«60 тис. окупантів — лише вбитими». Навіть у «росвоєнкорів» істерика щодо ціни Авдіївки. Куди і з чим РФ піде далі — інтерв'ю NV з Диким
Ветеран російсько-української війни, екскомандир роти батальйону Айдар Євген Дикий в інтерв'ю Radio NV — про вихід українських військ Авдіївки, втрати ворога задля захоплення міста та наступні можливі напрямки удару РФ.
— Як виведення військ з Авдіївки змінює ситуацію на фронті?
— На фронті ця ситуація зміниться не за один день.
Давайте почнемо з того, чого дехто боїться, і що, на щастя, немає під собою підстав. У росіян немає зараз можливості розвинути цей свій [успіх]. Насправді доволі сумнівний, бо ціна неадекватна, але все ж таки формальний успіх.
Якщо ми просто подивимося на карту, ми побачимо, що взяття росіянами Авдіївки, це не прорив в глибину нашого тилу, це не прорив фронту. Це вони нарешті для себе вирівняли лінію фронту і прибрали наш виступ, який заходив дуже глибоко в їхню оборону. Тому вони переведуть зараз подих.
Розвинути успіх на тому напрямку, чесно кажучи, я таких перспектив не бачу. Зокрема тому, що врахували нарешті (шкода, що пізно, але добре, що врахували) уроки попередніх боїв, зокрема Бахмута. І частини з Авдіївки відходять не окопуватися одразу на новому місті, а на вже наперед підготовлену нову лінію оборони. І немає сил в росіян одразу кидатися штурмувати цю лінію, вони ще не відійшли від тих жертв, які вони понесли, поки брали Авдіївку.
Але інша річ, що за якийсь час ми зміни відчуємо, тому що Авдіївка на собі зв’язувала 40 тисячне угруповання росіян. Це місто, яке в найкращі довоєнні часи ніколи не було більше 15 тисяч населення. І те, що лишилось живе та боєздатне від 40 тисячного угруповання, а це не більше половини, воно тепер вивільняється.
І не треба ходити до ворожки, щоб зрозуміти, що на ротацію в Росію цих людей не відправлять. Хоча багато хто з них, між іншим, наївно на це сподівався.
Це окрема супровідна історія до всієї авдіївської кампанії. Виявляється, у намаганні якось примирити своїх бійців з тим, що їх буквально штабелями там клали і гнали на абсолютно відверто «м’ясні» штурми, щоб їх хоч трошки морально підтримати, запускали чутки, що після взяття Авдіївки їм всім буде дембель. Ну от зараз на них чекає дуже жорстке розчарування.
Не буде не те, що дембеля, не буде навіть відведення в тили на відпочинок. Просто тому, що не можуть росіяни собі зараз цього дозволити.
Це, між іншим, один важливий момент, який у нас часто забувають: з того, що в нас є великі проблеми, зокрема по кількості особового складу, не треба робити хибний висновок, що у ворогів таких самих проблем немає. Якраз вони достатньо дзеркальні, вони якраз достатньо схожі в обох сторін.
Так от з цього витікає, що тих росіян, які звільняються після захоплення Авдіївки, за якийсь достатньо короткий час (не думаю, що прямо день в день чи навіть за тиждень, але за кілька тижнів) ми побачимо на інших ділянках фронту. Найімовірніше, їх перекинуть або під Куп’янськ, або на лівобережну Херсонщину. І, відповідно, нам стане далі важче там.
Оце те, що для нас зміниться після взяття Авдіївки. Розсмокчеться оте велике угрупування, яке було зв’язане на Авдіївку, і його розкидають по інших ділянках фронту, щоб посилити там наступ.
— До речі, багато демобілізованих росіян, але вже радикально, у вигляді грузу 200 або 300-ті. Якщо подивитись на російські пабліки, там істерика. Щодо втрат просто істерика, що не характерно для російських так званих воєнкорів.
— Я якраз сьогодні моніторив багато їхніх оцих пабліків. Якщо ми відкинемо ті, котрі відверто пропагандистські, «на зарплаті», суто кремлівська пропаганда, де «плюнь в глаза — божья роса». А якщо ми беремо їхніх воєнкорів, які реально працюють «на землі», які їздять в воюючі частини, щось там привозять, то в них, дійсно, просто істерика.
І, до речі, в них абсолютно зараз немає оцього «победобесия» щодо того, що вони взяли Авдіївку. Там швидше навпаки.
Там основний настрій швидше розгублений: «Ну окей, ну взяли ми Авдіївку. Ну і що далі? А ціна яка?»
І от найбільше мене зацікавило те, що всі ці російські воєнкори, всі в один голос говорять, що вони заплатили за Авдіївку більше, ніж за Бахмут. А цифри по Бахмуту ми знаємо. Покійний [очільник ПВК Вагнер] Пригожин встиг їх оприлюднити: 100 тисяч загальних втрат, із них 40 тисяч тільки вбитими. Це ціна Бахмута для росіян. І це їхнє джерело.
Таким чином, коли вони говорять, що вони за Авдіївку заплатили однозначно більше, а деякі навіть кажуть, що приблизно вдвічі більше, далі складаємо. Тобто 150−200 тисяч загальних втрат, із них до 80, а щонайменше 60 тисяч — тільки вбитими.
І воно збігається з тим, що я знаю від хлопців безпосередньо звідти, про буквально застелені вулиці, про наші позиції, перед якими лежить вал із цих трупів. Насправді ціна, яку платять зараз орки, абсолютно неадекватна.
Саме через це я абсолютно переконаний, що Авдіївка була не військовим наказом, а політичним. Я не вважаю російських генералів геніями стратегії. Вони себе такими не показали. Але вважати їх повними дурнями, на жаль, теж не випадає.
— Це небезпечно. І не потрібно цього робити, безумовно.
— І тому, якщо вони аж настільки кладуть свій особовий склад, то це явно наказ не генеральський, а на пару рівнів вище. «Лично государь-император повелел» взяти Авдіївку за будь-яку ціну. І от цю «будь-яку ціну» вони і сплатили. Насправді страшну абсолютно ціну. І як це не жахливо звучить, але вигідну для нас. Авдіївська операція насправді для нас була вигідна.
Я розумію, що це звучить абсолютно не гуманно, бо і ми там втратили людей. І навіть наші люди, які звідти живими вийшли і зараз продовжують виходити, перенесли пекло. Вони були в пеклі. Це правда.
Але війна — це взагалі дуже негуманна річ. І в неї є своя арифметика, яку треба рахувати з холодною головою, з калькулятором. Війна — це насамперед не про те, де лінія фронту, а про те, хто кого скільки вбив. І в цьому сенсі Авдіївка була для нас дуже вигідна.
— За добу вони втрачали по 1300 [військових] вбитими. Це вони кажуть. І така ж кількість — це тяжкопоранені, які, як вони пишуть, будуть двохсотими вже через кілька годин.
— І, до речі, це абсолютно корелює з тим, що я бачив на деяких зйомках від наших хлопців там. Вони практично не виносять поранених. Оце, чесно кажучи, для мене шок.
Коли починалася війна, я маю на увазі 2014−2015 роки, я ж це добре пам’ятаю, вони тоді себе вели плюс-мінус так, як ми. Вони так само боролись за своїх поранених, вони навіть тіла витягували так само, як ми. Обміни одразу пробували влаштувати навіть тілами загиблих.
Зараз абсолютно інша картина. Зараз вони просто кидають своїх поранених і повзуть далі або тікають. Це мене шокує, тому що наші хлопці, насправді, і зараз виносять, витягують.
Я навіть скажу сумну статистику, але вона говорить про нас, що ми лишаємося людьми. У нас, насправді, до третини поранених — це ті, які отримали поранення, коли намагались витягнути інших своїх поранених або навіть тіла товаришів загиблих. Так, це збільшує наші втрати, але це по-людськи. І ти абсолютно по-іншому воюєш, коли ти знаєш, що якщо тебе поранять, то всі кинуться тебе рятувати і будуть ризикувати собою, щоб тебе врятувати. Ти по-іншому себе тоді відчуваєш абсолютно.
І в орків (росіян — ред.) це повністю зникло, вони в цьому сенсі деградували абсолютно. Вони реально кидають своїх поранених. І це в них зараз саме норма, а не виняток.
Наша польова медицина (оця так звана медицина першої, «золотої» години, коли вирішується, хто 200-й, хто 300-й, далеко не ідеальна. І от тут нам ще багато є чому повчитися у наших західних партнерів. Якщо воювати ми ще їх навчимо, а от в плані порятунку поранених ми не дотягуємо. Але порівняно з орками, це день та ніч просто. Наша ця медицина першої години і їхня — це різниця між XXI і XX століттям.
— Але цю годину навряд чи ми зможемо найближчим часом забезпечити, тому що досить часто техніка просто не може пройти для евакуації поранених.
— Ні-ні, я зараз не про техніку. Я якраз про те, що роблять самі бійці, поки немає лікаря, поки немає парамедика і немає можливості вивезти. Саме наш звичайний, пересічний боєць набагато менш навчений виконувати фактично роль відсутнього медика, ніж навчають за натівськими стандартами.
Але в них таке враження, що в них (в росіян — ред.) навіть ті, хто вважаються парамедиками, теж дуже багато чого не вміють, і медичне забезпечення в них яке жахливе. Це реально саме рівень ще радянської армії.
— А це, до речі, причина, чому вся нація має знати основи тактичної медицини.
— Абсолютно погоджуюсь.
— Те, що поєднує і Бахмут, і Авдіївку, — це ось цей вал, яким росіяни йдуть в атаки. І цей вал Куп’янськ може зараз відчути на собі. Можливо, знаєш, певні загрози виникнуть для Курахове, Вугледара, Степового? Судячи з планів росіян, які я бачив, вони замахнулися навіть на наступ в напрямку агломерації Краматорськ-Слов'янськ. Чи це блеф?
— Ні, вони це спробують. А от що в них з цього вийде — це вже, казав сліпий, побачимо. Вони зараз максимально намагаються використати оте вікно можливостей, яке їм створив [кандидат в президенти США] Дональд Трамп. Вони ж чудово знають, що в нас снарядний голод, і вони чудово знають, що він може в будь-який момент закінчитись, якщо тільки конгресмени домовляються між собою. І вони намагаються максимум витиснути з оцього періоду, поки в нас дефіцит снарядів.
— Тобто окупанти зараз можуть скористатись ситуацією, щоб перекидати якісь сили на інші напрямки фронту?
— Вони 100% це зроблять. Я ж кажу, вони їм відпочивати не дадуть. Вони зараз їх будуть перерозподіляти.
— Росія втратила, а водночас і під час атаки на Авдіївку, величезну кількість бронетехніки. Міжнародний інститут стратегічних досліджень в Лондоні проаналізував і говорить про те, що після повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Росія втратила понад 8800 танків. Це велика кількість.
— Мені здається, не танків, загалом бронотехніки. З них десь три тисячі танків приблизно.
— Написано «танки». З них понад три тисячі - це за минулий рік. Отже, я думаю, що йдеться все ж таки саме про танки.
— Якщо тільки про танки, то тоді взагалі… Згідно з даними Military Balance, у Росії було загалом десь дві тисячі танків в строю на початок «СВО», і одинадцять тисяч — на збереженні. Тобто загалом тринадцять тисяч. Якщо з них вісім тисяч вже спалено, то, взагалі рахунок такий, що в них залишилося менше, ніж на рік.
Я не впевнений саме в цій цифрі - про вісім тисяч. Але є цифра, в якій я абсолютно впевнений. Це про те, що за останні місяці, лише відповідно до незалежних даних, Росія зараз робить десь 20 нових танків на місяць, десь 50 знімає з консервації зі складів, тобто 70 машин виїжджає на фронт. А за цей час ми в середньому спалюємо 120 [одиниць] - в різні місяці від 100 до 150. Таким чином загальний дебет з кредитом — це мінус 50 машин кожного місяця. І воно так плюсується.
Це до питання, чи можна виграти у Росії війну на виснаження. Ще й як можна. У неї далеко не такі бездонні ресурси, як вони намагаються надути щоки і показати. Там «днище» вже, насправді, просвічує.
І по людях. Так, в них мобілізаційний резерв десь в три-чотири рази (підкреслю, в три-чотири, а не в 10 і не в 20) більший за наш. Але коли в них втрати в сім-вісім, а інколи в 10−12 разів більші… Так само арифметика, м’яко кажучи, не на їхню користь.
— Хоча запаси там ще, мабуть, значні все ж таки.
— Значні. На рік, на два. Але не на 10 і не на 20 [років].
