Трубна справа

Дарел Гірман, експерт з енергетики Стратегічної групи радників із підтримки реформ у Кабміні, називає НВ дві головні помилки, які робить зараз Україна. Одна гірша за іншу. Помилка перша — переоцінення російського плану провести газовий транзит повз Україну. "Але ще гірше — недооцінювати його, — каже експерт про другу помилку. — Вони професіонали своєї справи. І до цього готуються — на суші і морі. Розраховувати тільки на санкції США, на мою думку, наївно".

За підтвердженням він звертається до історії. У 1980-і СРСР будував газопровід Союз. Частина цієї потужної транзитної системи проходить через Україну і рідну для Гірмана Словаччину. Тоді адміністрації президента США Рональда Рейгана і прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер намагалися зупинити процес і для цього ввели санкції на постачання устаткування і компресорних станцій.

"Але газопровід було збудовано, — згадує Гірман. — Тому я скептично ставлюся до того, що вийде зупинити Північний потік-2".

Українців, як і словаків, майбутнє газопроводу цікавить насамперед тому, що він здатний позбавити газотранспортну систему України заробітку на транзиті російського газу в Європу. Для України це річна втрата у $3 млрд, для Словаччини — в 700 млн євро. Обидві цифри чутливі — як для великої країни з маленьким ВВП, так і для маленької країни з великим ВВП.

У 2019 закінчується десятирічний контракт Нафтогазу і Газпрому на транзит газу в Європу. Підписувати новий Росія не поспішає, а точніше — не збирається. І це найбільший економічний ризик поточного і наступного років.

"Чи може Газпром відключити транзит? — запитує Коболєв і відповідає: — Так. Це вже було на практиці в 2006 і 2009 роках, обидва рази в січні. Таким чином здійснюється тиск і на Україну, і на Європу".

Нинішня ситуація значно тривожніша, ніж тоді. По-перше, в ті роки у Газпрому не було не те що Nord Stream-2, але навіть і Nord Stream-1 був тільки в проекті.

Відсутність альтернативи давала Україні в переговорах значну фору. Це був найкращий період, щоб заохотити Європу грати на українській трубі, залучити інвестиції в логістику, енергоефективність і, що ще важливіше, у видобуток. Власний газ міг би заповнити втрати транзиту російського палива. Але це питання навіть не розглядалося.

Тим часом північний сусід виношував інші плани — про це розповідає словак Гірман. "Наприкінці 1990-х я був у Москві як журналіст і розмовляв із директором Газекспорту, — згадує Гірман. — І він мені показував на карті, креслив плани, як будуть вести нові газопроводи в обхід України. Ідея виникла не щойно".

Газпром постарався переконати зацікавлених європейців, що споживання газу на континенті буде безрозмірно рости. А щоб задовольнити попит, знадобляться додаткові потужності, і не потрібно їх будувати через непередбачувану Україну.

Поки в 1990-х і частково на початку 2000-х Росії вдавалося ховатися за маскою миротворця, тактика Кремля і стратегія Газпрому мало кого лякали. Але після низки військових кампаній на Кавказі, Середньому Сході та в Україні міжнародний імідж голуба миру трансформувався в образ яструба війни.

Тепер у голову Олександра Харченка, гендиректора Центру досліджень енергетики, і не тільки йому, приходять найстрашніші думки. "Якщо [українська] труба [Газпрому] не потрібна, це відкриває росіянам прямий шлях до вторгнення, — говорить він. — Зараз вона працює як запобіжник". Це припущення не позбавлене сенсу і продиктоване досвідом останніх років.

Поки в обмін на великі гроші Росія качає свій газ у Європу українськими трубами, ескалація конфлікту практично неможлива. Ну, або щонайменше важча.

У такому випадку, чи існує зв'язок між Nord Stream-2 і безпекою всієї Західної Європи? "Існує, — відповідає Гербст. — І вона зрозуміла для основних східноєвропейських держав. Зростає визнання цього в інших європейських країнах".