Анкара і Берлін. Два сюрпризи для Путіна
Вбивство російського посла в Анкарі і теракт у Берліні, що сталися минулого понеділка, внаслідок низки причин виявилися неймовірно вигідними для президента РФ Володимира Путіна.
По-перше, вбивство Андрія Карлова на відкритті виставки поставило Туреччину у становище, коли вона «повинна». Зараз вже не ті часи, щоб розплачуватися за мертвих послів алмазами, тому свій рахунок Кремль може пред'явити в чомусь іншому. Наприклад, у сирійському або газовому питанні. Звільнитися від необхідності платити буде вкрай непросто. У світовій системі міжнародних відносин життя дипломата навіть з ворожої країни - священне. Навіть Сталін і Гітлер, вступивши у війну один з одним, провели операцію з репатріації посольств (до речі, обмін йшов через Туреччину). У сучасному світі ставлення до цього питання стало ще більш серйозним.
Вбивство посла дало Путіну обґрунтування для того, щоб почати дійсно килимові бомбардування тих районів Сирії, які перебувають під контролем збройної опозиції. Насамперед це стосується провінції Ідліб, де, ймовірно, буде задіяний увесь арсенал російських ВПС – і касетні, і запальні, і вакуумні бомби, а також напалм і бозна що ще. Ніякі жертви з боку мирного населення Кремль тепер хвилювати не буде в принципі. Сам Путін вже, до речі, сказав, що відповіддю на вбивство Карлова може стати тільки «посилення боротьби з тероризмом», додавши, що «бандити на собі це відчують». Цілком ймовірно, він не бреше, але з одним важливим уточненням: відчують не тільки бандити, але і всі, хто їх оточує.
Крім того, загибель посла від рук ісламіста, який затесався в лави турецької поліції, стала ідеальним (з пропагандистської точки зору) тлом для подальших подій у Німеччині, де інший ісламіст – біженець із Пакистану – на великій швидкості врізався на вантажівці в натовп людей, які відпочивали на різдвяному ярмарку в Берліні.
Одночасність цих подій дозволить Путіну та його союзникам у Німеччині (праворадикалам і ліворадикалам) стверджувати, що Росія в Сирії бореться і за німців теж, що безжальне знищення напалмом паростків тероризму на Близькому Сході дозволить уникнути повторення берлінської трагедії тощо. Коли люди сповнені горя і відчаю, такі розмови сприймаються особливо чутливо. Це, загалом, зрозуміло: перша і вкрай емоційна реакція людини, яка втратила близьких, майже завжди – злість і жадоба помсти. Пропагандисти давно вже навчилися дуже вправно грати на цих почуттях.
Уряд Ангели Меркель, яка відкрила двері країни для біженців у 2015 році, відтоді з усієї сили намагається згладити суперечності, що виникають між новоприбулими і аборигенами, оскільки саме ці суперечності є живильним середовищем для розвитку радикальних настроїв. Це вдавалося не завжди, але загалом працювало: терактів і масових погромів не було. Напад у Берліні у цьому сенсі став серйозним ударом по європейському осередку ліберальної демократії. Радикали всіх мастей неминуче спробують пов'язати цей теракт з Меркель і політикою, яку вона провадить. Стовідсоткового успіху їм, звісно, не добитися, але повністю уникнути електоральних втрат у ХДС, мабуть, не вийде. Путін же майже не приховує, що після обрання Дональда Трампа президентом США його головне зовнішньополітичне завдання – «звалити» бундесканцлерін.
Крім того, є і ще один момент. Зараз Німеччина стоїть перед вибором: дозволити безвізовий в'їзд у Шенгенську зону для громадян Туреччини, ризикнувши хвилею імміграції з цієї країни, або відмовити Анкарі у безвізі, після чого в ЄС хлине потік біженців з усього Близького Сходу і Південної Азії.
Вбивство посла РФ у Туреччині для простого німецького обивателя робить перший варіант дуже лякливим. Утім, після Берліна другий виглядає анітрохи не привабливішим. Яке б рішення не прийняла Меркель, її обов'язково будуть засуджувати та звинувачувати у нехтуванні інтересів і безпекою співгромадян. Вона, звісно, спробує пояснити, що вибір зовсім небагатий, але політичні опоненти праворуч продовжать наполягати: канцлерін знову відкрила двері країни для потенційних терористів і вбивць. Впевнена перемога на осінніх виборах за цих умов зовсім не гарантована.
Все це в комплексі дає привід зауважити: 19 грудня – «чорний день» для всієї Європи – став досить вдалим для Кремля і його господаря. Навіть підозріло вдалим.
