сніг — нестача питної води була дуже гострою, тож його можна було назбирати й розтопити.
9 березня росіяни вдарили по дитячій лікарні й пологовому будинку у центрі Маріуполя. Світ згодом облетіли кадри цього злочину, які вдалося зафіксувати українським журналістам — групі у складі Мстислава Чернова, Євгена Малолєтки та Василиси Степаненко. Того ж дня на площі біля академічного драматичного театру Маріуполя з’явилися великі написи російською мовою: «ДЕТИ». Їх зробив сценограф театру з надією, що це зможе убезпечити від бомбардування.
Кільце навколо центральної частини міста починає стискатися.
Водночас план швидкого штурму Маріуполя в перший тиждень березня провалився. Командування росіян перенаправляє на Маріуполь колони бронетехніки, які йшли від Волновахи в напрямку Запоріжжя. Блоковане місто відтягує на себе все більші сили окупаційної армії.
Удар по драмтеатру. Перша масова евакуація. Захоплення частини міста
Після 10 березня загальний російський наступ на півдні Україні було зупинено. Водночас Сили оборони України продовжують організований спротив під Миколаєвом і в Маріуполі. Тому командування російського угрупування військ Південь спрямовує саме сюди до 70% свого матеріально-технічного та ресурсного забезпечення.
Зокрема, для блокування та штурму Маріупольського району було виділено підрозділи 150-ї мотострілецької дивізії противника зі складу 8-ї загальновійськової армії РФ, низка формувань 1-го армійського корпусу (бойовики «ДНР») та морської піхоти, включно з 810-ю окремою бригадою російських морпіхів зі складу Чорноморського флоту та 177-м окремим полком зі складу 58-ї загальновійськової армії РФ.
Задіяння цих сил в районі Маріуполя допомогло загальмувати стратегічний наступ росіян вздовж лівого берега Дніпра на північ і загалом у південній частині Лівобережжя України.
У першій-другій декаді березня росіяни прицільно б’ють по пожежниках, медиках, цивільних жителях в їхніх будинках і в укриттях. 10 березня завдають потужного удару по Центральному району міста, руйнують будівлю Головного управління ДСНС у Донецькій області, знищують пожежну техніку.
11 березня позиції захисників Маріуполя на околицях міста розбиває російська бронетехніка. Танки прориваються повз Metro до лікарні № 2 і розстрілюють багатоповерхівки.
12 березня бронетехніка РФ тисне з району ПортCity на заході міста. Захоплено лікарню № 2. Авіаударом зруйновано Академію поліції. У цей же час росіяни захоплюють Волноваху, що фактично унеможливлює деблокаду Маріуполя з півночі.
Відтепер удари по житлових районах Маріуполя, які пропаганда РФ раніше подавала як нібито дії української артилерії, пояснюють буцімто розташуванням в них позицій військових ЗСУ.
13 березня українські бійці рятують українську знімальну групу Associated Press — останніх незалежних журналістів у Маріуполі, які згодом змонтують оскароносний фільм 20 днів у Маріуполі.
15 березня з Маріуполя вдалось виїхати одній з перших колон автомобілів із цивільними — тоді врятувалося близько 20 тисяч осіб. З міста в напрямку Запоріжжя через Бердянськ і Мангуш виїхало понад 4 тис. приватних авто, 570 з яких надвечір уже прибули до Запоріжжя. Це стало можливим завдяки тому, що українські оборонці утримували завод Азовінтекс, з якого контролювали трасу Мангуш — Маріуполь.
Цього ж дня українська патрульна поліція отримує наказ виїхати з Маріуполя.
16 березня російський літак скинув авіабомбу на будівлю драмтеатру, де знайшли притулок близько 1200 маріупольців. Загиблими вважають щонайменше половину з них (за результатами розслідування Associated Press).
Станом на 17 березня українські військові контролювали лише близько половини оточеного ворогом міста, однак щодня знищували ворожу техніку в місті. Із заходу росіяни виходять до площі Кірова, на сході намагаються закріпитися вздовж Морського бульвару. Російські підрозділи, які 11−12 березня увійшли до міської забудови з боку Metro та мікрорайону Західний, змогли за цей час подолати близько 3,5 км.
Хоча, як розповів в інтерв'ю NV офіцер Азову Дмитро Андрющенко, звільнений з полону захисник Маріуполя, ще близько місяця — до 20−23 квітня — бої велися в межах міста, за межами території Азовсталі. «Тобто до 15−16 квітня ще навіть на правому березі були наші сили оборони і ми тримали оборону в місті», — нагадував він.
Захоплення центру Маріуполя. Бої за Лівобережний район. Перший повітряний міст на Азовсталь
18 березня росіяни зруйнували Пост-міст через Кальміус, який поєднував Центральний та Лівобережний райони Маріуполя. Тепер діставатися з центру міста на Азовсталь, яка перетворюється на основний форпост гарнізону Маріуполя, стає дуже ризиковано. Росіяни додатково обстрілюють центральні прохідні Азовсталі, щоб унеможливити рух техніки захисників.
З цього моменту дістатися з правого берега річки на лівий можна трьома способами: водою на човнах, через далекий об'їзд Кальміуським районом безпосередньо по лінії зіткнення, чи старим аварійним мостом, розташованим поруч зі знищеним.
У цей день очільник Патрульної поліції Маріуполя Михайло Вершинін публікує відео на тлі охоплених вогнем руїн школи в Центральному районі Маріуполя, в якому закликає захистити місто від повітряних атак. «Панове, які вирішують долю світу, зараз Україна — це та держава, яка демонструє всім силу та міць. Маленька країна, яка бореться з таким монстром, як Росія. Не дозволяйте їм нас знищувати! Все в ваших силах. Надайте нам системи ППО!» — закликав Вершинін. Пізніше він потрапив у російський полон, де мав серйозні проблеми зі здоров’ям, однак зрештою був звільнений за обміном.
Протягом березня росіяни піддають нескінченним ударам металургійні гіганти міста, заводи Азовсталь та імені Ілліча. Туди прилітають всі види боєприпасів: від снарядів ствольної артилерії до важких авіабомб. Над промзонами в пошуках цілей постійно висять ворожі БПЛА.
Попри це, вуличні бої в центральній частині Маріуполя тривають.
Прикладом знакових операцій захисників міста в цей період став неочікуваний для росіян рейд у глибокий тил ворога 19 березня. Ціллю був командний пункт ворога на комунальному підприємстві. Було знищено танк, два БТР та до взводу піхоти противника.
20 березня у порт Бердянська [80 км на захід від Маріуполя] зайшов великий десантний корабель Саратов, який доставив бронетранспортери морської піхоти РФ. Ця техніка згодом візьме участь у штурмах Маріуполя.
У цей же день захисникам міста вдалося повністю зачистити гуртожиток на Граверному провулку, ліквідувавши прорив спецпризначенців ГРУ та російських морпіхів.
20 березня Головне управління розвідки України організовує перші гелікоптерні рейди в оточене місто — рятівний повітряний міст. Ці місії смертельно небезпечні для пілотів, але критично необхідні оборонцям Маріуполя.
До семи рейдів наприкінці березня та на початку квітня були залучені найкращі екіпажі 11, 12, 16 та 18 бригад армійської авіації. Через високий ризик бути збитим кожен екіпаж мав зробити лише один рейс. У підсумку було зроблено 7 рейдів, в яких взяли участь 16 гелікоптерів Мі-8 і один Мі-24, що мав відвертати увагу противника. Вивезено 64 поранених, доставлено в Маріуполь 72 бійці та 5 лікарів, а також 30 тонн вантажу.
Один з гелікоптерів було збито 31 березня ракетою ПЗРК на зворотньому шляху з Азовсталі - борт впав разом із пораненими. 5 квітня на шляху до Маріуполя було збито ще два борти 12-ї окремої бригади армійської авіації - це була остання спроба прориву в місто повітряним шляхом.
Станом на 23 березня росіяни захоплюють район Центрального ринку і дістаються Театрального скверу, тобто перебувають тепер у серці Маріуполя. Зруйновано цілі вулиці Старого міста, вщент знищено забудову XIX сторіччя.
24 березня вдалося ускладнити логістику загарбників Маріуполя: Україна завдала успішних ударів по великих десантних кораблях РФ Саратов, Орск, Новочеркасск, Цезарь Куников у порту Бердянська.
Цього ж дня з території маріупольського порту в бік контрольованої ЗСУ території спробувала прорватися група військовослужбовців 503-ї батальйону морської піхоти ЗСУ. За 5 км вони потрапили в полон. Частина бійців батальйону продовжила боронити Маріуполь.
Наприкінці березні російські бомби та снаряди завдають тяжких руйнувань заводу Азовсталь. Бої тривають вже безпосередньо у центрі Маріуполя, але більша частина Лівобережного району утримується захисниками — попри масоване застосування бронетехніки ворогом.
В останні дні березня захисникам Маріуполя довелося відступити від проспекту Металургів. Росіяни взяли під контроль головну артерію правобережжя, отримавши можливість обстрілювати Азовсталь з проспекту танками.
Остаточне захоплення правобережжя Маріуполя. Тритонні ФАБи по місту. Фільтраційні табори
На початку квітня міськрада Маріуполя заявила про руйнування 90% будівель у місті. У квітні супутникові знімки засвідчили появу в передмісті кількох масових поховань.
До кінця квітня кільце оборони стиснулося до території заводу Азовсталь — його оборона стала окремою героїчною й водночас трагічною сторінкою битви за Маріуполь.
Протягом цього місяця російські танки зносять житлову забудову на шляху до Азовсталі. Ворог виходить до району міського автовокзалу, що на відстані 1 км від Пост-мосту.
Під час штурмів окупанти застосовують тактику, яка прирекла Маріуполь на страшні руйнування. Ховаючись у міській забудові, танки годину за годиною та день за днем знищують будинки перед собою, щоб зайняти новий рубіж і перенести вогонь далі.
У перші дні квітня жорстокі бої тривали в районах на обох берегах Кальміуса. Ворог намагався пробитися до морського порту. На той момент увесь Приморський район захищали лише 20 українських бійців, застосовуючи тактику малих груп.
4 квітня ворог вперше увірвався на комбінат Ілліча і територію морського порту Маріуполя, однак українські захисники продовжують тримати позиції на цих ділянках. Тривали напружені бої у Лівобережному районі міста. Захисники перетворюють на «м'ясорубку» для ворога останні кілометри до Азовсталі.
6 квітня до обстрілів Маріуполя долучаються кораблі Чорноморського флоту РФ. Тепер росіяни знищують місто одночасно з землі, повітря та води.
Станом на 8 квітня головні сили захисників Маріуполя зосереджені на двох заводах: імені Ілліча та Азовсталь. Росіяни прагнуть перерізати комунікацію між ними.
9 квітня захисники Маріуполя через загрозу оточення залишили Азовінтекс — опорний пункт на західній межі Маріуполя, який вони утримували від початку великої війни.
10 квітня заступник командира полку Азов Святослав Паламар публікує відеозвернення про те, якою ціною відбувається оборона Маріуполя. «Це коли відділення азовців штурмує роту елітного спецназу. Це коли побратим, маючи важке поранення, тікає з госпіталя, бо пообіцяв своїм друзям допомогти боротися на передньому краю. Це коли наші хірурги в нелюдських, важких умовах проводять надскладні операції, ампутації. Коли маленька тендітна дівчинка біжить під Градами та рятує життя людей. Це коли 19-річний молодий хлопчинка скромно розказує про те, як йому вдалося знищити 20 одиниць техніки. Це коли колишній офіцер відділення кадрів бере в руки гранатомет і біжить знищувати ворожі танки. Це коли наші дівчатка роблять з того що є, суп, якщо це можна так назвати, але він тобі в рот не лізе, бо за пару кварталів помирає голодна дитина і ти не можеш їй допомогти», — розповів Паламар.
Того ж дня командир 36-ї бригади морської піхоти полковник Володимир Баранюк вирішує спробувати пробитися з оточеного периметру комбінату ім. Ілліча, сподіваючись прорватися з Маріуполя у бік Волновахи. Кілька спроб прориву 11−13 квітня завершилися невдало: росіяни відкрили вогонь по колоні, вона розсіялася, частина українських війскових загинули, частина потрапили в полон.
З 13 квітня командування морпіхами 36-ї бригади в Маріуполі приняв майор Сергій Волинський («Волина»). Саме він у цей час виводить решту бійців із заводу ім. Ілліча на Азовсталь.
З 14−15 квітня Росія починає системно застосовувати стратегічні бомбардувальники Ту-22М3 і тритонні фугасні авіабомби ФАБ-3000 для бомбардувань Маріуполя. Під їхніми ударами трощиться оборона Приморського району. Востаннє ці боєприпаси використовували під час радянської інтервенції в Афганістану
15−16 квітня українські сили залишають правобережні райони Маріуполя, пробиваючись на Азовсталь.
Після захоплення росіянами заводу імені Ілліча та проходу до моря в районі залізничного вокзалу втримати правобережжя Маріуполя наявними силами стало неможливо. Штаб оборони міста наказав захисникам залишити Центральний, Приморський і Кальміуський райони. Через панування ворога у небі, передислокування майже третини гарнізону було надскладною операцією.
17 квітня командир Азову Денис Прокопенко («Редіс») виголошує промову, в якій пояснює азовцям мету продовження спротиву: Маріуполь стягує на себе сили ворога з інших фронтів.
Станом на 18 квітня російські окупанти ув’язнили у фільтраційних таборах по лінії Мангуш — Нікольське — Ялта не менше 27 тисяч людей. Щонайменше 20 тисяч утримуються для фільтрації на південному заході від Маріуполя. Ще від 5 тисяч до 7 тисяч перебувають у таборі біля села Безіменне на Донеччині. Після таборів людей депортують з України на територію РФ, частину катують і вбивають у застінках.
Азовсталь — остання фортеця оборони Маріуполя
Російські танки, авіація та артилерія повністю знищують забудову на схід від Азовсталі. До 20 квітня більшості українських оборонців, які втримували ці будівлі, доводиться відступити на територію комбінату — він стає їхньою останньою фортецею в Маріуполі.
Майже весь час оборонці Маріуполя проводять у підземеллях Азовсталі. Через бомбардування кожен вихід на поверхню є смертельно небезпечним завданням.
У ніч з 27 на 28 квітня комбінат Азовсталь піддався безпрецедентній атаці з повітря. Після ударів стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 кількадесят разів на цілі заходили фронтові бомбардувальники Су-24 і штурмовики Су-25. На комбінат скинули значне число запалювальних боєприпасів.
Зруйновано перекриття над бункером Залізяка, в якому розміщувався шпиталь. Частина поранених загинула. Частину приміщення, зокрема операційну кімнату, завалено уламками бетону. Умови надання допомоги пораненим, які й до того були жахливими, погіршилися ще більше. Після ударів авіації вогонь по заводу відкрили російські кораблі.
У медиків на Азовсталі вичерпуються медикаменти, знеболювальні, антибіотики.
Станом на початок травня територія Азовсталі була ретельно пристріляна ворогом. Будівлі над бункерами зносяться артилерією. По машинах б’ють міномети, піхоту вишукують снайпери. Переміщення по Азовсталі відбуваються під постійним наглядом російських БПЛА. Ефективно оборонятися і просто вижити стає надзвичайно складно.
1 травня з Азовсталі вдалося вивезти понад сто цивільних: жінок і дітей. Тривають спроби евакуації жителів з міста. За попередньою домовленістю, українські автобуси мали підібрати людей у селищі Мангуш і в Бердянську. До колони також було дозволено долучатися й власним транспортом. Хоча на евакуацію в цей день чекали близько 2 тисяч маріупольців, до Запоріжжя доїхало лише 2 автобуси з 14.
Починаючи з 3 травня росіяни намагаються штурмувати Азовсталь. Ворог атакує комбінат з півночі, з боку водонасосної станції. Азовсталь тримається. Cпротив гарнізону заважає Кремлю оголосити про захоплення Маріуполя до 9 травня.
8 травня — чорний день для гарнізону Маріуполя. Російські бомби пробивають склепіння двох бункерів на Азовсталі. В одному з них, Магазин 20, розміщувався ще один шпиталь. Важка авіабомба вбиває кількадесят бійців і медиків.
9 травня активізуються переговори щодо подальшої долі гарнізону Маріуполя. До перемовин з обох сторін долучаються військові розвідники.
З 12 травня війська РФ розпочали «завершальний штурм» території заводу Азовсталь, де трималися рештки гарнізону Маріуполя. Противник застосував масовані авіаційні бомбардування та артилерію найбільших калібрів. Безпосередньо у штурмі району Азовсталь росіяни залучили формування загальною чисельністю до 6−7 тисяч особового складу, підтриманих тактичним резервом у 2−3 тисячі окупантів. Росіяни штурмують цехи Азовсталі. Ворожі танки, БМП та САУ, заїжджаючи на територію комбінату, ведуть вогонь прямою наводкою. Попри нестачу боєприпасів, протитанкових засобів і чисельну перевагу росіян, оборонці заводу чинять опір і час від часу вибивають ворога з захоплених позицій.
14 травня стає критичною ситуація для поранених оборонців Маріуполя. На заводі в антисанітарних умовах, без медикаментів, води та їжі перебувають близько 600 поранених.
16 травня вище військово-політичне керівництво України віддає наказ керівництву гарнізону Маріуполя зберегти життя та здоров’я особового складу. Протягом кількох днів гарнізон міста складає зброю та виходить у полон. За оцінкою командування Азову, на той момент на Азовсталі перебувало до 3 тис. українських захисників. 20 травня вихід захисників з комбінату було завершено.
Міністерство оборони України публікує заяву про те, що гарнізон Маріуполя виконав поставлені завдання, і йому віддано наказ зберегти життя: «Завдяки оборонцям Маріуполя ми отримали критично важливий час на формування резервів, перегрупування сил та отримання допомоги від партнерів. Усі поставлені командуванням завдання оборонці Маріуполя виконали у повному обсязі. На жаль, ми не маємо можливості деблокувати Азовсталь воєнним шляхом. Найважливіше спільне завдання всієї України та всього світу — зберегти життя оборонців Маріуполя».
Згодом Росія порушила свої обіцянки щодо полонених захисників міста. Майже 2 тис. з них досі залишаються в неволі. Понад 50 оборонців Маріуполя росіяни вбили під час теракту в колонії в Оленівці влітку 2022 року. Ще близько 130 оборонців міста тоді отримали додаткові важкі поранення.
