«Тотальна прокачка молоді». Як покинути фармацевтику у столиці і стати активістом у Хмельницькому — інтерв'ю з Владиславом Гребенюком

21 грудня 2021, 10:35

Він покинув столичне життя з пристойною зарплатою для того, щоб об'єднати, активізувати юнаків та дівчат в обласному центрі. Владислав Гребенюк — директор молодіжного центру у Хмельницькому та голова громадської організації Молодь за краще майбутнє.

Активіст переконаний, що в Україні вдосталь можливостей, але молодь їх не використовує. Чи можна це змінити і як, Радіо НВ дізнавалося в Гребенюка під час інтерв'ю.

Реклама

— Зі стрічки у фейсбуці ви здаєтеся непереборним оптимістом, побачили вас наживо — і це дійсно так. Де ви знаходите сили не лише для того, щоб просто жити, а ще й рухати вперед молодіжні ініціативи?

— Зараз можливостей більше, ніж достатньо, на мою думку. Однак, п’ять-вісім років тому, коли ще не настільки були розвинені соціальні мережі і не настільки питання можливостей піднімалося, мені хотілося створювати їх більше навколо себе.

Дуже хочеться і зараз, щоб молодь (школярі, студенти, представники закладів професійно-технічної освіти) отримувала для себе можливості та мотивацію відкривати нові горизонти. Це захоплює.

— Як ви потрапили до молодіжних справ?

— За фахом я фармацевт-провізор. Все змінив один цікавий випадок. Я півтора року жив у столиці, працював за фахом, у мене була гарна зарплата — за одну я міг купити собі класний цифровий фотоапарат. Купив і мені було треба його десь випробувати. Мене запросили на форум, який організовувала громадська організація. Я був здивований підбором людей, які туди приїхали: це було 100 максимально мотивованих хлопців і дівчат з усієї України, у яких горіли очі, виступали круті спікери.

Повертаючись на свою роботу, зрозумів, що не зможу на ній більше працювати. Так і сталося. Через декілька місяців я повернувся до Хмельницького і одразу влився в неформальну тусовку громадських активістів. 2014 року разом зі своїм колегою Степаном Кушніром ми співорганізували Хмельницький молодіжний клуб розвитку. 2017 року заснував громадську організацію Молодь за краще майбутнє. Як наслідок, у 2018 році була створена комунальна установа Молодіжний центр. Вже більше трьох років маю можливість очолювати платформу для змін, розвитку, мотивації не тільки хмельницької молоді та регіону, а й країни в цілому.

— Ви знайшли себе в один момент? Наче блискавка?

— Так. Коли це зі мною трапилося, зрозумів, що, мабуть, нічого в житті не відбувається просто так. Дуже хочеться, щоб кожен хлопець чи дівчина не чекали якогось певного моменту, а шукали себе.

Мені важко уявити, якби не форум, то я б продовжував працювати на своїй роботі. Найімовірніше, в мої 28 років я б почував себе далеко не щасливою людиною.

— Прочитали, що ви — громадський активіст, патріот і мрійник. Це через кому чи є пріоритети?

— Думаю, що це через кому.

У мене є дуже багато знайомих, родичів, зокрема і в Росії. До шостого класу я спілкувався виключно російською мовою, навчався у Харкові. З 16 років, коли мав можливість здобувати освіту, вирішив спілкуватися українською мовою. Мене не завжди розуміли на той час, але це дало мені певний запал.

Владислав Гребенюк (Фото: Владислав Гребенюк/Facebook)
Владислав Гребенюк / Фото: Владислав Гребенюк/Facebook

— Молодіжний центр у Хмельницькому організовує фестиваль різдвяного тепла, де можна розмалювати екоторбинки. Це дуже мімімішні історії. На них зараз існує попит в української молоді?

— У молоді є велика потреба у таких теплих і приємних заходах. Зараз — часи пандемії; часи певного негативу, який є і в соціальних мережах; часи тотальної діджиталізації. Молодь не завжди має можливість поспілкуватися особисто одне з одним.

Ми проводимо заходи з дотриманням усіх карантинних вимог. Я дуже вдячний команді Молодіжного центру, яка генерує такі ідеї, намагається достукатися до молоді.

— Чи є якісь специфічні потреби молоді в Хмельницькому?

— Наш центр працює за п’ятьма основними напрямками. Це національно-патріотичне виховання, екологічний напрямок та соціально-інклюзивний напрямки. Ми соціалізуємо молодь з інвалідністю, показуємо, що є молодь з інвалідністю, якій потрібно допомагати, розуміти, приймати її.

Також є культурно-розважальний напрямок, коли [організовуємо] для молоді події розважального характеру.

А мій улюблений напрямок — це неформальна освіта. Один з наших проектів — Школа сучасного лідера — потрапив в збірку кращих проектів молодіжної роботи від Міністерства молоді і спорту за 2021 рік. Ми маємо можливість показувати свої напрацювання та надихати всіх молодіжних працівників на теренах усієї країни: є дієвий інструмент, який допомагає.

Школа сучасного лідера — це триденні проекти, де ми робимо «зрізи» для школярів, для студентів, заходи професійно-технічної освіти для працюючої молоді. Ми збираємо експертів з різних напрямків (може бути бізнес, стартапи, екологія, ораторське мистецтво) і робимо тотальну прокачку молоді. Також запрошуємо представників влади і показуємо, що впливати на громаду молодь може вже зараз, не чекаючи якогось ефемерного віку. Своїми публікаціями, діями, проектами, натхненням вже можна змінювати громаду.

Ви запросили мене в якості героя, а я хочу сказати, що герої - це та молодь, яка зараз надихає, яка руйнує бар'єри, яка не боїться вчити дорослих, яка не боїться говорити про гендерну рівність, використовувати фемінітиви, яка не боїться бути толерантними. Ось це герої, які надихають. Розуміти, що десь трошечки ти до цього причетний — це надихає.

— Хто має дбати про зміни в молодіжній політиці?

— Дуже приємно, що Міністерство молоді і спорту на «прямій» руці з обласними і локальними внутрішніми [молодіжними центрами].

Будучи представником Хмельницького молодіжного сектору, є можливість подзвонити в міністерство, здавалося б, до великих дядь і тьоть, сказати: «Треба зробити це або вирішити те, або проконсультуйте тут».

— А вони кажуть: «Зробимо»?

— Вони щонайменше допомагають і консультують. Доволі часто можна говорити про щось конкретніше, про виділення фінансування. Насправді, коли ми говоримо про можливості, то не проблема в тому, що їх немає, а в тому, що молодь не завжди хоче чи боїться їх використовувати.

— Нехай хтось інший зробить, а я подивлюся?

— Так. Є купа навчань про написання грантів. І грантів насправді більшає, а заявок все менше, тому що молодь, люди бояться брати на себе відповідальність.

Коли вони бачать великі суми в заявці (півмільйона, сто тисяч доларів), то навіть боїться повірити, що можна оперувати цими сумами. Тих людей, які на рівні країни подають заявки, не так вже і багато. Інколи доводиться надавати фінансову допомогу тим людям, які вже писали п’ять-шість проектів і кожного року виграють, тому що немає альтернативи.

Ми показуємо, що є можливість не чекати завтрашнього дня, брати на себе відповідальність. Беручи її, ти завжди отримуєш якусь невелику приємність у вигляді творення змін.

Ця публікація створена NV за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу NV

Показати ще новини