Brexit: Чого боятися і на що сподіватися?
Референдум
Піддані Єлизавети II 23 червня підуть на виборчі дільниці по всій країні, а також в Ірландії, в Гібралтарі, на Мальті та на Кіпрі, щоб визначити, залишиться Сполучене Королівство в складі Європейського Союзу чи вирушить у вільне плавання.
Всі останні місяці британці жваво, з захопленням, обговорюють цю тему, оскільки від їхнього рішення залежить, без перебільшення, стратегічний напрямок розвитку країни, майбутнє їхніх сімей і дітей. Кампанія досягла такого напруження, що один з прихильників виходу з ЄС з'їхав з глузду, змайстрував вдома пістолет, озброївся ножем і вбив депутата від Лейбористської партії Джо Кокс, яка виступала за збереження членства в Союзі. Ця подія шокувала всю країну, ставши рідкісним випадком повного єднання місцевих політиків, які дружно засудили вбивство. Навіть більше, опоненти лейбористів з інших партій на знак солідарності з родиною і близькими вбитої відмовилися виставляти своїх кандидатів в її окрузі, віддавши його лейбористам без бою.
Ця подія вплинула і на загальний хід кампанії. Якщо до неї прихильники виходу з ЄС впевнено лідирували (за опитуваннями, перевага становила приблизно сім відсотків), то після вбивства число прихильників і противників майже зрівнялося (45 за вихід, 44 – за членство). Зміна в настроях, очевидно, була викликана явною неадекватністю злочинця, який виступає за вихід: мало хто захоче асоціювати себе з настільки огидною людиною.
Цікаво, як розподіляються голоси за соціально-економічними і політичними групами всередині британського суспільства. Молодь, яка прагне до глобального світу без кордонів, в основному, виступає за ЄС, люди постарше, які пам'ятають, як жилося поза Союзом, – проти. Шотландія і Північна Ірландія – за інтеграцію, а в Англії та Уельсі більше прихильників повної незалежності. Ті, у кого високий рівень освіти і доходів, схиляються до збереження членства в ЄС, робочий клас і власники невеликих бізнесів – навпаки, за вихід з Євросоюзу. Консерватори і праві – проти ЄС, а ліберали та ліві – за.
Що важливо, майже вся еліта країни (та й світова теж) полягає в таборі прихильників Євросоюзу. Лише за кілька днів до голосування всесвітньо відомий фінансист Джордж Сорос написав для газети The Guardian статтю з недвозначним заголовком «Катастрофа Брекзита зробить усіх нас біднішими», в якій передрік Великобританії справжній апокаліпсис в разі її виходу з ЄС. З аналогічними (хоча і менш радикальними) прогнозами виступили і багато інших видатних постатей у світовій економіці, політики, міжнародні фінансові організації, представники великих банків, корпорацій тощо.
Відповідь прихильників виходу з ЄС була приблизно такою: фінансова еліта і міжнародна бюрократія, які безконтрольно збагачуються, бояться, що їхні дії будуть поставлені під контроль, а грошові потоки і влада будуть розподілені на користь звичайних людей. Однак у обох сторін є аргументи і серйозніше, ніж просто залякування та заперечення. Крім того, свої, вельми цікаві, міркування є і у країн Євросоюзу за межами Великобританії, які теж не можна просто відкинути.
За Євросоюз
Головне, на що напирають прихильники Євросоюзу, це економічні вигоди від участі в ньому. Насамперед, мова йде про переваги спільного ринку, що дозволяє Великобританії торгувати з найбільшим ринком на планеті без обмежень, мита та зборів. Крім того, мова йде про безсумнівні вигоди, одержувані лондонським Сіті від безперешкодного руху людей і капіталів усередині ЄС. Завдяки цьому Лондонська біржа стала найбільшою на континенті, залишивши далеко позаду конкурентів з Франкфурта і Парижа, розквітли банківська і фінансова галузі економіки, у Великобританію рікою ллються інвестиції. Єврооптимісти також запевняють, що потік нових робочих рук – мігрантів з країн Євросоюзу – підхльоснув розвиток британської економіки, вдихнувши в неї нове життя.
Але набагато важливіше не те, що вони обіцяють. Зрештою, результати багаторічного членства в ЄС британці і так знають – для цього достатньо зазирнути у власний гаманець і подивитися навсібіч. Основна зброя агітаторів за ЄС – це залякування. Суть їхніх промов приблизно така: зміни, пов'язані з виходом із Союзу, загрожують жахливими наслідками для країни та її населення (наприклад, заголовок статті Сороса буквально кричить про це).
Отже, аргументи прихильників ЄС звучать таким чином. У разі виходу Великобританії з Союзу почнеться тривалий період невизначеності в майбутньому. Головний біржовий індекс країни (FTSE) обвалиться, слідом за ним покотиться вниз і курс фунта стерлінгів. Банки, фінансові та інвестиційні компанії зазнають колосальних збитків, не виключаються банкрутства багатьох з них. Без нормально працюючої фінансової системи почнуть закриватися і інші компанії, ВВП піде вниз, підскочать показники безробіття. Через обвал фунта знеціняться зарплати і заощадження простих людей. Все це посилиться введенням мита на торгівлю з країнами Євросоюзу. Британські виробники зазнаватимуть серйозних втрат, доки не буде укладена нова угода про вільну торгівлю. Турбуватися варто і численним олігархам з пострадянських країн, а також арабським шейхам і африканським диктаторам: спад у британській економіці неминуче спричинить за собою здешевлення їхньої нерухомості в Лондоні, в яку вгепано багато мільярдів фунтів.
Британському уряду доведеться заново домовлятися з третіми країнами щодо економічних (та й інших) угод, в яких їхня країна зараз перебуває як член ЄС. Це колосальний об'єм роботи, який необхідно виконати у найкоротші терміни, щоб звести до мінімуму можливі негативні наслідки для економіки і торгівлі. Наприклад, щоб домовитися з непоступливими американцями чи китайцями, найпевніше, будуть потрібні роки.
Але економіка – це ще не все. Проблеми виникнуть на багатьох інших рівнях. Північна Ірландія, яка тільки-тільки заспокоїлася після десятиліть терору, може знову спалахнути: якщо між незалежною Ірландською Республікою і британською Північної Ірландією знову з'явиться кордон, а люди не зможуть безперешкодно їздити туди-сюди, жити і працювати на території сусідньої держави, неминуче виникнуть нові тертя. В умовах відсутності кордонів людям, загалом, було наплювати, британський Ольстер чи ірландський. Їх поява поверне до життя страшні привиди минулого.
З Шотландією теж все складно. Лише рік тому там відбувся референдум про відокремлення від Великобританії. Тоді сепаратисти програли, але з незначною перевагою. Але якби шотландці, які горою стоять за євроінтеграцію, знали, що країна незабаром вийде з ЄС, то результат голосування напевно був би зовсім іншим. Брекзит дасть привід прихильникам відділення зажадати нового референдуму, щоб все-таки відпилятися від Лондона, залишившись при цьому в такому люьому їхнім серцям ЄС – але вже на правах незалежної держави. Знайти доводи проти проведення повторного плебісциту британцям буде дуже непросто. (До речі, гіпотетичне відокремлення Шотландії спричинить за собою цілий комплекс анітрохи не менш складних проблем).
Є ще й проблеми дещо іншого характеру. За час членства Великобританії в ЄС в країну переїхали мільйони іммігрантів з інших країн Союзу, причому не лише «страшні» поляки і румуни, але і «респектабельні» французи, шведи, німці та інші. Багато британців, своєю чергою, переїхали жити на континент. Зараз всі вони мають повне право жити і працювати там, де їм подобається – без усяких обмежень. Але у випадку Брекзита мільйонам людей доведеться або переїжджати на батьківщину, або пройти бюрократичне пекло, оформляючи собі документи, що дозволяють жити і працювати в країні фактичного перебування. При цьому радикальні прихильники виходу з ЄС наполягають, що не збираються залишати всіх «понаехавших» у своїй країні навічно, а попросять на вихід навіть тих, хто обзавівся сім'єю, роботою і навіть бізнесом. Може вийти дуже негарно.
Залишайтеся, будь ласка. Інакше - пошкодуєте
Континентальні європейці всерйоз стурбовані можливим виходом Великобританії з ЄС чере цілу низку причин. Перша і головна – побоювання «ефекту доміно». Простіше кажучи, Париж, Рим, Берлін і, зрозуміло, Брюссель дуже побоюються, що британський приклад виявиться заразливим, і слідом на вихід з Євросоюзу потягнуться інші країни, не цілком задоволені результатами своєї участі в цьому проекті. І ці побоювання небезпідставні.
У більшості країн ЄС зараз швидко зростає популярність євроскептиків. Власне, сам британський референдум – це, в якомусь сенсі, відображення такої тенденції. У Франції все більш популярною стає ультраправа партія «Національний фронт». Її лідер Марін ле Пен прямим текстом закликає до виходу країни не тільки з ЄС, але і з єврозони, а також до установки повноцінної охорони кордонів для недопущення нелегальної імміграції.
На недавніх президентських виборах в Австрії ледь не переміг ультраправий кандидат Норберт Гофер, який таємно мріє про відновлення спільного з Німеччиною «Рейху», в якому не буде ніяких слов'ян, греків та інших. У Швеції під тиском з правого боку кордони для іммігрантів вже закрили. У Фінляндії ультраправа партія «Справжні фіни» увійшла в уряд. У Норвегії, яка не входить до ЄС, лише близько 20 відсотків населення підтримують ідею приєднання до Союзу. Швейцарія щойно остаточно відкликала свою заявку на вступ. Італійська популістська партія «П'ять зірок», яка виступає за відмову від євробюрократії, на початку червня здобула серію гучних перемог на місцевих виборах. Перелік можна продовжувати.
Найгірший кошмар європейського політичного та економічного істеблішменту – це Великобританія, яка успішно і динамічно розвивається поза Євросоюзом. Розрахунок простий: якщо у Лондона наодинці справи йтимуть аж надто погано, то число охочих відокремитися сильно зменшиться. Якщо справи підуть добре, то праві і ліві популісти по всьому ЄС отримають найпотужнішу зброю в ідеологічному протистоянні з єврооптимістами. По суті, вірогідний успіх одиночного плавання Великобританії може стати початком кінця Євросоюзу в цілому. І, відповідно, особистим, політичним та ідеологічним апокаліпсисом для нинішніх його еліт. Зрозуміло, в їхні плани це не входить, вони збираються боротися.
Іноземні противники Брекзиту використовують той самий метод агітації, що і місцеві – залякування. Голова Європейської Ради Дональд Туск, наприклад, виступив із такою промовою: «Чому це так небезпечно? Своїми довгостроковими наслідками. Як історик, я побоююся, що Брекзит стане початком знищення не лише Євросоюзу, але й усієї західної політичної цивілізації».
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг також не пошкодував темних барв для опису світу після Брекзиту. За його словами, Без Великобританії, яка грає «ключову роль» у забезпеченні світової безпеки, «роз'єднана Європа» зануриться в безодню «нестабільності і непередбачуваності». Столтенберг висловив думку, що співпраця ЄС і НАТО ускладниться, боротьба з тероризмом зупиниться, а міграційні потоки вийдуть з-під контролю.
Франція, яка відчуває найбільшу загрозу з боку євроскептиків, налаштована рішуче за інших. Париж має намір зробити так, щоб наслідки Брекзита для непокірних британців стали «жорсткими і швидкими». Президент Франсуа Олланд домагається від партнерів по ЄС швидкого скасування всіх торгових угод з Великобританією, виключення британців з усіх загальноєвропейських інститутів, наглядових та регуляторних органів (перш за все – фінансових), відмови від раніше укладених міграційних правил тощо.
Німці, у яких євроскептицизм розвинений набагато менше, готові і на м'якший варіант розлучення, але Париж непохитний: якщо британці підуть, то ніяких «залишаймося друзями» бути не повинно. У Берліна, втім, є й інший привід для занепокоєння. Вже зараз в Євросоюзі багато хто побоюється, що без «противаги» в особі Великобританії німці отримають майже необмежену владу всередині Союзу, тому малі країни вже зараз думають про створення «антинімецького фронту», який зміг би хоч щось протиставити панівній економічній могутності і політичному впливу Берліна. Ангелі Меркель подібного роду приготування, звісно, не дуже подобаються.
Навіть американці наполягають на збереженні членства Великобританії в ЄС. Логіка Білого дому така: Євросоюз – головний стратегічний і геополітичний партнер США в світі. При цьому Великобританія – найближча американцям країна в цьому союзі. Через неї Вашингтон може впливати на політику ЄС в цілому. Похід Лондона в самостійне плавання став би найбільшим зовнішньополітичним провалом для адміністрації Барака Обами, причому в останній рік його президентства, коли формулюється його спадщина – список досягнень і невдач. Початок розвалу Євросоюзу здатний перекрити всі можливі і неможливі успіхи Обами, чого йому, звісно, не хотілося б.
Загалом, проти виходу Великобританії з ЄС склався потужний фронт – як всередині країни, так і за її межами. Однак йому протистоїть досить серйозна опозиція, головною зброєю якої стало знамените прагнення британців до незалежності та самостійності в усьому.
Проти Євросоюзу
Якщо прибічники збереження членства в ЄС, в основному, торгують страхом, старанно живописуючи жахи Брекзиту, то прихильники повної незалежності пригощають електорат обіцянками (або, як вони вважають, сподіваннями) різного ступеня реалістичності.
Перший і головний аргумент – це свобода. Свобода від всевладдя «безликих, ніким не обраних, корумпованих і жадібних бюрократів з Брюсселя», які «все хочуть відрегулювати, привести до спільного знаменника, змусити весь континент жити за написаними ними правилами». Апологети Брекзита так і норовлять представити свою кампанію чи не війною за незалежність, звільненням від влади темної імперії, керованої купкою соросів, тусків і столтенбергів за допомогою численної армії паразитів-чинуш, які душать будь-який прояв свободи.
Для британців з їхнім гордим духом, давніми традиціями, лордами, шилінгами, лівобічним рухом, унціями та футами брюссельська уніфікаційна машина – поперек горла. Наочним проявом ненависті до європейського порядку є ставлення більшості власників малого та середнього бізнесу до Євросоюзу: воно трохи краще за ставлення до чорної віспи і бубонної чуми. Справа в тому, що лише близько 10 відсотків британських компаній експортує що-небудь на континент, але абсолютно всі повинні дотримуватися загальноєвропейських правил і стандартів, яких вже зараз більше, ніж зірок на небі, а нові йдуть нескінченним потоком. Для великих корпорацій, що працюють по всьому світу, це не така вже й проблема, але для дрібних бізнесів – справжній бич.
На утримання Євросоюзу, його численного штату і міріад різного роду програм потрібні гроші. Великобританія щороку відправляє в Брюссель близько дев'яти мільярдів доларів, а натомість отримує лише половину цієї суми. На що йде решта, ніхто до пуття не знає, та не дуже-то й хоче. Гроші «зникають» – і все. Непорядок, треба це припиняти. Коли прихильники Брекзиту переводять гроші, які йдуть в ЄС, в лікарні і школи, (на цю суму їх можна було б будувати десятками на рік), в ощадливих британців волосся на голові починає ворушитися.
Євроскептики також обіцяють своїм співгромадянам, що після виходу з ЄС країна отримає можливість взяти власні кордони під свій повний контроль, відчепившись від загальноєвропейського міграційного поїзда, який все більше нагадує плацкарт Тімбукту-Париж. Ця тема досить слизька, при її обговоренні можна наразитися на звинувачення у ксенофобії і навіть расизмі, але дуже багато британців вважають, що мігрантів з усього світу в їхній країні вже досить. Поки ці не асимілюються і не перетворяться на добропорядних цінителів п'ятигодинного чаю, нових можна і притримати в тому ж ЄС, якщо там їх так люблять.
З цією темою пов'язана ще одна. Коли Великобританія вступала в ЄС, там було лише дев'ять високорозвинених західноєвропейських країн, а Союз був чисто економічним. Зараз там вже 28 держав, причому деякі з цих країн не цілком відповідають уявленням частини британців про те, що таке Європа. Коли ці люди сотнями тисяч селяться у Великобританії, володіючи тими самими правами, що і місцеве населення, у аборигенів майже неминуче з'являються деякі питання. Але це ще півбіди: Євросоюз продовжує розширюватися, на підході такі славні країни як Албанія, Сербія, Косово, а слідом – сонячна Туреччина. Прихильники Брекзиту обіцяють позбавити співгромадян задоволення бути в Союзі, який, можливо, буде межувати з Сирією, Іраком та Іраном.
На прогнози про економічний крах, викликаний виходом з ЄС, у євроскептиків теж є відповідь. По-перше, вони не без резону відзначають, що протягом своєї історії поза ЄС Великобританія зовсім не була відсталою або бідною. Половиною світу керувала, створивши цивілізацію, економіку, науку і культуру, якій багато хто може позаздрити. Причому це сталося при досить серйозному опорі з боку Іспанії, Франції, Німеччини та інших, які загрожують чимось нехорошим і зараз. Прихильники Брекзиту самовпевнено вважають, що без діяльної участі Словаччини, Румунії і Греції etc. у своїх справах вони абсолютно спокійно можуть обійтися.
По-друге, табір прихильників виходу з ЄС наводить опонентам приклад Швейцарії, Норвегії та Ісландії, які від участі у Союзі свідомо відмовилися, але від голоду зовсім не вмирають, а дуже навіть навпаки – стабільно посідають перші місця в загальносвітових рейтингах якості життя. Вони зуміли домовитися з ЄС про взаємовигідні правила торгівлі, економічної, гуманітарної та культурної співпраці, не відмовляючись ані від грама свого суверенітету. Просто відокремили політичних мух від економічних котлет – і живуть у своє задоволення. На думку прихильників Брекзиту, Лондон цілком здатний домогтися навіть кращих умов економічного договору з ЄС, оскільки володіє куди потужнішою економікою, поки ще залишається домівкою для мільйонів європейців з континенту, а також експортує в ЄС набагато менше товарів, ніж імпортує звідти. Важелі тиску на Брюссель є, треба їх лише задіяти.
По-третє, євроскептики визнають, що фунт і біржові індекси просядуть, але запевняють, що траєкторія розвитку британської економіки після виходу з ЄС «буде нагадувати емблему фірми Nike» – деякий час спаду, а потім – різкий ривок вгору. На їхнє переконання, зняття європейських стандартів, обмежень, квот і перевірок саме по собі виведе економіку до зростання, а відсутність необхідності підгодовувати ЄС вивільнить кошти для зниження податків для невеликих підприємств. Ну й головне: країна поверне собі повний контроль у всіх сферах свого життя, раз і назавжди поклавши кінець ненависній метричній системі, Страсбурзькому суду та окрикам з Брюсселя.
Вибір
Який з варіантів розвитку своєї країни оберуть британці, стане відомо вже проти ночі в п'ятницю, коли з'являться перші результати голосування. Яке б рішення вони не прийняли, для Європи і всього світу воно виявиться історичним. Якщо переможуть прихильники інтеграції, то Євросоюз напевно зміцниться, продовжить розширення, а з часом перетвориться в «Сполучені Штати Європи». Якщо ж британці вирішать піти своєю дорогою, то у ЄС буде два шляхи: або замкнутися в собі, зупинивши розширення у спробі уніфікувати всі країни соціально і економічно, або запуститься процес його дезінтеграції.
