Пандемія коронавірусу COVID-19 змусила українців та українок швидко пристосуватися до нових, карантинних реалій. Обмеження у роботі малого та середнього бізнесу призвели до погіршення фінансового стану в тих сім'ях, де цей бізнес був основним джерелом заробітку. Через тимчасове закриття громадського транспорту під час жорсткого локдауну навесні на вулицях збільшилася кількість бездомних людей, адже багато хто втратив шанси доїхати на роботу, та, відповідно, заробити хоча б якісь гроші на житло та їжу. А необхідність проводити із сім'ями та співмешканцями час у форматі 24/7 призвела до збільшення випадків домашнього насильства.

Вплинув коронавірус і на права людини, а також — на гендерну рівність. Адже жінки і чоловіки відчули на собі наслідки пандемії по-різному. Про це йдеться у дослідженні в рамках проекту Ґендерне бюджетування в Україні від Міністерства фінансів України.

Жінки переважають серед працівників тих галузей, які зазнали скорочення фінансування з державного бюджету, йдеться у дослідженні. Це галузі культури й мистецтва, освіти та науки, фізичної культури та спорту. На плечі жінок лягає більше навантаження через виконання додаткової хатньої роботи під час карантину, необхідність доглядати за дітьми, які більшу частину часу проводять вдома. Крім того, саме жінки становлять переважну більшість медичного і допоміжного персоналу, а отже, вони зазнають більшого ризику захворіти на COVID-19.

З іншого боку, постанова Кабміну про тимчасове призупинення транспортного сполучення найбільше вплинула саме на рівень зайнятості та доходи чоловіків, адже у сфері транспорту, за даними Державної служби статистики, саме чоловіки складають 68,2% штатних працівників, а також значну більшість керівників приватних підприємств цієї галузі.

Як пристосуватися до цих вимушених змін, куди звертатися, якщо потрібна допомога різного роду та яким чином вберегти свій психоемоційний стан — розповідають експертки з різних сфер у спеціальному проекті за підтримки Українського Жіночого Конгресу.

Катерина Павліченко, заступниця міністра внутрішніх справ, — про підвищення рівня домашнього насильства

Тема домашнього насильства є не нова як для нашої країни, так і для всього світу. Але особливої актуальності вона набула під час локдауну, спричиненого пандемією COVID-19. Саме локдаун оголив проблему домашнього насильства та виніс її на поверхню.

Розуміючи це, Міністерство внутрішніх справ та Національна поліція України разом з партнерами стали проводити масштабні інформаційні кампанії з урахуванням нових умов і нових запитів суспільства. Для нас найголовніше, щоб людина, яка стикнулась з домашнім насильством, розуміла: поліція — це та служба допомоги, куди потрібно звертатися першочергово.

Разом з тим, Міністерство внутрішніх справ та Національна поліція України змінили парадигму реагування на випадки домашнього насильства і розширили повноваження патрульної поліції щодо винесення термінових заборонних приписів.

Все це і стало передумовою для збільшення кількості звернень до НПУ відносно домашнього насильства. Так, упродовж 2020 року надійшло на 47% заяв та повідомлень про домашнє насильство більше, ніж протягом 2019 року. Також у 2020 році на 22% зросла кількість протоколів, складених за ст. 173−2 КУпАП, та втричі збільшилася кількість винесених термінових заборонних приписів, на 16% — кількість поставлених на облік кривдників.

На превеликий жаль, явище домашнього насильства притаманне абсолютно всім без виключення регіонам України. В нашому суспільстві через стереотипи насильницька поведінка і досі трапляється в сімейно-подружніх відносинах. Особливо актуальною така проблема є для сільської місцевості. В містах люди мають більший доступ до цифрових інновацій, які, зокрема, виступають джерелами інформації. І якщо у великих населених пунктах парадигма мислення населення щодо неприпустимості домашнього насильства потроху змінюється, то в селах і селищах цей процес йде повільніше.

Надалі наші інформаційні кампанії будуть направлені на жителів селищ та сіл. Разом з тим Національна поліція України впроваджує проєкт Поліцейський офіцер громади, метою якого є забезпечити кожну територіальну громаду окремим офіцером. Він не тільки працюватиме на території цієї громади, але й житиме там. Його головне завдання — орієнтуватися на потреби місцевого населення, підтримувати постійний контакт з мешканцями, щоденно забезпечувати порядок на своїй території, своєчасно реагувати на потреби громади та запобігати вчиненню правопорушень.

Вже зараз цей проєкт працює у тринадцяти областях та окремих громадах шести регіонів. Планується, що поступово поліцейські офіцери громади запрацюють по всій Україні. У навчанні таких офіцерів закладено також і блок запобігання та протидії домашньому насильству. Маю надію, що в майбутньому домашнє насильство перестане толеруватися, як у великих містах, так і в маленьких селах.

За статистикою Національної поліції, переважна більшість заяв та повідомлень надходить від жінок. Разом з тим є відповідні звернення і від чоловіків. Ми відслідкували таку тенденцію: чоловіки у 2020 році стали менше звертатися по допомогу до поліції, ніж у 2019-му: загалом, кількість заяв і повідомлень про домашнє насильство, поданих чоловіками, зменшилася на 12%. Тому у 2021 році ми плануємо зосередити інформаційну кампанію зокрема і на цьому напрямку — щоб зламати стереотипне уявлення, буцімто чоловіки не страждають від домашнього насильства. Від дітей теж надходять звернення — в 2020 році загальна кількість виросла на 83%.

В період, коли розпочався карантин, МВС разом з Нацполіцією почали активно працювати над розробкою і впровадженням сучасних превентивних компонентів. Першим етапом став План безпеки в умовах карантину, який ми розробили і розповсюдили навіть у найвіддаленіших куточках нашої країни. Також ми створили чат-бот #ДійПротиНасильства — він є і у Телеграмі, і у Вайбері, і акумулює усю актуальну інформацію про домашнє насильство. Ще — презентували онлайн-серіал для платформи Дія.Цифрова освіта про домашнє насильство в цілому та описує онлайн-інструменти для протидії йому. В рамках міжнародної ініціативи 16 днів проти насильства ми об'єднали всіх стейкхолдерів та провели декілька акцій: це і виставка, і онлайн-кампанія Річ у тім, також плакати, відеоролики та інше.

Що робити, якщо ви стикнулися із домашнім насильством? Не можна залишатись байдужими, якщо вам відомо, що домашнє насильство відбувається у родинах близьких або знайомих. План безпеки, згаданий раніше, та всі інші компоненти наших інформкампаній наскрізно пронизані чіткими алгоритмами щодо того, як розпізнати домашнє насильство і як діяти в таких ситуаціях. Але перш за все потрібно повідомляти про такі факти за номером 102.

Оснат Лубрані, координаторка системи ООН в Україні, — про гуманітарну допомогу жінкам під час пандемії

Згідно з дослідженнями, які були проведені ООН Жінки в березні-квітні 2020 року для вивчення соціально-економічного впливу COVID-19 в Україні, пандемія забезпечує непропорційний вплив на жінок. А особливо на тих, хто стикається з різними формами дискримінації.

Так, наприклад, жінки становлять понад 80% медичного персоналу та соціального обслуговування. Також жінки — це майже 99% медсестер та допоміжного персоналу, які є професійними спеціалістками та реагують безпосередньо на спалах COVID-19, ризикуючи заразитися.

Жінки виконують непропорційну частку неоплачуваної домашньої роботи, а також допомагають своїм родинам та громаді у часи, коли школи та дитсадки функціонують із обмеженнями. Одинокі матері, багатодітні матері, сім'ї, у яких є особи з інвалідністю — ці категорії перебувають у надзвичайно важкому становищі через призупинення роботи інфраструктури догляду та неможливість отримати основні послуги.

Через обмежувальні карантинні заходи у доступі до основних послуг утворилися певні прогалини, що непропорційно вплинуло на вразливі групи населення — зокрема, на жінок, яким загрожує соціальне відчуження, та на домогосподарства, які очолюють ці жінки. Саме жінки складають 92,3% з-поміж одиноких батьків, 67% — з-поміж людей похилого віку. Також жінки — це 2/3 отримувачів соціальних виплат. Жінки з вразливих груп стикаються з вищим рівнем продовольчої незахищеності, не мають доступу до основних послуг та економічних ресурсів.

Під час пандемії також зріс рівень гендерно-зумовленого насильства. Це найбільше вплинуло на жінок та дівчат, які виявилися особливо вразливими. Збільшилася також і вже наявна до цього економічна нерівність: жінки отримують менші зарплати та мають менше заощаджень. Гендерний розрив у оплаті праці становить 22%, розрив у пенсійному забезпеченні — 31%. Загалом же, самозайняті жінки-підприємці складають менш як 30% власників будь-якого сегменту бізнесу, будь то мікро-, малий, середній чи великий бізнес.

Жінки-підприємці стикаються з більшою кількістю проблем під час подолання кризи. Жінки-власниці підприємств частіше, ніж чоловіки, повідомляють про значні зміни у веденні свого бізнесу в контексті економічної кризи, спричиненої COVID-19 — у співвідношенні 64% проти 53%), та проблем із затримками або неможливістю здійснити платежі — 49% проти 40%. Під час пандемії COVID-19 жінки-підприємиці, частіше, ніж чоловіки-підприємці мали труднощі із придбанням товарів та послуг, сплатою штрафів або пені, витратами на обслуговування позик та інших фінансових послуг.

Сільські жінки-підприємиці, у порівнянні з чоловіками, частіше натрапляють на труднощі, пов’язані з витратами на протиепідеміологічні заходи (57% проти 40%) та сплатою податків (47% проти 36%). Також сільські жінки-підприємиці повідомляють про поганий доступ до Інтернету, відсутність належного комп’ютерного обладнання для пошуку інших каналів збуту за COVID-19.

Ефективною відповіддю на поточну кризу є забезпечення принципу «нікого не залишати осторонь». ООН працює над тим, щоб під час розробки політики щодо готовності реагування на COVID-19 інтереси найбільш вразливих та маргіналізованих груп жінок були належним чином враховані й щоб вони мали доступ до реалізації своїх базових прав. ООН та ООН Жінки надають підтримку жінкам, які стикаються з різними формами дискримінації: наприклад жінкам з інвалідністю, сільським жінкам, внутрішньо переміщеним жінкам, ромкам, одиноким матерям та представникам ОГС.

Серед ключових завдань — посилення спроможності державних та неурядових постачальників соціальних послуг у Чернівецькій, Херсонській, Сумській та Волинській областях у доступі до низки послуг для жінок із вразливих груп населення. Також — підтримка Міністерства цифрової трансформації у тому, що стосується посилення цифрової грамотності жінок з найбільш вразливих груп. Зокрема тут йдеться і про спеціалізоване навчання, можливості працевлаштування для жінок з інвалідністю, жінок похилого віку тощо. Крім того, в співпраці з місцевими владами у 13 пілотних територіальних громадах буде встановлено безкоштовний доступ до Інтернету для того, щоб жінки могли користуватися цифровими послугами.

Жінки, що проживають у малих містах та селах, жінки з регіонів, що постраждали від конфлікту, під час спалаху стикаються з більш серйозними соціально-економічними та психологічними проблемами. Водночас вони мають менший доступ до послуг та ресурсів, які допомогли би їм швидше здолати наслідки пандемії. Ба більше, на місцеві бюджети непропорційно впливають антикризові витрати, через що відбувається зменшення доходів. А органи місцевого самоврядування не можуть ефективно задовольняти потреби найбільш вразливих груп. Тому місцеві органи самоврядування потребують підтримки.

Якщо порівнювати другий локдаун із першим, можна зробити висновок, що люди встигли підготуватися і налаштуватися на ці обмеження — тому що про ці обмеження їх повідомили заздалегідь. Крім того, на момент другого локдауну населення України вже було більш обізнаним щодо особливостей вірусу, шляхів його передачі.

Оскільки про друге блокування було повідомлено громадськості заздалегідь, у порівнянні з першим, позитивним було те, що люди встигли підготуватися та налаштуватися. На той час вони також знали більше про особливості перебігу захворювання на коронавірусну інфекцію, а також про шляхи передачі вірусу.

Юлія Цибульська, представниця Українського Жіночого Конгресу на Полтавщині, — про можливості для бізнесу в умовах карантину

На жаль, офіційних даних щодо того, яка частина власників бізнесу — це чоловіки, а яка — жінки, наразі немає. Ми можемо отримувати такі дані хіба що шляхом опитувань.

За моїми спостереженнями, від карантинних обмежень у зв’язку із пандемією найбільше постраждали такі сфери як туризм логістика, готельний бізнес, виробництво, адже почалися складнощі з поставками комплектуючих тощо. Керівники несли відповідальність за штат працівників, адже треба було дбати про те, щоб ці люди мали роботу і могли забезпечувати свої родини. Підприємства залишилися сам на сам із цими проблемами і керівники були змушені приймати важкі рішення. Це важке рішення довелося приймати і мені.

У 2013 році я заснувала підприємство, яке займалося туризмом. Воно працювало сім років. Проте у зв’язку з карантином мені довелося переформатувати діяльність цього підприємства та сфокусуватися на напрямку ІТ. Тому що ця сфера — точно про майбутнє, точно про сучасну цифрову економіку, точно про віддалену роботу та про можливості налаштувати дистанційно будь-які процеси, і процеси ці не потребують ні логістики, ні матеріального навантаження, ресурсу. Але ця сфера — про інтелектуальний капітал, про людей.

Ми разом з організацією, яку я очолюю, ГО Інша жінка, створили бізнес-інкубатор з розвитку жіночих ініціатив, де ми допомагали жінкам зробити перші кроки в бізнесі. Ця ініціатива була успішною — ми допомогли семи жінкам запустили власну справу і зараз допомагаємо її розвивати, підтримуємо жінок і допомагаємо шукати грантові програми, фінансування. Це складно, тому що за статистикою, 96% стартапів припиняють свою діяльність у перші два роки — з різних причин. Наприклад, через те, що ідея не відповідає реальному попиту на ринку.

На жаль, сьогодні багато хто веде свій бізнес інтуїтивно, і це — погано. Сьогодні інтернет відкриває перед нами широке поле можливостей. Є багато корисних курсів за нуль гривень. Інше питання — що інформації стало дуже багато, зокрема і про бізнес. Є люди, як «продають повітря» — влаштовують безкоштовні вебінари, аби зібрати контактні дані, і таке інше. Проте загалом вся ця інформація знаходиться від нас на відстані двох кліків.

Дійсно, у невеликих населених пунктах, у селах є проблеми із доступом до інтернету, із логістикою, із комунікаціями. І це ускладнює і можливості щодо ведення бізнесу зокрема. Тому в селах люди часто відірвані від цивілізації.

Ці моменти дійсно треба змінювати, і такі зміни мають відбуватися на рівні виконавчої влади. Міністерство цифрової трансформації, з яким я плідно співпрацюю, планує покрити більшу частину території України високошвидкісним інтернетом, аби люди навіть у найвіддаленіших селах мали можливість вийти в інтернет. Це дасть їм можливість навчатися, розвиватися і бути сучасними.

Зараз ГО Інша жінка проводить набір на наш бізнес-інкубатор — бізнес освіта для всіх охочих жінок. Цей курс стартує з 1 березня, тож всі, кому це цікаво, можуть долучитися.

Стася Платонова, психологиня, — про психоемоційні проблеми у сім'ях

Ми всі перебуваємо у тривалому стані тривоги. Це так, адже людство стикнулося із невідомим раніше смертоносним вірусом. Кортизол — це гормон, який виробляється для формування захисних реакцій організму у відповідь на стреси та загрози. І на високому рівні кортизолу дуже складно існувати досить тривалий час — проте саме це ми і робимо. Безумовно, це негативно відбивається на людській психіці всіх людей на планеті. Важливий момент тут — ми не знаємо, коли це завершиться.

Через це у багатьох людей загострилися психологічні та психічні проблеми різного роду: панічні атаки, тривожні атаки та інше. Тобто якщо до цього людина мала ті або інші ментальні складнощі, а в цих умовах ці стани лише загострилися. Чимала частина населення планети пішла шляхом заперечення — наприклад, люди відмовляються користуватися засобами індивідуального захисту, носити маски. На мою ж думку, це персональна відповідальність кожного.

Перебуваючи у карантинних реаліях, люди нерідко скаржаться на те, що їхні дні схожі один на одний — такий собі день бабака. Для того, щоб звільнитися від цього відчуття, слід додати у свій день хоча би якесь різноманіття. По-перше, важливо чергувати роботу та відпочинок за певним графіком — це допоможе зберегти нервову систему та забезпечить психологічний комфорт. Адже якщо ваш мозок не знає, коли саме буде відпочивати, він перебуває у напруженні.

Також я би порадила більше гуляти пішки, слідкувати за якістю сну, читати менше новин. Якщо ви лягаєте спати, обов’язково вимикайте світло і засинайте у темряві, адже мелатонін — гормон, який також відомий як «гормон сну» та регулятор нашого біологічного годинника, виробляється саме під час сну в темряві. Не використовуйте ліжко як робоче місце. Якщо робоче місце — одне на кількох членів сім'ї, розпишіть графік роботи та міняйтеся один із одним.

Я не експертка в області гендерної нерівності, проте працюю із наслідками цього явища. А наслідки гендерної нерівності — це тиск, знецінювання, домашнє насильство всіх видів. Під час карантину рівень домашнього насильства суттєво зріс, адже люди були змушені проводити одне з одним поряд 24/7, що практично унеможливило «розрядку». Збільшилася зокрема і кількість випадків економічного насильства, тому що, як правило, гроші у багатьох родинах зосереджені в одних руках — найчастіше, це руки чоловіка. Це є доволі характерним явищем для нашої країни, але треба розуміти, що подібне також є формою економічного насильства.

В умовах пандемії, враховуючи наші культорологічні особливості, на жіночих плечах, в основному, лежать обов’язки хатні, на чоловіках — фінансове забезпечення. Під час карантину тиск посилився. На жінок — тому що жінка нібито «повинна» «обслуговувати всіх, хто сидить вдома на «удальонці». На чоловіків — тому що вони нібито мають братися за будь-яку роботу, аби забезпечувати родину попри кризові умови.

Та насправді треба бути більш толерантними і терпимими один до одного. Домашні обов’язки не потребують особливої кваліфікації, а тому розподіляти їх треба за такими критеріями як наявність вільного часу та ефективність. Я часто чую формулювання на зразок «допомагати по господарству»: мовляв, як зробити так, щоб залучити чоловіка допомагати по господарству? Це — не коректне формулювання, адже воно саме по собі ніби передбачає, що всі обов’язки лежать на жінці, а чоловік хоче — допомагає, а не хоче — не допомагає. Це — не так.

У стосунках, перш за все, необхідно навчитися домовлятися один із одним, вміти і хотіти це робити. Але ці домовленості повинні бути гнучкими, тобто має бути умова, що вони можуть змінюватися. Наприклад, якщо була попередня домовленість про те, що жінка займається домашнім господарством, але потім вона влаштувалася на роботу або знайшла собі якийсь фріланс, цю домовленість слід переглянути та зняти з жінки частину обов’язків.

Якщо вас змушують щось робити — це також є формою насильства. Якщо вам не вдається домовитися із партнером або партнеркою про щось, не тільки про хатні обов’язки — варто замислитися над тим, чи дійсно вам слід продовжувати ці стосунки.

Ще один аспект — це турбота про дітей. Часто батьки вважають, що якщо вони під час карантину знаходяться не на роботі, а вдома, то це вже і є турбота про дітей. Але насправді все не так. Діти зараз страждають від нестачі уваги. Тож батькам важливо давати їм стільки уваги, скільки вони потребують, адже діти, так само як і дорослі, теж перебувають у стані стресу: вони не розуміють, чому всі сидять вдома, відчувають страх і небезпеку. Розподілити час правильно батькам допоможе складений заздалегідь графік.

Дітям складно навчатися онлайн, вони сильно напружуються — їм важливо бачити однокласників, вчителя, занурюватися в інформаційне середовище, чого вони не можуть зробити дистанційно. Мозок намагається добудувати певну картинку, адже дитина не бачить людей, а лише їхні фотографії у зумі абощо. На це витрачаються певні ресурси, що теж нелегко.

На жаль, наш організм не запрограмований одночасно бігти від хижаків та множити два на два. На високому кортизолі ми можемо захищати своє життя, а не навчатися. Навіть дорослі часто бідкаються, мовляв, зберегли собі цілу купу корисних посилань, книг та онлайн-курсів, але ніяк не почнуть все це вивчати. Треба перестати тиснути на самих себе, тоді рівень тривоги зменшиться.

На мою думку, ми живемо у такому регіоні, де допомога психолога, психотерапевта і, у деяких випадках, психіатра теж потрібна всім. Передумовами для цього можуть бути як психічні розлади, так і розлади особистості, також загострення тривоги, тривожні депресії, вирішення проблем особистого характеру. Відвідування психолога, в будь-якому разі, підвищує вашу загальну психологічну грамотність. Адже рівень такої грамотності серед пересічних громадян, на жаль, зараз є дуже низьким.

Якщо ви маєте певні психологічні складнощі, стикаєтеся із розладами настроїв або із наслідками насильства, обов’язково звертайтеся по допомогу до кваліфікованих фахівців або телефонуйте до поліції за номером 102. Ніколи не замовчуйте домашнє насильство.