Вони виходять на мітинги попри сльозогінний газ і ризик отримати кулю. Вони влаштовують мовчазні протести та саботують окупантів.

Вся країна називає їх героями і витирає сльози від відчайдушних відео з Херсона. А герої на третьому місяці фактичної окупації питають у країни: «Нас здали? Забули? Де ми і у воєнних зведеннях?»

У перші тижні окупації, в день визволення Херсона від німецьких нацистів, колишній мер і нинішній колаборант Сальдо покладав квіти до пам’ятника з обличчям людини, яка зважує ризики і вигоди, і щось белькотів на російську камеру про те, що ми маємо пам’ятати.

З іншим обличчям, людини, яка і в полоні не втратила своєї гідності, говорить інший колишній мер — Володимир Миколаєнко.

У провальному як для росЗМІ інтерв'ю, яке днями поширили в мережі, він не побоявся заявити, що Шухевич воював за Україну, і він національний герой, раз його таким визнала країна. На тлі червоного прапора на флагштоку, де кілька місяців тому ще висів український, ще й сперечається із пропагандистом. Тримає стиснутими кулаки, відповідаючи на провокативні питання.

Так само, як його кулаки, стискається серце за нього і півтори сотні полонених, чия доля невідома. Чимало хто зі звільнених з полону одразу потрапляє в лікарню, зрозуміло чому.

Місто функціонує — не функціонує владний зв’язок

Доля невідома. Здається, саме це відчуває в окупації кожен херсонець, бердянець, мелітополець. Та чи не найбільше щодня відчуває величезний тиск і безсилля відрізана Дніпром лівобережна Херсонщина, та, що першою на світанку 24 лютого побачила колони російської техніки з Криму. І досі бачить.

А також відчайдушно шукає відповідей на питання, що це за історія з розмінуванням Чонгару прямо перед війною. Чому росіяни зайшли без найменшого опору. І, головне, як жити, поки «доля невідома».

Чи то зв’язок поганий, чи то погано чутно, але люди досі чекають від української, своєї, влади, чітких сигналів, як жити далі, чи є план дій.

Читайте також:

Володимир Фесенко

Війна затягується. Яких перемог чекає Путін до 9 травня

А тим часом у людей закінчуються продукти, вже немає ліків і грошей. Підприємці і фермери, які ці два місяці сяк-так годують навколишні села, голосно говорять вже не про кризу — про гуманітарну катастрофу. Люди готуються до найгіршого — голоду, агов, ООНе і Червоний Хресте!

Хто, як і на якому рівні може домовитися з окупантом про зелений коридор з гуманітарною допомогою? Що саме зроблено чи хоч скажіть, що не вдається зробити для цього? Врешті, де вони, ці відповіді, яких так потребують люди в окупації?

Як херсонка я стежу за багатьма херсонськими пабліками і спілкуюсь із земляками. Нині на весь обласний центр працює лише одне банківське відділення. Щоб зняти тисячу гривень, люди стоять у черзі по вісім годин.

Ще один приклад, який типовий для лівобережжя області — у Новотроїцькому працює одне банківське відділення. Люди, переважно пенсіонери, днями стоять у черзі і чекають, коли збереться готівка, щоб зняти хоч якісь гроші. Готівки немає. Є тиск. І з‘являється так звана гуманітарка з Криму.

Окупанти вже на повну змушують фермерів платити податки до Росії. Певна, що українська влада знає про це. Але фермери не знають як діяти, аби в тривалій окупації в очах всієї країни врешті не стати колаборантом і зрадником. Чи не варто уже зараз говорити і про це — можливу політичну санацію після звільнення і коли в умовах тиску окупанта перетинається зрадницька межа?

Днями із херсонського зашморгу вдалося вирватися Оксані Глєбушкіній — виконавчій директорці Громадської організації Нова генерація. Вирішальним для ризикованого виїзду з дитиною під можливими обстрілами і через два десятки російських блокпостів для неї стала інформаційна ізоляція, коли три дні в регіоні не було будь-якого зв’язку. Я спитала в неї, чого саме зараз чекають херсонці, поки деокупація неможлива. Вона відзначила дві речі: не відчувати себе покинутими і не допустити припинення роботи банківської системи та казначейської служби. Адже поки хай дистанційно, але ідуть нарахування, є зв’язок із центром. І всілякі пропагандистські обробки та поки непевні запровадження рубля не спрацюють.

З покинутістю теж складається непросто. Що казати про простих людей, якщо на початку окупації голова ОДА, Нацполіції та СБУ взагалі зникли. А відсторонений нині росіянами херсонський мер Ігор Колихаєв не мав від Києва ні плану дій на випадок окупації, ні відповіді на листи та запити до Офісу Президента, як жити далі в окупації. Тим не менше, він керує комунальними службами дистанційно і місто функціонує. Не функціонує владний зв’язок.

Очікування сакрального для росіян 9 травня обростає напруженням і лякачками не лише через загрозу збільшення обстрілів по країні і можливого параду полонених у Маріуполі. По херсонських громадах окупанти змушують людей виходити на мітинги до «Дня Перемоги». В Чаплинці, наприклад, ще й змушують підприємців «оплатити свято».

Натомість Нова Каховка та Херсон збираються 9 травня на мітинги проти окупації. З українськими прапорами та жовтими стрічками. Знаючи, хто вони. Шухевич би пишався.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ