Місяць в окупації та звільнення за лічені години. Сім років тому українські сили визволили Маріуполь — як це було
13 червня Україна відзначає День звільнення Маріуполя від проросійських терористів — пам’ятну дату, яка нагадує про доленосні події 2014 року.
Тоді українським силам вдалося звільнити Маріуполь — місто на півдні Донецької області, яке має виняткове значення через розташування на узбережжі Азовського моря та свою промислову потужність.
У 2014 році проросійські бойовики утримували місто близько місяця. Якби їм вдалося зберегти контроль над Маріуполем, РФ отримала б звідси пряме морське сполучення з анексованим Кримом, а також плацдарм для захоплення півдня Донецької, Запорізької та Херсонської областей — шлях до Криму суходолом.
НВ нагадує про те, як був захоплений та звільнений Маріуполь.
Як Маріуполь не став російським: хроніка подій
Захоплення Маріуполя
Перші тижні після завершення Революції гідності пройшли в Маріуполі під знаком протистояння її прихильників та представників місцевого Антимайдану.
Вже 23 лютого, через два дні після втечі Віктора Януковича з Києва, маріупольські «антимайданівці» закликали до збройної акції непокори київській владі та спробували вигнати з місцевої площі Леніна прихильників Євромайдану. Аналогічні акції за участю проросійських сил під прапорами РФ відбувалися і в подальші місяці, у березні та квітні 2014-го.
На противагу цим мітингам у Маріуполі проводили також акції за збереження цілісності України. Зокрема 5 березня під стінами міської ради кількасот людей з українськими прапорами виступали проти введення російських військ та «за єдину і неподільну Україну».
Згодом учасники проросійських акцій почали вдаватися до силових дій та закликати до проведення місцевого референдуму — за аналогією до незаконного псевдореферендуму в Криму. Вже у березні ці сили почали блокувати українську прикордонну військову частину, встановлювали блокпости на в'їзді до міста. Подібно до інших східних міст України, які в цей час намагалися взяти під свій контроль проросійські призначенці та бойовики, в Маріуполі обрали «народного мера» Дмитра Кузьменка. Він оголосив курс на «федералізацію Донецької області», але згодом був затриманий СБУ.
Розвиток подальших подій у місті підштовхнуло проголошення т.зв. «ДНР» у Донецьку 6 квітня 2014 року. За кілька днів після цього, 13 квітня бойовики «ДНР» захопили будівлю міської ради Маріуполя та здійснили напад на мітинг прихильників соборності України (9 його учасників потрапили до реанімації).
14 квітня Україна оголосила про початок Антитерористичної операції на сході, щоб повернути під контроль міста на сході. А 16 квітня близько 300 осіб, за даними МВС України, зробили спробу захопити маріупольську військову частину № 3057. Тоді українським правоохоронцям за участю спецпідрозділу Омега вдалося стримати штурм: близько 70 бойовиків затримали.
Однак проросійські сили продовжувати крок за кроком захоплювати Маріуполь. На початку травня прапори «ДНР» з’явилися на будівлях СБУ, міліції, прокуратури, районних адміністрацій. У ці дні на вулицях міста точилося протистояння між бойовиками та українськими військовими, бійцями-добровольцями і правоохоронцями, яке досягло кульмінації 9 травня. Тоді в Маріуполі стався справжній бій через спробу захоплення бойовиками міського управління внутрішніх справ. АрміяInform називає цей бій «першою збройною відповіддю Збройних Сил України» на серію захоплень адміністративних будівель російськими окупантами у Донецькій і Луганській областях навесні 2014 року. Тоді загинуло шестеро українських військовослужбовців, проти сил ЗСУ діяли снайпери. Повідомлялося також про перебування у місті бойовиків зі Слов’янська та чеченських найманців. Вулиці Маріуполя палали: внаслідок бою будівля управління МВС згоріла вщент, також сталася пожежа в Маріупольській міській раді.
Вранці 10 травня 2014 року керівництво АТО вирішило вивести з Маріуполя бійців Нацгвардії, щоб уникнути ескалації напруги в місті та не вести бої в житлових кварталах. Місто опинилося в полоні у бойовиків, а під контролем України залишися Маріупольський аеродром, де було розміщено сили Нацгвардії, ЗСУ та добровольців з батальйону МВС Азов. Також українські військові контролювали блокпости на в'їздах до міста.
Місяць окупації міста
За кілька тижнів, протягом яких бойовики контролювали місто, в Маріуполі ширилося мародерство та знищення інфраструктури, про що розповідав зокрема місцевий сайт 0639.com.ua. «У місті панував хаос, стрілянина, безкінечні мітинги за приєднання до Росії. Центр міста був перекритий барикадами, містом ходили невідомі озброєні люди», — згадують автори АрміяInform.
11 травня у місті спробували провести «референдум» за проголошення суверенітету «ДНР», під час якого в Маріуполі відкрили лише чотири «виборчих дільниці».
«У той час в місті був хаос і бандитизм. Вулиці були абсолютно порожні: жодного міліціонера, жодного даішника, нічого, по суті, не працювало, магазини розбиті, а по місту моталися люди, які полювали за машинами, щоб забрати або транспорт, або паливо. Це були новоявлені „активісти“ з сепаратистських організацій, бойовики. На той момент вони відчували себе господарями міста, — розповідав у коментарі Укрінформу Олександр Магдаліц, юрист, очевидець подій, який у 2014-му працював у міськраді начальником інспекції землеустрою. — Тому що в будь-якому місті, особливо у великому, є якась кількість маргінального елементу, якому можна дати безконтрольну свободу, зброю і трохи грошей або еквівалент у вигляді наркотиків і алкоголю, і вони сміливо займуться бандитизмом. Що і сталося».
Міську раду в Маріуполі тоді контролював бойовик на прізвисько «Чечен» із групою «днрівців». 13 червня, на момент штурму Маріуполя українськими силами, цієї групи вже не було в місті - вона залишила його напередодні. Микола Побойний, який тоді був заступником начальника міського управління міліції в Маріуполі, припускав, що стався витік інформації і бойовиків попередили про операцію зі звільнення міста.
Звільнення Маріуполя
Попередньо звільнення Маріуполя планувалося здійснити 23 травня 2014 року. Це залишало шанси організувати виборчий процес — 25 травня в Україні мали пройти президентські вибори. Однак командування відмовилося від цього плану, вважаючи недостатніми наявні на той момент сили і засоби.
Остаточною датою операції визначили 13 червня, а завдання звільнити місто мали виконати близько 150 бійців спецбатальйону Азов за підтримки двох рот спецбатальйону Дніпро, двох рот Нацгвардії та спецпідрозділу МВС. До операції Азов готувався в Бердянську, де бійці пройшли вогневу підготовку: на полігоні в Бердянську «азовці» створили макет укріпрайону терористів у Маріуполі та відпрацьовували роботу штурмових груп. Те, що надважлива місія дісталася добровольчим батальйонам, нинішній заступник голови МВС Антон Геращенко пояснював так: «На жаль, на той момент деморалізація спецназу і СБУ, і армії, і міліції була настільки високою, що не було можливості ефективно змусити їх виконувати свої обов’язки. Тому добровольці підставили своє плече. І завдяки всього 6 тисячам людей, які прийшли у добровольчі підрозділи [у березні-червні 2014 року загалом], ми і показали Росії, що будемо чинити опір».
Допомагали готувати операцію і проукраїнські сили, які залишилися в місті. «Коли саме будуть звільняти Маріуполь, ми знали, і допомагали військовим — вказували шляхи підходу, відходу, де зосереджені основні сили сепарів, збирали різну інформацію. Наші хлопці в цивільному всюди в місті ходили, все фотографували, малювали, позначали і передавали військовим. Також їздили в Бердянськ, де зустрічалися з «азовцями», — розповідав Микола Побойний, тієї весни — заступник начальника міськуправління міліції в Маріуполі.
Активна фаза звільнення Маріуполя розпочалася 13 червня 2014 року близько 5-ї ранку. Спочатку позиції терористів обстріляли із зенітних установок (зокрема ЗУ-23, встановлених на вантажівках з імпровізованою «бронею»). Потім штурмові групи Азова взяли під контроль банк на вулиці Грецькій, де розташовувалася штаб-квартира терористів.
Упродовж кількох годин в той же день було ліквідовано ключові опорні точки бойовиків, знищено їхню техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами. Зокрема вдалося звільнити будівлю міської ради, ПТУ, тощо. Було поранено четверо бійців Азова та Нацгвардії (один з них — важко, але зберегти життя йому вдалося), з мирних жителів ніхто не постраждав. Вдалося затримати кількадесят бойовиків. Вся операція тривала близько шести годин.
Того ж дня президент Петро Порошенко доручив тодішньому голові Донецької ОДА Сергію Таруті перенести адміністрацію з Донецька до Маріуполя.
Після цього звільненому Маріуполю довелося витримати ще чимало важких днів, найтрагічнішим з яких став обстріл житлових кварталів міста з Градів, який вели з території, окупованої проросійськими бойовиками. У той день, 24 січня 2015 року, в місті загинуло близько 30 осіб, 92 отримали поранення. Серед загиблих та поранених були цілі родини, діти, підлітки.
Однак визволення міста в червні 2014 року нерідко називають одним з переламних моментів війни на Донбасі. «До цього моменту [президент РФ] Путін сподівався на те, що вдасться шляхом озброєного повстання місцевих мешканців зі зброєю, яка забезпечувалася з Росії, захопити значну частину південно-східної України», — давав оцінку тим подіям Геращенко, нагадуючи, що лише після цього Росії довелося вести війну вже із залученням своїх регулярних частин, а її подальшу експансія на схід України вдалося зупинити.
