Співоча нація
Х оча конкурс із набору хористів Кошиць оголосив загальноукраїнським, у самому Києві відмінних співаків завжди було в надлишку.
Кошиць так згадував про те, як у жовтні 1912 року Київ прощався з композитором Миколою Лисенком: "Коли голова траурної процесії була на Троїцькій площі [зараз — станція метро Олімпійська], катафалк був ще перед університетом".
Основою цього двокілометрового людського потоку стали п'ять першокласних і кілька аматорських і церковних хорів. Крім колективу Київської духовної академії, яким керував Кошиць, були присутні хори Політехнічного і Комерційного інститутів, хор Володимирського собору з регентом Михайлом Надеждинським і університетські співаки, яких вів Яків Яциневич. У кожному з цих колективів було не менше 200 голосів. "Співало не менш півтори тисячі народу. Святий Боже співали всі по черзі, — згадував Кошиць. — Але ті, хто йшли за нами, співали в різному темпі й тональності. Мене змусили вийти на узбіччя, пов'язати хустку на тростину і взяти всю цю масу під свою оруду. Вийшов помпезний хор".
У січні 1919-го Кошицеві було з кого вибирати. У штатному розкладі нової капели виявилося рівно 100 чоловік. Із них 78 хористів, два викладача з вокалу і два керівника: Кошиць і Стеценко. Решта — діловоди, друкарка, кур'єри, завгосп і навіть сторож.
ТЕМПЕРАМЕНТ: Шарж на виступи
капели в Berliner Zeitung, 1920 рік. Фото: ЦДАВОВ
Тільки-но з'явився закон про фінансування капели, почалися інтенсивні репетиції. Але вже за тиждень їх перервав наступ більшовиків на Київ — 1 лютого від Директорії прийшло письмове повідомлення в одне речення: "Пропонуємо терміново евакуювати Українську республіканську капелу до м. Кам'янець-Подільський".
4 лютого потяг із поріділим хором, керованим Стеценком, вирушив із Києва. У дорожньому журналі капели цей від'їзд описаний так: "Зі ста набраних співаків виїхало близько 30, та й то більшість кандидати. Решта побоялися залишити напризволяще своїх близьких, до того ж виїзд настав несподівано".
Кошиць виїхав раніше, як сам він потім жартував, в темпі allegro-udirato.
Дорога зайняла 12 днів. На вузловій станції Жмеринка довго чекали поїзд із відступаючим із Києва полковником Олександром Жуковським, призначеним комендантом Кам'янця. Потім Стеценко торгувався з полковником, щоб вагон із капелою причепили до його потягу. Не допоміг навіть професор Михайло Грушевський, який їхав із військовими. Коли таки вдалося домовитися і хористів взяли на борт, почалася заметіль. Підопічні Стеценка з козаками Жуковського кілька годин розчищали сніг із шляхів.
У 30 верстах від Кам'янця посеред ночі потяг зупинився остаточно. "Ми побачили, що паротяг в'їхав у сніг висотою в один поверх", — написано в журналі капели. Довелося повертатися до станції Ярмолинці, і там у селян капела найняла 11 саней із кіньми — на них і дісталися до місця призначення. "День був сонячний і морозний — всю дорогу співали, хоча і замерзли", — описує дорожній журнал.
У Кам'янці на хористів чекав готель Belle-vue і Кошиць, який вже оголосив у місцевих газетах додатковий набір до капели. Хоча гроші, виділені Директорією, артисти отримали в дуже скорочених сумах, а французької валюти не побачили й поготів, репетиції відбувалися щодня. А між ними ще й проводилися заняття із вокалу в професора Григорія Тучапського й обов'язкові уроки французької.
