Україна бореться за людей — тих, хто залишився вдома, вимушено виїхав за кордоном, і за тих, хто ще тільки народиться. У цій боротьбі допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) — не примха і не дискусійна опція, а перевірений інструмент демографічної стійкості. Натомість запропонований урядом законопроєкт № 13683 передбачає часткові заборони та обмеження: від можливої зупинки донації ембріонів (людині без генетичного зв’язку з одним чи обома батьками) і скорочення строків зберігання репродуктивного матеріалу до зменшення шансу стати батьками для тих, хто роками лікується. Такі рішення тиснуть на пацієнтів і впливають на демографічну політику держави, яка й так втрачає населення.

Демографічна політика: підтримувати, а не гальмувати

Держава впливає на народжуваність тоді, коли прибирає бар'єри і розширює доступ до лікування безпліддя. Європейська практика показує: репродуктивні технології працюють, коли уряд інвестує в інформаційні кампанії, часткові компенсації, прозорі правила та довгострокові програми. Натомість урядовий законопроєкт рухається у зворотному напрямку: замість підсилення доступу він обмежує, а замість розвитку сервісів — вводить заборони. Якщо демографічна політика ставить за мету збільшення народжуваності, інструменти мають підтримувати та мотивувати, а не забороняти.

Що ж натомість пропонує законопроєкт № 13683? Насамперед у запропонованому документі більшість термінів не відповідають загальноприйнятим міжнародним стандартам, зокрема словнику ВООЗ та Міжнародному глосарію з безпліддя й охорони репродуктивного здоров’я, що, на думку юристів, створює правову невизначеність. Серед іншого, документ:

• встановлює віковий поріг 49 років для осіб, які хочуть скористатися ДРТ (але лише за результатами медичного обстеження і за висновком консиліуму лікарів у складі не менш як трьох фахівців, ч. 1 ст. 2);

• передбачає обмеження права на застосування ДРТ для осіб, які потребують стороннього догляду; загалом окреслює нечітке коло осіб, які можуть скористатися ДРТ замінного материнства;

• вводить обмеження доступу до медичних програм замінного материнства для іноземців (на думку юристів, подібна заборона міститиме ознаки втручання в особисте та сімейне життя та не відповідатиме положенням ст. ст. 24, 26 та 49 Конституції України).

Крім цього, фахівцям видається суперечливою норма безоплатності надання послуги замінного материнства (ст. 23 урядового законопроєкту), оскільки вона поєднує одночасно елементи двох різних моделей програм замінного материнства — альтруїстичного та комерційного.

Виникають запитання й щодо норми визначення походження дитини, народженої у результаті програми замінного материнства (ст. 24 урядового документа) — зміст залишається незрозумілим як для правової, так і репродуктивної спільноти.

«Проаналізований законопроєкт № 13683, навіть якщо взяти до уваги лише фрагмент, присвячений застосуванню замінного материнства, видається надто недосконалим для ухвалення бодай у першому читанні, оскільки містить цілу низку недоліків термінологічного характеру, а також несе в собі потенційно передбачувані негативні наслідки для реалізації подібних програм, розвиток яких є важливою частиною усієї сукупності методів лікування безпліддя із застосування ДРТ в Україні», — прокоментувала Ольга Данченко, адвокатка, член Ради Комітету медичного та фармацевтичного права та біоетики НААУ.

На думку представників Української асоціації репродуктивної медицини (УАРМ), для пацієнтів це може означати втрату критично важливих опцій лікування, особливо тоді, коли медичні показання потребують донорських програм або тривалого спостереження між спробами завагітніти. Для лікарів — це вимушене звуження практик, що вже довели свою ефективність і високо оцінені та навіть запозичені колегами з інших країн Європи. Запропоновані ж зміни створюють дефіцит рішень і підштовхують людей до відкладення лікування або виїзду за кордон.

Обмеження щодо донації ембріонів і скорочення строків зберігання відбирають у людей дорогоцінний час і можливості — не через медицину, а через недалекоглядне регулювання. Це не абстрактна дискусія, а доля родин. У подібних історіях перемагає підхід, де держава не відвертається, не зупиняє процес на півдорозі, а допомагає дійти до результату.

«Мої підписники знають, що двійня народилася завдяки репродуктивній медицині. Коли я завагітніла Андрієм після втрати першої дитини, всю вагітність провела в лікарні. Остання спроба закінчилася дивом. Народилась двійня. Репродуктологиня Ксенія Хажиленко забігла в реанімацію першою і сказала, що бачила дітей. Я плакала, вона плакала. І тоді я пообіцяла, що ембріони, які залишилися, віддам клініці. За законом їх продавати не можна. Але є десятки пар, які чекають саме на такі ембріони. Вони — їхній єдиний шанс», — поділилася Дана Ярова, волонтерка та засновниця ГО «Мрія дітей України».

Фото: УАРМ

Освітній вакуум: чому українці не знають про можливості ДРТ

Навіть у чинних умовах українці не отримують достатньо інформації. Та й мова має значення. Коли ми називаємо репродуктивні технології «нестандартними» або «суперечливими», ми підживлюємо страх. Коли пояснюємо, як працює протокол, чому потрібні донорські програми і навіщо зберігати матеріал, — повертаємо людям контроль над ситуацією. Комунікації мають відходити від моралізаторства до сервісу: короткі гіди, відповіді на типові запитання, статистика успішності. Репродуктивна медицина — це не про скандали, а про технології, етику та шанс на життя.

Інфографіка: УАРМ

Як репродуктивні програми працюють за кордоном

Більшість країн ЄС діють за логікою підтримки. Вони інформують, компенсують частину витрат, підвищують доступність, удосконалюють наказ про репродуктивні технології та стандарти для клінік, створюють єдині реєстри та прозору звітність. Такі системи дають передбачуваність для пацієнтів і лікарів, відкривають перспективи репродуктивної медицини, зменшують простір для сумнівних практик і комерційних зловживань. Саме так демографічна політика виходить із теорії в практику — у вигляді народжених дітей, а не декларацій і суперечок навколо термінів.

І в Україні вже є центри, які працюють у цьому напрямі та за міжнародними протоколами. Українська асоціація репродуктивної медицини (УАРМ) об'єднує провідні клініки (державні, комунальні, приватні), розробляє рекомендації, долучає лікарів до міжнародного обміну знаннями і тримає розмову про допоміжні репродуктивні технології в професійному полі. Якщо держава зміцнить нормативну базу і розгорне інформаційні програми, ДРТ забезпечать зростання успішних вагітностей і народжуваності, яка сьогодні критично низька.

«У такому вигляді закон зводить до того, що це лікування — як остання надія, і потрібно дуже довго лікуватися, щоб скористатися ДРТ. Насправді ж за такої демографічної кризи кожна дитина зараз — на вагу золота. Тому потрібно людям полегшувати шлях до батьківства, а не обмежувати», — каже Валерій Зукін, віцепрезидент УАРМ, к. мед. н., лауреат Держпремії України.

Заборони тільки створюють простір для маніпуляцій

Доказова репродуктивна медицина спирається на індивідуальні протоколи, прозорі процедури й етичні комітети. Коли закон обмежує базові опції, медики не можуть запропонувати оптимальне лікування. Пацієнт отримує менше шансів на успіх, а держава — нижчі показники народжуваності. Водночас фахівці погоджуються, що репродуктивна медицина потребує прогнозованих правил, доступного співфінансування і чітких маршрутів для пацієнтів — і готові обговорювати це із законотворцями, надавати рекомендації, узгоджувати суперечності. Саме так з’являються реальні перспективи галузі й довіри до системи.

Фото: УАРМ

Підтримка замість заборон: що держава може зробити вже зараз

• Оновити законопроєкт № 13683 (а краще написати новий) у партнерстві з професійними асоціаціями, пацієнтськими організаціями та демографами; прибрати заборони, що не мають доказової користі; узгодити закон про репродуктивні технології зі світовими стандартами і практикою ЄС.

• Запустити національну інформаційну кампанію про репродуктивні технології: пояснення, маршрути пацієнта, права й можливості в пакеті НСЗУ; системно залучити МОЗ, НСЗУ, регіональні департаменти.

• Запровадити справедливе співфінансування і чіткі критерії доступу: допомога має доходити до тих, кому вона потрібна найбільше, з прозорими правилами і публічною оцінкою ефективності.

• Удосконалити нормативну базу і підзаконні акти про репродуктивні технології; запровадити єдині реєстри, аудит якості та відкриту звітність, щоб демографічна політика спиралася на дані.

• Розвивати комунікацію і пацієнтські сервіси разом із клініками: сервісні довідники, гарячі лінії, навігатори маршрутів, партнерські проєкти з медіа, щоб збільшити довіру та вчасні звернення.

Коли установи, професійні спільноти і редакції працюють разом, народжується новий стандарт довіри. Медіа можуть роз’яснювати, державні органи — створювати доступні програми, клініки — відкривати двері для пацієнтів і говорити простою мовою про складне. У цьому трикутнику кожна сторона відповідає за свою частину, але результат один — більше народжених дітей і сильніші родини. Саме те, що нам потрібно зараз.

Інфографіка: УАРМ

Погляд у майбутнє

Україна відбудується тоді, коли створить умови для збільшення народжуваності — підтримкою, сервісом і сучасним регулюванням. ДРТ — це про родини, про право на батьківство і про відповідальність держави за демографічну політику. Замість ізоляції — партнерство. Замість обмежень — доступ. Замість тиші — чесна інформація. Це шлях до країни, у якій більше родин будуть щасливими.