На першій лінії. Як підрозділ харківського мільйонера Всеволода Кожем’яко допомагає боронити місто-мільйонник — репортаж НВ

12 червня, 08:43
Ексклюзив НВ
Бізнесмен Всеволод Кожем’яко командує підрозділом Хартія, який становлять добровольці (Фото:Олександр Медведєв)

Бізнесмен Всеволод Кожем’яко командує підрозділом Хартія, який становлять добровольці (Фото:Олександр Медведєв)

Війна відступила від Харкова, але зовсім недалеко, — бої йдуть у 15−20 км від міста

Ранок. Журналіст та фотограф НВ п’ють каву в одній із харківських кав’ярень. На вулиці тихо і сонячно. Навіть попри те, що майже щоночі у Харкові чути обстріли, місто намагається повернутися до звичного життя. Знову запрацював громадський транспорт, на дорогах збільшилась кількість машин.

Відео дня

Більше місяця тому ситуація була набагато гірша: ворог стояв поруч, постійно тероризував місто обстрілами. Але українським військовим вдалося відтіснити росіян ближче до кордону їхньої країни, що дало змогу Харкову трошки видихнути.

"Механік", командир ротно-тактичної групи Нацгвардії, поряд зі своїм портретом / Фото: Олександр Медведєв

А от у якихось 15−20 км на північ вже зовсім інша атмосфера: навіть ілюзії миру нема — це вже зона бойових дій.

НВ рушає туди із бійцями Хартії, добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ). Разом з іншими військовими підрозділами воно виконує завдання на першій лінії оборони.

Мета поїздки — прифронтове село Руська Лозова, де кожна друга хата зруйнована або пошкоджена обстрілами.

Село два місяці перебувало в окупації. 28 квітня його звільнили. Місцевих залишилося дуже мало. На вулицях їх взагалі не видно, адже знаходитися на відкритому просторі небезпечно: будь-якої миті можна потрапити під обстріл.

Прибувши у Руську Лозову, НВ короткими перебіжками дістався одного із підвальних приміщень. Разом з журналістами сюди приїхав командир Хартії Всеволод Кожем’яко, власник великого агрохолдингу та учасник списку Forbes найбагатших українців зі статками у $100 млн. Його супроводжував товариш, що привіз бійцям дрони.

«Дайте я вас обійму!», — не приховує своєї радості 22-річний харківський боєць-доброволець Дмитро, беручи «подарунки». «Нам потрібні дрони із дуже хорошим зумом [можливістю збільшення зображення в оптиці]», — пояснює він.

Противник, знаючи про дрони, що допомагають корегувати вогонь та спостерігати за фронтом, бореться з ними, — використовує комплекси радіоелектронної боротьби. «Під'їжджає машинка, дістає антену, вмикає і дроном близько вже не підлетиш, — з ним переривається зв’язок. Тому потрібні дрони із хорошим зумом», — додає Дмитро, який до початку повномасштабної війни продавав книжки.

Боєць Хартії в окопі на першій лінії оборони (Фото: Олександр Медведєв)
Боєць Хартії в окопі на першій лінії оборони / Фото: Олександр Медведєв

24 лютого він спочатку побіг до Харківської обласної держадміністрації (ОДА), в очікуванні, що росіяни будуть штурмувати будівлю і доведеться її захищати. Коли ж ворог 1 березня обстріляв ОДА крилатими ракетами Калібр, Дмитро знаходився поруч — допомагав людям переходити в укриття.

Наступні два місяці він був водієм транспорту з гуманітарною допомогою, а потім долучився до Хартії і опанував дрони, зрозумівши, наскільки це круто — бачити, де знаходиться ворог і що він робить. «Я не сильно такий піхотинець, щоб окопи копати, — каже молодий боєць і одразу ж додає. — Але якщо треба, звісно, буду копати, без питань взагалі!».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Тактика терору

У темному приміщенні «штабу» боєць із позивним Сем розповідає, що раніше у Руській Лозовій жило багато людей. Але вони не мали змоги виїхати з неї, коли прийшли росіяни, — окупанти не дозволяли.

А от після звільнення місцеві поїхало масово, адже ворог почав артилерією рівняти Руську Лозову з землею. «Вони, мабуть, вирішили випустити по селу усі боєкомплекти, які у них залишилися. Це тактика терору», — пояснює Сем.

Зараз росіяни знаходяться у 3−5 км від села.

Нацгвардійці готуються до бою (Фото: Олександр Медведєв)
Нацгвардійці готуються до бою / Фото: Олександр Медведєв

Ігор, який сам себе називає «заступником командира Хартії з операції, навчання і усього», говорить, що їхній підрозділ входить до складу 127 бригади територіальної оборони і виконує завдання на першій ліній фронту. Він сам — досвідчений військовий: воював ще в 2014-му. На якомусь етапі спробував повернутися до мирного життя, отримав другу освіту, займався агрономією, навіть деякий час працював директором птахофабрики. Повномасштабна війна повернула Ігора на фронт.

Заступник командира каже, що підрозділ вони намагаються вибудовувати за стандартами НАТО. І незважаючи на те, що більшість бійців — добровольці, відсутність досвіду навіть допомагає зробити з них злагоджену структуру. «Бо вони не вставляють свої п’ять копійок, не розповідають, — от я вже воював і знаю, як вести війну», — посміхаючись, каже Ігор.

За понад 100 днів повномасштабної війни навчились воювати не тільки українці, визнає він: противник теж дуже швидко опановує мистецтво бою. Спочатку у росіян не спрацювала розвідка і вони помилилися із оцінкою ситуації на Харківщині, очікуючи, що місцеві радісно зустрінуть їхню армію. А тепер вороги «почали воювати з людьми», каже Ігор: «Вони воюють вже не з ЗСУ, а з країною».

В одному човні

Хартія, — до речі, назву добровольчого підрозділу запропонував відомий український письменник Сергій Жадан, — виконує завдання у Руській Лозовій, співпрацюючи з іншими військовослужбовцями.

З Олександром, позивний Механік, командиром ротно-тактичної групи Нацгвардії, НВ спілкується вже в іншому секретному приміщенні.

Той пояснює, що зараз на цій території ведеться оборонний бій, аби не допустити прориву противника з боку сіл Великі і Малі Проходи. «А намагаються?», — уточнює НВ. «Намагаються, — відповідає ротний. — Але ми їх жахаємо вогнем артилерії. Вони роблять так само, тільки у них є ще авіація і артилерія дальньої дії». За його словами, тактика противника націлена на те, аби знищити село — усіх і усе, що в ньому залишилося, деморалізувати бійців. «Тільки х.й у них це вийде, — не добирає слів Механік. — Ми готові воювати ще довго».

Військовий медик Максим каже, що зараз має справу переважно з осколковими пораненнями (Фото: Олександр Медведєв)
Військовий медик Максим каже, що зараз має справу переважно з осколковими пораненнями / Фото: Олександр Медведєв

У коридорі НВ зустрічає військового медика Максима, який перебуває на службі з 2015-го. Він розповідає, що найчастіше йому доводиться працювати із осколковими пораненнями та мінно-вибуховими травмами військових, адже триває артилерійська війна.

Поки нацгвардійці бігають із однієї частини приміщення в іншу, отримуючи нові завдання, 28-річний Олег, заступник командира роти по роботі із особовим складом, пояснює: із початком повномасштабного вторгнення він найбільше боявся за хлопців-строковиків, які на службі перебували по 3−4 місяці і мали дуже примітивну підготовку. Частина з них походить з Херсонщини, і має рідню на окупованих територіях. «Приходять і кажуть: додзвонився додому, а там вже рублі починають вводити. Доводиться підтримувати хлопців і казати: ще трохи часу і усе зміниться», — розповідає Олег.

Інша частина його підлеглих — резервісти, які брали участь у АТО.

За ці місяці і строковикам, і резервістам вдалося знайти спільну мову і здобути важкий бойовий досвід. Олег визнає, що люди трохи втомилися, але переконаний, що з часом окуповані села Харківщини будуть звільнені і українські бійці вийдуть до держкордону з РФ. «Це наша земля. Вони [російські військові] нехай лізуть до себе в мордор», — каже замкомроти.

Боєць споглядає із окопу за селом, за яким вже знаходяться росіяни (Фото: Олександр Медведєв)
Боєць споглядає із окопу за селом, за яким вже знаходяться росіяни / Фото: Олександр Медведєв

Із бізнесу — в окопи

НВ рушає із добровольцями Хартії перевіряти нові окопи, які знаходяться ближче до росіян. «Якщо тільки почуєте свист, падайте одразу на землю», — проводить інструктаж Ігор, заступник командира. Варто йому було це сказати, як одразу пролунав цей самий свист, розпочався обстріл і нові окопи довелося перевіряти вже на практиці, — саме там представники редакції провели наступні півгодини, чекаючи затишшя.

З цих окопів у безпечне місце НВ вивіз Кожем’яко. Але він одразу повертається назад, тому поговорити з військовим-мільйонером вдалось лише наступного дня, у Харкові.

Кожем’яко, який дев’ятий рік допомагає фронту, розповів про тонкощі формування ДФТГ. Добровольці мають ті самі соціальні гарантії від держави на випадок поранення чи загибелі, вони є учасниками бойових дій, але не отримують зарплати з бюджету. Тому підприємець разом зі знайомими бізнесменами і друзями-волонтерами забезпечують підрозділ усім необхідним за свій рахунок.

«Бізнес — це самодостатня структура, а військова організація — це ланка ще більшої військової організації. Це накладає певні зобов’язання і певну відповідальність, — пояснює Кожем’яко різницю між військовою справою та діловою практикою. — Командир несе відповідальність за життя і здоров’я підлеглих. Відповідно і інструменти управління більш жорсткі і рішучі, ніж у бізнесі, тому що відповідальність сильніша».

НВ питає: «У вас є альтернатива життя без війни, мільйонні статки. Навіщо їхати під обстріли, стрибати в окопи і ризикувати життям?»

Ігор, замкомандира Хартії, оцінює на місці безпекову ситуацію (Фото: Олександр Медведєв)
Ігор, замкомандира Хартії, оцінює на місці безпекову ситуацію / Фото: Олександр Медведєв

І у відповідь чує: «Альтернатива життя без війни — це на якийсь період, але є ще альтернатива життя без батьківщини. Я коли повертався з Європи в Україну [Кожем’яко 24 лютого був в Австрії, а 25-го повернувся] і росіяни наступали на Харків, думав лише про те, щоб вони не встигли захопити місто. І що якщо ми десь поступимося і відійдемо, то я додому не потраплю ніколи».

«Сьогодні 105-й день війни. Не втомилися? Це може тривати ще дуже довго», — продовжує бесіду НВ.

«Тут час летить швидко. Втомлюватися не встигаєш, — пояснює Кожем’яко. — Якщо говорити серйозно, я з самого початку розумів, що це надовго. Ти кажеш „105 днів війни“, а я вважаю, що це вісім років і 105 днів. Війна — це марафон, а не спринт. Я завжди бігав марафони. Люди, звісно, втомлюються, беруть вихідні і повертаються. Захист батьківщини — це не акти героїзму, це щоденна робота».

На цьому НВ прощається з бізнесменом-командиром, і повертається до Києва. А Комеж’яко повертається до своєї нової «щоденної роботи».

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X