«Росіяни сильно бухають». Інтерв'ю з мером Нової Каховки Володимиром Коваленком — про п’ять місяців окупації та удари HIMARS
Мер Нової Каховки Володимир Коваленко виїхав із тимчасово захопленого міста лише 19 липня, майже через п’ять місяців окупації.
В інтерв'ю Радіо НВ він розповів, як росіяни захопили Нову Каховку та наскільки потужно б’ють HIMARS по складах боєприпасів агресора.
— Ви п’ять місяців перебували в окупації. Не хочу образити, але мені здалося, що для загарбників було б важливо, щоб ви, людина, яка 20 років очолює місто, вийшли і сказали: «Ми тепер Росія». Як вам вдалося цього запобігти?
— Я залишився там на п’ять місяців тому, що, мабуть, був єдиним представником на території міста, який і за власними [уподобаннями], і за повноваженнями представляв Україну. Це по-перше.
По-друге, 20 років пропрацювати і першим піти з міста — це було б з будь-якого погляду несправедливо, образливо для мешканців, які чотири рази мені довіряли [бути міським головою].
Найголовніше — я там працював і виконував обов’язки до того моменту, доки у мене було відповідне українське законодавче поле вирішувати людські проблеми. УПСЗН (Управління праці та соціального захисту населення — ред.), Пенсійний фонд, доставка пошти — усе це доводилося робити в ручному режимі, тому я там був.
Як тільки я зрозумів, що уже окупанти віджали все; коли я зрозумів, що поле моєї діяльності звузилося до такого вузесенького, що ті повноваження я можу виконувати і на українській території, яка не окупована; коли я зрозумів, що є реальна загроза моєму життю (ще б два-три дні і я б, можливо, взагалі не зміг би звідтіля ніколи виїхати), поїхав з міста.
А до того я був поряд з людьми. Завжди кажу, що мер маленького містечка — це член кожної сім'ї.
— Уже 24 лютого була захоплена Каховська ГЕС.
— 11 година ранку і війська Російської Федерації вже на Каховській ГЕС.
— З початку широкомасштабного вторгнення до України Нова Каховка вже перебувала під окупацією Росії. Як вели себе окупанти?
— Справа у тому, що у Новій Каховці бойові дії не відбувалися на першому етапі. Вони у місті з’явилися на другий-третій день і зосередили увагу на тому, щоб залякати. Певний етап пройшов і почалося полювання за учасниками АТО. От в цьому проявлялася агресія.
— Викрадали людей?
— Дуже багато. Ба більше, у відділок заново створений, у Нову Каховку звозили людей з Миколаївської області.
До мене прийшов тракторист — 1984 року народження, четверо діточок. Його в полі взяли через те, що паспорта не мав. Ну який у полі паспорт?
Ми допомагали всім людям. Найбільше дісталося воїнам АТО — справжнє полювання було влаштоване.
— А яким був ваш перший досвід спілкування з окупантами?
— Перший день війни,
Я поїхав, зайшов на територію. Хвилин 20 ми спілкувалися. Там був [Володимир] Лєонтєв…
— Гауляйтер, який наразі стверджує, що він очолює Нову Каховку.
— Так. І якийсь був отаман Іванович — він так себе назвав.
Я слухав. Риторика була про те, з якого приводу вони прийшли і яке «щастя» нас очікує. Ми обговорили, що треба, щоб на Каховській ГЕС працювали не тільки чергові диспетчери, а й слюсарі, електрики — є по штату відповідний розпис, хто має працювати, навіть якщо це буде під дулом автомата.
Через 20 хвилин ми збиралися виходити і я почув автоматну чергу. Вийшли на вулиці і часовий РФ закричав: «Зупиніться!» Пам’ятаєте, п’ятеро людей розстріляли у Новій Каховці? Завершальна стадія цього ганебного дійства була на моїх очах.
Звичайно, на той момент я не знав, хто там, скільки людей. Але на наших очах БТР під'їхав до цього автомобіля і метрів 150 протягнув, спихнув цей автомобіль.
Я вийшов до службового автомобіля, і водій сказав: «Автомобіль не зупинився і його розстріляли».
Це такий жахливий перший досвід спілкування.
— 12 липня Збройні сили України влучили в склад з боєприпасами. Ви знаходилися на той час у Новій Каховці. Як це відбувалося?
— До цього були ще декілька [влучань]. Це не перший був удар по складах озброєння у місті.
Спочатку були прильоті в районі шлюзу, в районі колишнього автопарку… Не пам’ятаю, це був четвертий чи п’ятий [вибух] — черга пішла [вибухів] цілий тиждень. Але потужність цих вибухів була неймовірною. Гриміло, мабуть, години чотири — до самого ранку лунали вибухи.
Треба відчути, щоб мати бажання більше ніколи цього не чути. Ае склади ці повністю зруйновані.
— Як відреагували на це окупанти? Думаю, що на наступний день вони мали шукати партизанів, навідників…
— Як правило, зникає зв’язок, навіть той примітивний, який там є. Бо ми ж три місяці взагалі не знали, що таке звичайний мобільний зв’язок. Спілкуючись, ми точно знали, що на наступний день буде активність у бік Миколаєва.
З’являлося більше їх на вулицях, збільшувалася кількість перевірок — демонстрували активність.
— Які наслідки вибухів складів боєприпасів, які росіяни розташовували в місті? Які втрати понесли окупанти?
— Я два чи три дні об'їжджав цей район, з людьми спілкувався. Бачив велику кількість скла, рами… Була велика кількість порізів — скло потрапило, кому в обличчя, кому — [в інші частини тіла]. Знаю, що з цивільного населення точно одна людина загинула, бо він фотографував на сьомому чи восьмому поверсі [будинку].
Щодо бойових втрат сказати не можу. Якщо щось відбувається і привозять [військового] в морг чи кудись, то категорично заборонена реєстрація чи [розголошення] інформації медичними працівниками.
— Як подібні прильоти впливають на психологічний стан окупантів? Вони бухають?
— Бухають, ще й добре.
— На яке майбутнє розраховує Лєонтєв, будучи колаборантом, шестіркою російською окупаційної влади?
— Тричі я з ним розмовляв. Якщо ця розмова була, то коротка, щодо чогось конкретного. А цього питання взагалі він не торкався. Єдине, що один раз він сказав: «Що зі мною не станеться, не вважай мене негідником».
