Соціологи назвали умови, які виведуть українців на реальні протести, і пояснили, чого боїться влада

20 лютого 2017, 19:56
4146
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Соціологи назвали умови, які виведуть українців на реальні протести, і пояснили, чого боїться влада - фото
Експерти пояснюють, чому у річницю Майдану українці не підтримали заклики до протесту, і озвучують умови, за яких це може статися

18 лютого 2014-го, у розпал Революції Гідності в самому центрі Києва поновилися жорстокі протистояння між правоохоронцями та мітингувальниками. Однією з вимог майданівців, які протестували проти режиму екс-президента Віктора Януковича, була ліквідація спецпідрозділу Беркут, бійців якого колишній гарант виводив на вулиці під час кожної акції, огороджуючи доступ до урядового кварталу.

Протистояння обернулося кров’ю та смертями: протягом наступних двох днів, 19-20 лютого, на вулиці Інститутській неподалік Майдану снайпери просто неба посеред білого дня розстрілювали мирних демонстрантів, які захищалися саморобними щитами та кийками. Тоді Україна отримала десятки жертв, що згодом були названі Небесною Сотнею.

Через три роки після трагічних подій у центрі Києва знову гаряче. Минулої неділі, 19 лютого, на Майдані зібралося народне віче. Його учасники вимагали припинити торгівлю з окупованими територіями на Донбасі. Все завершилося сутичками учасників мітингу та правоохоронців. Як і три роки тому, урядовий квартал був повністю огороджений правоохоронцями, центр міста перекрили. Попри протестні настрої та заклики окремих громадських активістів до чергової революції та третього Майдану, недільні події не мали продовження. Уже сьогодні зранку на центральній площі Києва було тихо.

Чого боїться чинна влада, огороджуючи Адміністрацію президента від мітигувальників так, як це робили попередники, та чи справді в українців є протестні настрої, НВ спитало у соціологів та політологів.

Ірина Бекешкіна, соціолог, директор фонду Демократичні ініціативи Ілька Кучеріва

Протестні настрої були високими за весь час існування України – колись нижчі, колись – вищі. Причому, не завжди є пряма кореляція між високим рівнем готовності до протестів та реальними протестами. Наприклад, найвищими були протестні настрої у 1997-1998-му, коли людям роками не виплачували зарплату. Але тоді не було самих протестів. Так само підскочили протестні настрої до 40%, коли обвалилася гривня на початку 2015 року й різко зросли ціни. Але теж не було акцій протесту. Тарифи піднялися, але теж масових протестів не було. Було істотне невдоволення усім, але протестів не було. Протести стали проявлятися в іншому. Скажімо, протест проти підвищення тарифів – у несплаті цих тарифів.

Для того, щоб протестні настрої перетворилися на реальні протести, потрібні три речі. Перше – якась подія, яка обурить разом велику масу людей. Під час Євромайдану це було побиття студентів, під час Помаранчевої революції – фальсифікація виборів. Що тут? Те, що торгують з окупованими територіями, було відомо давно, це не є такий факт, який раптом став відомим і обурив усіх. Друге – повинні бути люди, які здатні вивести маси на протести. До речі, значною мірою Євромайдан виник стихійно, але одразу там виділилися окремі постаті, які почали цим усім керувати, це по-перше.

Для того, щоб протестні настрої перетворилися на реальні протести, потрібні три речі. Перше – якась подія, яка обурить разом велику масу людей

По-друге, лідери опозиції тоді користувалися високим рівнем довіри. Я пам'ятаю, що у грудні в них було близько 40-50% рейтингу. Зараз такого немає – сьогодні не довіряють жодному політику. Ті політичні сили, які вирішили вивести людей на Майдан – це люди, які або невідомі широкому загалу, або просто не користуються довірою. Я вже не кажу про те, що під час війни люди поводяться обережніше.

І третє, головне: люди повинні бачити, яким буде наслідок цих протестів. Під час Помаранчевої революції було зрозуміло, що наслідком мають стати перевибори задля перемоги Віктора Ющенка. Під час Революції Гідності це – зміна влади. А зараз? Ну, люди вийдуть, ну, і що? Щодо самої торгівлі з окупованими територіями, тут немає якоїсь єдиної думки. Погляди у людей розходяться.

Особисто я не вірю в «руку Москви» у подіях на річницю розстрілів на Майдані, я думаю, у нас власного ідіотизму теж вистачає для того, аби сплюндрувати таку дату. Це день свободи, це день пам'яті Небесної Сотні. Замість того вони влаштували, ну, не скажу, що цирк, бо цирк – це як жанр. Вони влаштували акції піару. Вони кажуть, що це торгівля на крові. А я кажу, що це – просто піар на крові.

Те, що у центрі було багато озброєної охорони – зрозуміло, бо дуже боялися провокацій. Тому що не будемо забувати, що в нас війна, що в нас є північні сусіди, що там є органи, які цим професійно займаютьсья. Я не кажу, що такі провокації могли вчинити і організатори акцій. Думаю, ні. Але було кому. І цього дуже боялися.

Олексій Гарань, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор фонду Демократичні ініціативи

Я вважаю, що сам термін «Третій Майдан» - неправильний. Адже і перший, і другий Майдан – це були повстання проти диктатури. У нас зараз що, є диктатура? Ні. Нинішні події навпаки показують відсутність централізованої влади: дії депутатів, суперечки всередині органів влади, події в Києві… Вони показують, що є тенденції до такої собі махновщини і до охлократії. Загрози для демократії з боку якоїсь такої диктатури – нема. Тому слова про третій Майдан – перекручення.

Акції протесту ж, натомість, дійсно є. Вони можуть бутим пов’язані з різними речами: соціально-економічний стан, дії влади, ситуація на фронті тощо. Погане виникає тоді, коли такі акції використовують для того, аби вийти з правового поля і дестабілізувати ситуацію. Я думаю, якраз те, що періодично відбувається в центрі столиці – бо такі спроби, насправді, не вперше – працюють радше на нашого зовнішнього ворога та на дестабілізацію ситуації в столиці. Вчора ж ми побачили спробу організації сутичок під АП, в урядовому кварталі.

До речі, чи саме словосполучення «фінансовий Майдан» взагалі доречне? Бо люди ж стояли не за гроші

Знову ж таки, можна говорити і про організаторів блокади на Донбасі. Семен Семенченко – просто авантюрист. Інші, мабуть, не всі та не завжди взагалі розуміють, що саме і навіщо роблять. Зараз запускається такий сценарій силової конфронтації влади, що відбувається як в зоні АТО, так і в центрі столиці. Думаю, очевидно, що це працює абсолютно на користь дестабілізації.

Те, що кияни не вийшли, не підтримали це масово так само, як і попередні акції – коли оголошувалися так звані фінансові Майдани, тарифні Майдани – це теж показово. До речі, чи саме словосполучення «фінансовий Майдан» взагалі доречне? Бо люди ж стояли не за гроші.

Тому, думаю, той момент, що люди не підтримують такі акції, говорить про те, що цим займається досить вузька група людей. Ще раз повторюся: у них можуть бути щирі мотиви, можуть бути різні мотиви, але об’єктивно вони працюють на дестабілізацію.

Євген Головаха, соціолог і психолог

Напруженість у центрі під час річниці подій Революції Гідності зумовлена двома чинниками – війною та економічним станом. Є політичні сили, є різні інтереси, є багаті люди, у яких теж різні інтереси. Хтось говорить щиро, хтось – із корисливих мотивів, але кожен хоче якось по-своєму висвітлити ситуацію

Чи вигідний комусь новий Майдан? Треба бачити розклад політичних та фінансових гравців на політичному ринку. Дійсно, ситуація дуже складна, бо в суспільстві великі настрої розчарування. Визначальним зараз є те, яку позицію займатимуть соціально-активні люди, і ступінь їх відповідальності або ступінь напруженості у суспільстві. Крім того, якщо ми говоримо про якісь акції, то, перш за все, будь-яка акція, якщо організовується, то має фінансово, матеріально підтримуватися. Організація – це більше справа політична, а фінансування – справа людей, у яких ті кошти є. Адже так організовуються будь-які акції.

Зрозуміло, що для переважної більшості зараз головне – просто виживання. Ситуація дуже складно економічно. Але у активної меншості можуть бути власні інтереси. Це все треба відслідковувати, які політичні сили, які представники фінансового істеблішменту зацікавлені в тому, щоб були безлад або заворушення.

Ситуація в країні по-різному сприймається в регіональному розрізі

У нас є великі відмінності в регіональному сенсі. Ситуація в країні по-різному сприймається в регіональному розрізі. Тому це додає проблем. А головна проблема, мабуть, у тому, що ще немає великого державного досвіду, досвіду державотворення і підтримки адекватних державних інститутів. Дійсно, у нас надто малий досвід розбудови потужної інституційної державної системи.

Кожного разу, коли приходять до влади інші політичні сили, на них покладають надії. І щоразу повторюється одна і та ж сама ситуація. І, власне, повторюється й динаміка настроїв. Спочатку певні надії, потім – розчарування. І на цю ситуацію можна дивитися в контексті всіх попередніх соціальних проблем. Сьогодні до них додається ще і війна.

Що ж стримує багатьох людей у тому, щоб знову вийти на Майдан? Розуміння того, що може бути повна катастрофа. Люди мають інстинкт самозбереження, і якщо подолають його, може статися справжній хаос.

А і до того ще додається те, що наші західні партнери можуть прийти до дуже негативних висновків стосовно України. Тому що дуже важко надавати підтримку, коли ти не бачиш позитивного результату. Взагалі ця ситуація додає значної невизначеності – навіть через ту ж саму блокаду на Донбасі.

Щоб розуміти всю ситуацію, треба проводити комплексні дослідження – не тільки соціологічні. Має бути якесь програмне дослідження. На жаль, такого замовлення нема. Наш істеблішмент більше покладається на власні інстинкти, ніж на якесь знання. І це його велика проблема. Немає стратегічного бачення, а тому питання вирішується тут і зараз.

Цікаво