«Бандерівська» Волинь. Які можливості для молоді існують у Луцьку та області — інтерв'ю з активісткою Марією Доманською
Націоналістичні рухи, освіта, театр або саморозвиток — у Волинській області вдосталь ініціатив, які можуть зацікавити молодь, переконана громадська активістка, журналістка та менеджерка з комунікацій Марія Доманська.
Радіо НВ вона розповіла, як стала громадською активісткою, якими ініціативами опікується зараз та чи досі можна називати українську молодь аполітичною.
— На вашій сторінці у Facebook є слова з пісні Кузьми Скрябіна: «Ти сам собі країна, зроби собі порядок у своїй голові». Чому вони для вас вкрай важливі?
— Цю картинку я не знімаю з дня смерті Кузьми. Напевно, не зніматиму, допоки не зрозумію для себе, що дійсно відбулися зміни, яких прагнув і Кузьма, і дуже багато схожих на нього людей, які виступили на Майдані.
Чому зроби порядок у своїй голові? Тому що весь лад у нашій державі, у нашому житті, в сім'ї йде з голови. Коли ми почнемо вмикати голову, раціонально мислити на виборах, коли ми будемо уважно стежити за своїм життям, не недбало вести свої справи, тоді якість життя навколо буде підніматися і тоді ми будемо задоволені. Не тільки самі собою, а й своєю державою, суспільством, у якому живемо. Врешті-решт не хотітимемо покидати цю країну, не будемо її критикувати з усіх боків.
На жаль, зараз люди незадоволені країною, незадоволені ладом у цій країні — недостатньо правосуддя, недостатній економічний рівень, щоб почувати себе щасливими.
— З чого для вас розпочалася громадська діяльність?
— Напевно, ще зі школи. Мені просто подобалося щось організовувати, працювати з людьми, після уроків. В університеті я почала активно займатися громадською діяльністю, не учнівським самоврядуванням. Я почала працювати з Центром політичного аналізу та виборчого консалтингу, з громадянською мережею Опора, які мене познайомили з виборами. І я почала розуміти більше державу, в якій я живу, — виборчу систему, наскільки вибори вирішують долю нашого суспільства.
— Як ви оцінюєте роботу громадських рухів і організацій у регіоні. Що відбувається на Волині такого, чого немає більше ніде?
— Волинь — бандерівський край, тому зрозуміло, що у нас доволі сильні націоналістичні рухи. Маємо громадські організації ПЛАСТ, Національний альянс та інші, які активно займаються молодіжними таборами: виховують здорову, сильну молодь, навчають її не тільки ідеології, а й любити природу, виживати в лісі, вміти обороняти країну. Часто після таких вишколів люди виростають, йдуть в армію, служать державі і готові її захищати.
— Ще одна цікава ініціатива — театр ГаРмИдЕр. Чому Гармидер, що це за театр? Він теж є частиною громадської ініціативи?
— У театрі Гармидер я грала 13 років. Це незалежне театральне об'єднання, яке виросло зі студентської студії в Національному волинському університеті. Гармидер — випадкова назва. Засновники методом жеребкування її обрали.
Йдеться про театральний гармидер, адже наша театральна студія — експериментаторська: ми пробуємо різні театральні методики і за їх допомогою створюємо різні постановки.
— Ви переймалися молодіжними ініціативами. Що є особливого для юнаків і дівчат на Волині?
— Є дуже потужний Молодіжний центр Волині, я входжу до наглядової ради. Він — у топ найкращих молодіжних центрів в Україні. Там постійно відбуваються тренінги з саморозвитку, знайомство з бізнесом, англомовні клуби. Також є розваги — настільні ігри, табори. Активно діє Фундація регіональних ініціатив, коли молодь з різних куточків України їздить у гості одне до одного. Також є БУР — проєкт, коли молодь їде в якесь місце і спільно проводить якісь роботи, аби допомогти хорошій справі.
Молодь — це юнаки і юначки, які вивчають життя, які ще не можуть зрозуміти, що їм подобається, а що — ні. У цей момент вони роблять вибір і дуже важливо, щоб вони зробили правильний вибір. Такі організації як Молодіжний центр Волині допомагають їм робити правильний вибір у бік саморозвитку, освіти, якісного проведення часу, здорового способу життя. У результаті виростають усвідомлені громадяни, які потім стають хорошими професіоналами своєї справи.
— Чи стає розповсюдженою традиція, яку ми можемо побачити в країнах західної Європи, коли молоді люди після закінчення школи не вступають одразу до університету, а йдуть, наприклад, на рік волонтерити?
— Тенденція є. У період Майдану була більш [популярною] адвокаційна кампанія. Тоді всі активісти вчилися проводити правильно мітинги, працювати з поліцією, вивчали законодавство щодо свободи мирних зібрань, інформаційні кампанії, як впливати на владу, щоб вона приймала виважені і суспільно-корисні рішення.
Зараз я бачу нахил в бік соціальних ініціатив — благодійність, волонтерство. Ця традиція глобалізується, формується культура суспільної корисності. Єдине, можливо, трішки менш бурхливо це відбувається. Зараз фрустрація певна в суспільстві: у нас були завищені очікування, ми привели країну до певних змін, але вони не всі відбулися. Але з наближенням виборів [ситуація] загострюється — громадсько-політичні рухи стають більш активними, і, відповідно, більш активно борються за інтереси суспільства.
— Українську молодь уже не можна називати абсолютно аполітичною?
— Буде завжди покоління, якому абсолютно байдуже — воно живе економічними інтересами.
Зараз екологічні проблеми є дуже гострими. І через екологічні проблеми молодь приходить до розуміння, що треба берегти свою землю, природу. Я думаю, що через екологію вона прийде до політики.
— З дописів у соціальних мережах зрозуміло, що ви нині розпочинаєте новий етап у житті. Що далі, якщо не секрет?
— Важко сказати. Це період переосмислення себе, ще немає конкретних планів. Журналістику я не закидаю геть, не покидаю громадської діяльності, але я більше вже експертно веду цю роботу — можу проконсультувати, можу провести тренінг.
