Гарік Корогодський, мільйонер, відомий епатажними вчинками, з'являється у київському ресторані Ronin із невеликим запізненням. Його волосся пофарбоване у червоний колір, а ось синій спортивний костюм виглядає сумовито звичайним. Втім, Корогодський поспішає це виправити.

— Мені перевдягтися? — діловито запитує він одразу після привітання.

— А що у вас із собою є? — цікавлюся я.

— Рожевий костюм ковбоя, — із задоволеною усмішкою повідомляє він у той момент, коли широкоплечий мовчазний юнак вносить до зали закладу пакети та вішаки.

— Звичайно, перевдягайтеся! — схвалюю я, радіючи, що в невеликому обідньому залі ми одні.

Мій співрозмовник негайно приступає до перевдягання, делікатно перебравшись у дальній кут залу. Я також делікатно роздивляюся меню, по звуках здогадуючись, що процес перевдягання стрімко рухається до завершення.

Корогодський — відомий київський персонаж. Співвласник ТРЦ Dream Town, один із найзабезпеченіших рантьє країни і доларовий мільйонер, який входить до сотні найбагатших людей України за версією НВ зі статком $49 млн. Втім, значно відоміший він своєю ексцентричною поведінкою.

Зірка Facebook зі 100 тис. підписників, він якісно, ​​нехай і вульгарно жартує, яскраво одягається, любить проводити час у низькопробних шинках спальних районів міста й організовує благодійну індустрію допомоги київським пенсіонерам Життєлюб. А ще пише книги, грає в театрі і пародіює власну участь у виборах мера Києва. Загалом, займається всім тим, чим українському бізнесменові зазвичай не спадає на думку займатися.

Інакше Корогодському нудно, а нудьги він не любить і боїться.

Ми швидко замовляємо страви, радше для картинки, ніж для їжі, оскільки обидва не голодні. Мій співрозмовник обирає салат із креветками, я ж доповнюю замовлення локшиною з морепродуктами і куркою.

Востаннє критично оглянувши свій костюм, він напинає на ніс окуляри з наклеєними на них густими чорними бровами і тільки потім оголошує, що до інтерв'ю готовий.

— В який момент і чому вам так сильно набридло займатися операційним бізнесом? Втомилися? — цікавлюся у бізнесмена, який не раз заявляв, що гроші йому цікавіше витрачати, ніж заробляти.

— Все просто. Я приблизно знаю, чим закінчиться кожна ділова зустріч. Уже не радує, — знизує плечима він.

— І на якій заробленій сумі перестало радувати? — допитуюсь я.

— Ну ось ваш журнал нещодавно оцінив мій статок, — раптово широко всміхається мільйонер і впевненим голосом зменшує цифру: — Так ось, я згоден на половину.

Й одразу додає вже з нестримними веселощами:

— Крім того, на половину від названої суми погодиться майже кожен зі списку.

Втім, бізнесмен лукавить: активи, якими він володіє разом із двома іншими давніми партнерами з бізнесу, оцінюються в добру сотню мільйонів доларів.

— А може, час інший настав? Чула, ви говорите, що за часів президента Януковича бізнесу працювалося легше, — зауважую я.

— Я не казав, легше, я казав, зрозуміліше, — миттєво реагує Корогодський. — Бізнес-середовище було бізнесовіше, а зараз воно стало аморфним, мало грошей, знизилася купівельна спроможність і капіталізація бізнесів. Бізнеси вже не заробляють, а виживають, і це досить нудно.

— Ваш непогано виживає, — нагадую я Корогодському про 25% зростання його активів цьогоріч.

— А я талановитий, — без удаваної скромності заявляє він.

Відпивши води, я пропоную поговорити про ті якості, які допомогли йому досягти успіху.

— Тільки краса, — з усмішкою відповідає бізнесмен. — Ось повірте, я не підключав усю решту — працьовитість, розум. Вистачило тільки краси, і щороку я тільки гарнішаю.

Визнавши, що перший раунд обіду залишається за Корогодським, ми робимо паузу, аби офіціант розставив на столі страви.

— Ви ж збираєтеся продати Dream Town, — починаю я.

— Так. А знаєте чому? Тому що він дуже хороший, — підхоплює він, відволікаючись від вивчення вмісту тарілки.

— Хороший, але морально застарілий! — наполягаю я.

— Ну не скажіть! — не погоджується Корогодський.

— За останні роки відкрилося кілька нових ТРЦ — широких, світлих, просторих, без запорошених декорацій із кактусами і ковбоями. Конкуренція, очевидно, не на вашу користь, — не здаюся я.

— Якщо ми подивимося, скільки відкрилося на ринку видань, то вас би давно вже з'їли! — не стримуючи емоцій зауважує Корогодський — і дає маху. На відміну від торгових центрів, суспільно-політичні видання протягом останніх років в Україні тільки закривалися.

Відчувши невелику перемогу, я вирішую змінити тему:

— В які бізнеси в Україні ви сьогодні порадили б інвестувати кошти? — цікавлюся я, куштуючи салат.

— А про які суми йдеться? — миттєво стає серйозним мій співрозмовник.

— Ну давайте про десятки мільйонів для початку, — пропоную я.

— Купіть Dream Town! — одразу пропонує Корогодський.

ДОРОГА БАБУСЯ: Гарік Корогодський віднедавна захопився акторською майстерністю. На фото — в образі прибиральниці у спектаклі за його книгою Як витратити мільйон, якого немає

Певний час ми їмо, і я питаю свого візаві про його політичні вподобання. Корогодський — публічний опонент Майдану і не приховує того, що українці й росіяни для нього досі народи "братні".

— Не найкращий порядок денний для людини, яка обрала жити в Києві, — не стримуюсь я від зауваження.

— Я за Росію, але проти нинішнього режиму в Росії, проти Путіна, проти того, що там відбувається, — уточнює мій співрозмовник.

— У чому тоді ваші ідеологічні розбіжності з Майданом? — цікавлюся я.

На кілька секунд Корогодський замовкає.

— Хтось із класиків сказав, що в житті кожної людини є тільки одна революція — перша. Ось моя була в серпні 1991 року під Білим домом у Москві. Ми тоді йшли за ті ж речі, що і революціонери в Україні в 2004 і 2014 роках, — проти совка, за свободу і демократію, проти дурні та за все хороше, — нарешті абсолютно серйозно каже бізнесмен, але одразу скочується до іронії : — А виявилося, що революція — як колишня дівчина: позустрічався один період життя і вдруге вже нецікаво. Я тепер у еволюцію вірю.

Відклавши прибори, Корогодський все ж заявляє, що виступати проти чинної влади йому завжди приємно.

— Я такий дисидент по життю, але завжди повинен бути гідний опонент, а зараз нема про кого й говорити.

— Проте минулої мерської кампанії в Києві ви добре розважилися, — згадую я пародійні передвиборні білборди Корогодського зі слоганом Я — твій самовисуванець. Тоді про існування ексцентричного мільйонера дізналися навіть кияни, далекі від соціальних мереж і модних перформансів.

— Що ще зараз на президентських виборах буде! — задоволено потирає руки мільйонер і тут таки анонсує, що чергова порція тролінгу для виборів у нього готова.

На власні навіжені ідеї Корогодський не шкодує ні сил, ні грошей. Ці витрати повертаються до нього впізнаваністю та публічністю, що, на думку бізнесмена, не тільки задоволення, але й ефективний самозахист в епоху соціальних мереж.

Поступово розмова переходить в іншу площину: Корогодський повідомляє, що зараз саме планує, як витратити свій статок, щоб до кінця життя вивести його на нуль.

— Жити довго доведеться? — цікавлюся я у 58-річного мільйонера, закінчуючи з локшиною.

— Можна промахнутися, звичайно, але якщо витрачати по мільйону, то ще років на 40 вистачить, — все ж підтверджує публічні цифри свого статку бізнесмен. Втім зауважує, що витрачати таку суму щороку буде дедалі важче, навіть на благодійність.

— Сили і бажання згасають? — іронічно питаю я.

— Зовсім ні! — ображається Корогодський. — Діти дорослішають, і витрати скорочуються, доведеться вигадувати щось нове.

Ми закінчуємо з їжею, і я цікавлюся у співрозмовника про його намір стати громадянином України. Його він, громадянин Ізраїлю, декларує без помітного результату вже чотири роки поспіль.

— Це чисто технологічна річ, — різко вимовляє Корогодський. — Громадянство України я отримаю вже у грудні-січні й одразу ж виграю вибори мера в Києві, а потім протягом двох років відмовлюся від громадянства Ізраїлю.

— Навіщо вам мерство, якщо вам вже давно працювати ліньки? — дивуюся я.

— Ну, по-перше, це прикольно, я покажу, що робота мера може бути легкою і веселою, — малопереконливо запевняє мене бізнесмен.

Водночас він починає ділитися планами про перенесення мерії куди-небудь на лівий берег Дніпра і кардинальне скорочення штату її працівників.

— Я розмовляв із великими київськими забудовниками, які на просування будь-якого свого проекту витрачають від $1 млн до $1,5 млн. Вони кажуть, що економіка їм дозволяє сьогодні платити замість мільйонного хабара 4–5 млн грн по-білому. І знаєте, всім стало цікаво по-білому, тож ми серйозно збільшимо бюджет Києва, — із задоволенням пояснює Корогодський.

Ми майже закінчуємо обід, переходячи до головної пристрасті мільйонера — театру. Вже понад рік Корогодський грає в антрепризних спектаклях відомих київських режисерів. А з постановкою за автобіографічною книгою Як витратити мільйон, якого немає навіть гастролював країною. На початку грудня відбудеться прем'єра моновистави Ефект Ба, над якою Корогодський попрацював уже в ролі драматурга.

— Це величезний кайф, але я добряче хвилююся, — майже миттєво змінюється в обличчі бізнесмен. Театр, очевидно, займає серйозну частину його життя.

— П'єса знову автобіографічна, про літак, що падав. Адже це з вами сталося? — уточнюю я.

— Навіть двічі, але я вижив, і це хороша причина поговорити про вічне, — сміється бізнесмен, який на вічність має вельми прагматичні плани. Наприклад, любовно проектує фамільний склеп на Берковцях для нинішніх і наступних членів своєї сім'ї.

— Що ж ви залишите після себе, якщо не залишите грошей? — цікавлюся я.

— Ой, скільки хочеться залишити! Це саме те, що мною рухає сьогодні, — книги, спектаклі, благодійний фонд. Може, ще попрацюю мером, і провулок якийсь на Відрадному на мою честь назвуть, — зовсім вже захоплюється мріями Корогодський, поправляючи окуляри.

— Волосся до окулярів самі клеїли? — не витримую цікавості я, поки офіціант приймає у нас замовлення на каву.

— Ні, — ображається Корогодський, який володіє однією з найбільших колекцій окулярів у країні, а також магазином дивних речей свого імені. — Це я брови з мертвого Брежнєва спиляв!

— У нього вони сиві були, — зауважую я.

— Це ви пам'ятаєте сиві, а я пам'ятаю чорні! — з реготом відбиває мій співрозмовник.

Час обіду добігає кінця, і я ставлю Корогодському питання про те, що ж із нинішнього життя країни йому резонує найбільше.

— Тільки фізичне насильство. Уже крім цього ніщо так не зачіпає, — миттєво стає серйозним він.

— А війна? — знайшовши момент, цікавлюся я.

Корогодський знову замовкає на кілька секунд.

— Річ у тому, що я в душі пацифіст. Але не це важливо — я не розумію, як можна вести війну і не називати її війною відкрито. Як однією рукою можна з Росією воювати, а іншою вести з нею бізнес, — вже серйозно говорить він.

Каву випито, і бізнесмен піднімається з-за столу. Ми прощаємося, і як є, в костюмі рожевого ковбоя, Корогодський залишає заклад.

Шість запитань Гаріку Корогодському

— Ваша найдорожча покупка за останні десять років?

— Dream town, акурат у десять років вклався.

— Поїздка, яка вразила вас найбільше?

— Їх було багато, наприклад, поїздка наодинці на джипі природними парками США.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— У мене два автомобілі, обидва джипи.

— Чого або кого ви боїтеся?

— Боюся нудьги, боюся, що не зможу грати в теніс, я майже рік пропустив після автомобільної аварії.

— Вчинок у вашому житті, за який вам досі соромно?

— Це дрібні вчинки. Сина вдарив одного разу, колись у тата 3 руб. вкрав, виходить, заліз у чужу кишеню.

— І що, більше в чужі кишені не лазили?

— Тільки за безготівковим розрахунком і дуже глибоко [Всміхається. — ред.]