Майно вивозять на КамАЗах, ґвалтують навіть дівчаток 11 років — The Insider розповідає історії мешканців окупованого Херсона

15 травня, 19:48
Жителі Херсона розповідають про масові викрадення, тортури, грабежі та зґвалтування з боку російських окупантів (Фото:РИА Новости / Telegram)

Жителі Херсона розповідають про масові викрадення, тортури, грабежі та зґвалтування з боку російських окупантів (Фото:РИА Новости / Telegram)

З початку березня Херсон перебуває під окупацією російських військ. З міста виїхали близько половини мешканців, а з області — кожен п’ятий. Ті, хто лишився, спочатку виходили на мітинги на підтримку України. Але потім окупаційні війська влаштували терор.

Війна Росії проти України — головні події 3 червня

Місцеві жителі розповіли розслідувальному виданню The Insider про масові викрадення, тортури, грабежі та зґвалтування.

Відео дня

Сергій: «Під'їжджав КамАЗ із солдатами, усю сім'ю виставляли з дому на вулицю, а побутову техніку виносили»

У Херсоні я працюю волонтером. Ми отримуємо багато повідомлень про крадіжки у квартирах. В одному із сіл російські військові силою забирали у місцевих транспорт. Іноді машини повертали, іноді ні. Були й випадки, коли під'їжджав КамАЗ із солдатами, усю сім'ю виставляли з дому на вулицю, а побутову техніку виносили (пральні машини, пилотяги, фени, мало не витяжки), дружно вантажили в машину та вивозили. Після цього у селищі почалися побиття місцевих мешканців. У селі на північному сході Херсонської області двох дівчат зґвалтували: одній 11 років, другій — 14. Сусіди їхніх родин кажуть, що це зробили кадировці. Водночас чоловіків та жінок у підвалах били. Їх не допитували й не катували, це був просто виплеск агресії — били, щоби бити.

Через це жорстоке поводження місцеві жителі були змушені в ніч йти з села, залишивши все, що ще не встигли винести окупанти. За правилами окупаційної влади, пересуватися містами та селами на захоплених територіях не можна, але вони, ризикуючи життям, вирішили втекти. Я знаю одну сім'ю, яка так бігла: люди похилого віку з дітьми, онуками та речами плазом переповзали через поля, щоб їх не помітили окупанти. Тільки там, де росли дерева, вони могли вставати та йти нормально. А потім знову на животах повзли до українських блокпостів, де їх зустрічали, обігрівали, давали одяг і далі вони вже їхали до родичів та друзів.

Тиждень тому одного жителя Херсона, який виїжджав з окупованого міста, на одному з російських блокпостів зупинили та почали проводити огляд. У тому числі оглядали вміст рюкзаків та сумок. В одній із сумок вони знайшли забуті там із зими рукавички та український прапор. Це була необережність цієї людини. Він просто забув зазирнути в цю кишеню. Цей прапор став для них червоною ганчіркою. Вони стали обшукувати машину, мало не знімаючи обшивку, людей роздягали до трусів, постійно били, причому били по внутрішніх органах, у районі нирок. Ставили провокаційні питання типу «Як ставишся до Російської Федерації?» І будь-яка відповідь, що не задовольняє їх, була приводом бити сильніше.

Ще в середині чи на початку березня у Херсоні вагітну дівчину на вулиці зупинив російський патруль. За її словами, у складі патруля була жінка. Почали перевіряти кишені, у телефоні знайшли її листування з другом, який служить у Збройних Силах України. Через те, що вона спілкується з військовим, її заштовхали в машину, відвезли з мішком на голові до якоїсь будівлі, де довго допитували й катували. Катувала і била саме жінка, що дуже дивує. А чоловіки загрожували зґвалтуванням. Потім її просто викинули із машини зі словами «скажи спасибі, що жива залишилася».

9 травня у Парку Слави у Херсоні був псевдомітинг на честь Дня перемоги, і до того ж парку виходили херсонці з жовтими стрічками на грудях як символ протесту проти окупації. Усіх цих людей забрали в невизначеному напрямку, деякі з них досі не повернулися додому.

Ольга: «Мама відчинила хвіртку, і до її голови приставили дуло автомата»

Мій тато був на ринку, намагався знайти продукти, бо у Херсоні зараз дефіцит товарів. Удома була тільки моя мама Ірина та молодший брат Сашко. Ми живемо в приватному будинку, у нас два паркани — один з них легко зламали два російські солдати. Вони підійшли до вікна, що виходить зі спальні батьків, і постукали. Мама почула стукіт і пішла надвір дізнатися, що сталося.

Як тільки вона відчинила хвіртку, до її голови приставили дуло автомата: «Руки вгору!» Запитали, де мій батько. Мати відповіла, що він пішов на ринок. Потім спитали, хто ще є в хаті. Мій молодший брат теж вийшов надвір до матері. За словами мами, вони спілкувалися за принципом «добрий і поганий поліцай», один погрожував і кричав, інший вів світську бесіду: «Де ви працюєте? А де ти вчишся? Чи продаєте ляльок ручної роботи?»

Потім вони почали перевіряти телефони. Весь цей час наш собака Боня вичайна невелика дворняга) гавкав. Тут солдат повернувся до мого брата: «Бачиш цього дядька з автоматом? Він дуже любить робити собачкам боляче. Заспокой собаку». Брат пішов і зачинив собаку на задньому подвір'ї.

Додзвонившись батькові, вони спитали, скільки йому йти з ринку додому. Вони засікли 10 хвилин і стали чекати. Виявилося, що на вулиці стояло ще шестеро солдатів. Тобто вісім солдатів прийшли забирати одну мирну людину! Поки вони чекали і спілкувалися з моєю сім'єю, вони не пускали перехожих у наш провулок, усіх змушували оминати. Коли батько прийшов, вони завели його до хати. Далі був обшук: ящики, рюкзаки, полиці, ноутбуки та інше. Років сім тому, ще навчаючись у школі, я була членом Євроклубу. Тож у моїй кімнаті був маленький прапор Євросоюзу, який солдати розірвали на маленькі шматки та розкидали по кімнаті. Якась клоунада, і я посміялася б, якби не те, що сталося далі.

Вийшовши з дому, вони забрали з собою мого батька: «Ми поговоримо та повернемо його». Це було 7 травня о 13.30. З того часу ми про нього нічого не знаємо. Ми не розуміємо, куди його забрали і навіщо. Мій батько — звичайна людина, ніяк не пов’язана з політикою, він усе життя чесно працював і дбав про нас.

Пізніше я побачила десятки історій, схожих на нашу. Саме 7 травня було проведено масову «зачистку» чоловіків у місті. Хто це зробив? Кому це потрібно? Яка їхня мета? І головне питання, від якого щодня ми захлинаємось сльозами: чи живий мій батько?

Анастасія: «Чоловіків по черзі вели до підвалу і били»

Вибухи у Херсоні розпочалися з перших днів війни. Моя бабуся живе поруч із Чорнобаївкою, у неї тремтять стіни. Російські військові з початку березня почали їздити Херсоном як у себе вдома на машинах із символікою Z — і військові, і цивільні машини, всі розмальовані.

Місцеві жителі постійно виходили на мітинги, допоки їх не почали розганяти. До якогось моменту стріляли у повітря, але люди все одно виходили, потім почали розпорошувати сльозогінний газ і закидати світло-шумовими гранатами. Вони намагалися роздавати свою гуманітарну допомогу, а люди демонстративно посилали їх на майдані та нічого не брали. Потім у місті почався дефіцит через те, що вони закрили в'їзд та виїзд, не пускали жодних машин з українською гуманітарною допомогою чи машин із продуктами.

Вже за 10 днів у супермаркетах були порожні полиці, люди запанікували. У супермаркетах зараз є макарони, чай та кава. На ринку є все, люди возять продукти самі, виїжджають на свій страх і ризик і привозять, що можуть. Коли сильний дефіцит почався, деякі були змушені брати гуманітарну допомогу з Росії, інші проїжджали повз, знімали їх на камеру й обурювалися.

Раніше це був так званий тихий терор: у місті були російські військові, скрізь їхня символіка, люди відчували себе безпорадними та беззахисними. Якщо їх застрелять на вулиці або поб’ють, нікому не буде. Жодна поліція не може за них заступитися.

Моя мама виходить тільки за водою, її привозять у спеціальні кіоски. Коли воду завезли, мама відстояла чотиригодинну чергу, при цьому точилися бої, але люди не йшли, бо неможливо жити без води. З перших днів війни у нас запровадили світлове маскування, коли не можна було включати світло, тому люди не включають світло в будинках досі, завішують вікна хто чим може, вмикають нічники. По вулицях їздять озброєні солдати на своїх БТР, почуваються як удома, лаються, викрадають і б’ють людей, а ти не можеш навіть світло увімкнути, у тебе немає готівки та можливості купити нормальні продукти.

Якось вимикали зв’язок — і мобільний інтернет, і інтернет-провайдерів, три дні взагалі зв’язку не було. Це було дуже страшно. Я з мамою щовечора розмовляю по годині, ми обговорюємо новини, спілкуємось і таким чином підтримуємо один одного. Бабуся у мене живе в області, і коли в Чорнобаївці вибухи, вони телефонують і кажуть, що у них все нормально. А тут вони були без зв’язку.

Мама боїться залишатися без зв’язку, тому пішла ночувати до подруги. О восьмій ранку вона хотіла повернутися додому, коли підходила до будинку, побачила, що там стоять дві великі машини, багато озброєних російських солдатів, кілька людей, як конвой, стояли біля під'їзду. У нас у будинку два під'їзди, вона підійшла до одного з них, побачила сусідку. А та сказала: «Ви розверніться тихенько і йдіть вниз». Мама розвернулась униз і на ватних ногах пішла назад до подруги, бо боялася, що її помітять.

Вони ж перевіряють телефони, по всьому місту постійно змінюється розташування блокпостів. Громадський транспорт, як правило, не зупиняють, а приватні машини — регулярно. У більшості з тих, хто проти вторгнення Росії, у телефонах багато компрометувальної інформації. Це такий абсурд: людина, яка живе в Україні, не може мати проукраїнську позицію і повинна якось за це розплачуватися.

За кілька годин мама намагалася повернутися додому ще раз, машин уже не було. На вулиці сиділи сусіди, які розповіли, що хтось склав список людей із проукраїнською позицією з прізвищами та номерами квартир. Солдати зайшли до старости під'їзду, забрали її чоловіка. Потім чоловіків по черзі вели до підвалу і били. Староста дуже просила її чоловіка не бити, бо нещодавно переніс операцію на серці, плакала, але його все одно побили. Його трясло, але обличчя в нього було ціле. Кількох чоловіків забрали.

Поки що немає новин, що хтось повернувся. Це вже частина терору: вони крадуть людей і забирають. І мерів населених пунктів, і їхніх заступників, забрали навіть директора Херсонського драматичного театру. Забирають мало не всіх, хто в управлінні освіти працював.

Якось недавно була хороша погода, мама пішла прогулятися до парку, йшла вздовж вулиці й почула, що якась машина їде ззаду, виявилося, що це їхало щось на зразок БТР, на якому сиділи по п’ять солдатів з кожного боку. Вони проїхали настільки близько, що їхні чоботи були біля її голови. Вона налякалася до смерті й тепер не ходить гуляти.

8 травня вони почали будувати сцену на головній площі, повісили свій прапор, поставили колонку та включили російські пісні про День перемоги. Це було жахливо. Херсонці мали намір провести мітинг «Херсон це Україна», але не змогли через велику кількість озброєних військових.

Це все виглядало дуже дивно: люди сидять у своїх квартирах і бояться вийти з дому, коли на головній площі звучать ці пісні. 9 травня було якесь дійство, один із херсонських політиків махав на сцені червоним прапором, привезли якихось людей з георгіївськими стрічками з Криму для масовки, вони ходили вулицями та вітали одне одного зі святом. У Херсоні завжди відзначали День перемоги та покладали квіти, але такого «свята», як того дня влаштували, ніколи не було.

Катерина: «Дядько о 10-й ранку пішов на ринок, відтоді ми не можемо його знайти»

У мене в центрі Херсона живуть бабуся і з нею двоє синів ої дядьки), у них інвалідність. Бабуся погано ходить, а старший син лежить. Єдиний зв’язок зі світом у них був через дядька Валеру, він ходив за продуктами, знімав гроші у банкоматі. У дядька проблеми зі здоров’ям: він повільно ходить, у нього трясуться руки, для підтримки здоров’я він п'є спеціальні ліки.

Коли почалася війна, я постійно підтримувала зв’язок із дядьком Валерою, ми листувалися в Telegram. З бабусею я зідзвонювалася раз на тиждень через нього, дізнавалася, яка допомога потрібна. Протягом березня та квітня мені вдавалося знайти ліки через волонтерів, друзі з Києва надсилали їм гроші, підтримували матеріально. Пенсії за квітень вона не отримала. За словами бабусі, магазини перестали працювати, вони купували продукти на ринку, там усе подорожчало втричі. Щоб зняти гроші у банкоматі (скрізь приймають тільки готівку), дядько Валера ходив у банк до п’ятої ранку, щоб зайняти чергу.

1 травня відключили зв’язок та інтернет, 4 травня дядько Валера вийшов на зв’язок о 01:55, вранці я запитала, як у них справи, він відповів востаннє о 09:52: «Привіт, у нас все нормально». Як каже бабуся, приблизно о 10-й ранку він пішов на ринок, о 14:00 вона почала хвилюватися, але додзвонитися до нього вже не могла. З цього дня від нього немає новин.

Я не маю жодних прямих доказів, що його забрали росіяни, тільки непрямі. Його обліковий запис у Telegram видалили — саме коли він зник. Ще я знайшла дядькові соцмережі, у нього аватарка з українським прапором та написом «Путін х*йло». Я на зв’язку з подругою бабусі та розпитувала її, що могло стати приводом для викрадення. Вона сказала, що зараз у місті зупиняють усіх поспіль (можуть навіть у маршрутку зайти), насамперед чоловіків, і перевіряють телефони. Вона сказала буквально: «У Херсоні заборонено Telegram, якщо ми виходимо надвір, ми все спочатку видаляємо».

Я направила всі дані до фондів, волонтерів, у Telegram-канали, де шукають зниклих в Україні, бабуся ходила навіть до росіян, у так звану адміністрацію. Він не потрапляв ні до моргу, ні до лікарні, ні до поліції.

Про російську адміністрацію я хочу розповісти докладніше. Там ніхто нічого не знає, попросили приходити наступного дня з дядьковим паспортом. На питання, коли вони відкриваються, там відповіли «так само як і вчора», а на запитання, о котрій — «як позавчора». Уявляєте, яке хамство та нелюдяність. Як можна було так відповісти людині, яка шукає свого рідного?

У моєї бабусі й до війни життя не солодким було, вона важко жила, а людей, які живуть на межі бідності, зазвичай простіше налаштувати проти України, але ні. Коли бабуся мені дзвонить, вона називає росіян німцями, і жодне телебачення, до якого їх під'єднали, на неї не вплинуло.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X