Створили собі кумира

Хто б міг подумати, що на роль найбільш знаменитого бельгійця претендує герой коміксів — юний репортер Тінтін газети Le Petit Vingtième. До того ж газета — реальна. А от репортер — віртуальний

Олександр Пасховер

Д ва роки тому Люк Якобс, посол Бельгії в Україні, досить оригінально відповів на запитання НВ: "Хто, на ваш погляд, найвидатніший бельгієць і чому?" "Це не реальний персонаж, а вигаданий - репортер Тінтін. Він найвідоміший бельгієць. Його пригоди перекладені, напевно, на більшість мов світу", — відповів посол. Йшлося про знаменитий і довгограючий серіал Пригоди Тінтіна.

За допомогою веселих картинок і оригінального сюжету автори коміксів знайомлять своїх маленьких читачів із різними країнами, природними явищами, суспільними процесами, науковими відкриттями тощо. Наступного року Тінтіну виповниться 90 років. Але цей невгамовний бельгійський репортер завжди молодий, енергійний і метафоричний.

Говорячи про Тінтіна, гріх не згадати про велику пристрасть бельгійців до коміксів. Ще в квітні 1938 року тут з'явився перший журнал коміксів Spirou. З його сторінок і вислизнув у великий світ репортер Тінтін, а з ним і його вірний пес Сніжок. Також у 1980-х у Бельгії народилися популярні в усьому світі смурфи. Маленькі сині чоловічки, які швидко вивалилися за межі класичних коміксів, стали героями пісень, фільмів, мультфільмів, реклами.

Комікси як окремий інформаційно-розважальний освітній жанр бельгійці перетворили в гігантську індустрію, що блискуче відображено в Брюссельському музеї мистецтва коміксів. Тут увічнені роботи кращих майстрів цього жанру — Моріса де Беверена, Жоржа Проспера Ремі.

Втім, комікси — це те мистецтво, якому тісно в бельгійських музеях і навіть убельгійській пресі. Героями коміксів прикрашені вулиці і площі, вони вкрили неймовірну кількість житлових і ділових кварталів міста. Що й казати, навіть тюнінг літака, на якому футбольна збірна Бельгії прилетіла на чемпіонат світу в Росію, зроблений в стилі коміксів і з тим-таки славнозвісним Тінтіном. Через увесь фюзеляж лайнера білим на синьому написано: Brussels Airlines — We fly you to the home of Tintin.

Н апередодні півфіналу чемпіонату світу з футболу 2018 року, перед матчем Франція-Бельгія, спортивне видання L'Equipe вийшло з оригінальною обкладинкою. Її прообраз — обкладинка коміксів серії Пригоди Тінтіна (1953 рік). Саркастичний шарж, в якому автомобіль із тренером і деякими гравцями французької збірної мчить назустріч грізним бельгійським футболістам, які обступили космічну ракету. Тема: Мета — Місяць. Ця метафора зрозуміла тільки знавцям пригод мультяшного героя, бельгійського репортера Тінтіна. Найпопулярнішого бельгійця, за версією Люка Якобса. Та й, мабуть, не тільки його одного.

Того ж дня французька Le Journal du dimanche винесла на обкладинку малюнок з альбому Астерікс у Бельгії. У цьому коміксі вождь галлів відправляється до Бельгії, щоб кинути виклик місцевим жителям. А от з обкладинки Le Parisien/Aujourd'hui en France до вболівальників на пару звертаються герої віртуального світу — галл Астерікс і репортер Тінтін.

Хто, як не сусіди-французи, знають, що всюдисущий Тінтін, герой віртуального світу — важлива персона в житті Бельгії? На його пригодах виросло не одне покоління бельгійців. Деніель Ван де Віль, спортивний суддя (бокс), — один із них. "Його [Тінтіна] можна розглядати як одного з наших головних героїв, — розповідає він НВ.— Я не думаю, що в Бельгії є сім'ї, в яких ніколи не було хоча б одного з коміксів, створених Ерже".

Е рже — це псевдонім автора коміксів Жоржа Ремі. В середині 1920-х він винайшов ідеальний і по-своєму новаторський спосіб занурювати своїх читачів, особливо дітей, в незнайому їм атмосферу. І робити це за допомогою коміксів, тобто розважати і навчати одночасно. "Легко зрозуміти приємні історії, добре зрежисовані і захопливі", — продовжує Деніель.

Всього Ерже створив 23 альбоми про життя Тінтіна. Вони розійшлися світом щонайменше 200 млн екземплярів і перекладені 70 мовами. Приголомшливий результат. Перша історія — Тінтін у Країні Рад — вийшла в 1930 році. Сюжет наївно простий: юний бельгійський репортер поїхав до СРСР готувати репортажі для газети Le Petit Vingtième. Він відправився до Москви збирати відомості про кривавий комуністичний режим і привіз звідти багато гострих історій. Вигаданих і реальних.

Тінтін спостерігав, як страждають від голоду діти, знайшов схованку, куди комуністи звозили відібране у селян зерно, горілку і чорну ікру. Всі ці багатства призначені для фінансування комуністичної пропаганди на Заході. Тінтін переміг агентів спецслужб і, долаючи холод, повернувся до Брюсселя.

Більшість історій для цього "радянського коміксу" запозичені з книги Москва без вуалі (Дев'ять років роботи в Країні Рад). Її автор — Жозеф Дує, колишній консул Бельгії у Ростові-на-Дону. Ця документальна праця і сьогодні не менш актуальна. От цікавий епізод із тієї книги, який майже без купюр увійшов у антирадянський комікс за участю Тінтіна.

"Церковна площа була чорна від народу. Посередині височіла трибуна з п'ятьма комуністами, які представляли місцеву владу. Товариш Убийкінь (голова місцевого комітету) виголосив промову. Перерахувавши всі блага, які комунізм дав народу, і всі чудеса, які він дасть у майбутньому, він просив перейти до виборів. От приблизно з якими словами він звернувся до натовпу: "Є три списки, один із них — від комуністичної партії. Хто проти цього списку — нехай підніме руку". Одночасно Убийкінь і його чотири товариші вийняли свої револьвери і оглянули натовп селян. Убийкінь продовжував: "Хто ж проти цього списку? Ніхто. Я оголошую, що комуністичний список пройшов одностайно, нема сенсу вже голосувати за інші списки...".

Тисячі прочитали цю роботу дипломата Жозефа Дує, але таку ж історію в коміксі, та ще й розказану вустами Тінтіна, прочитали мільйони. Вона всіх вразила.

У 1931 році репортер Тінтін вирушив у Африку, щоб принести аборигенам у бельгійську колонію Конго освіту та цивілізацію. Ця робота викликала в суспільстві шквал критики і звинувачень у расизмі. Перші твори Ерже були перевантажені ідеологічними штампами та пропагандистськими гіперболами. Ерже був гарячий і молодий, багато років провів у скаутських таборах. Юний Тінтін багато в чому схожий на свого батька. Але досить скоро вони обидва подорослішали. Крайнощів поменшало, ідеологічні фарби потьмяніли.

Вже 1934-го 27-річний художник видав наступну серію Пригод Тінтіна — Сигари фараона. Бельгійський репортер вирушив до Єгипту на розкопки гробниць. Там розгорнулася детективна історія, небезпечна і таємнича. З волі свого творця Тінтін ганяв по всій планеті, а іноді й за її межами, і таким чином відкривав юним бельгійцям світ.

У 1954 році вийшла, як вважається, одна з найкращих серій коміксу — Мандрівники на Місяці. Так Ерже вводив молоде покоління в нову космічну еру. На обкладинці випуску зображені Тінтін, його собака Сніжок і Капітан Хеддок у костюмах астронавтів. Вони йдуть поверхнею Місяця і дивляться на Землю. У листопаді 2016-го на аукціоні в Парижі цей малюнок розміром 50 х 35 см, виконаний Ерже китайською тушшю, був проданий за $1,6 млн. Організатори аукціону розраховували на ажіотаж. І навіть прогнозували, що колекціонери оцінять роботу Ерже високо. Але ніхто не очікував отримати більше $950 тис., що взагалі-то теж чимало.

Втім, для робіт Ерже це не межа. У 2014-му малюнок із коміксу про Тінтіна, розміщений на двох сторінках, купив за $3,7 млн ​​американський фанат бельгійського дива. Пригоди Тінтіна — це суміш різних жанрів: авантюрний роман, детектив, сатира, наукова фантастика тощо. Віддані шанувальники героя коміксів дорослішали, але друг дитинства вже ніколи не залишав їхні сім'ї. "Я пам'ятаю, в дитинстві у мене був Тінтін із жорсткого пластику заввишки 25 см", — розчулено розповідає Деніель Ван де Віль. Потім він раптом згадує, здавалося б, другорядну, але важливу для нього деталь: "Вчора ввечері був у невеликому кафе, обідав із друзями. Ерже багато разів відвідував цей заклад, щоб зустріти свого друга Рене Магрітта".

Рене Магрітт — відомий бельгійський художник-сюрреаліст, автор оригінальних картин і плакатів, неспокійна людина з неспокійною долею. Він тричі вступав у комуністичну партію Бельгії й тричі покидав її. Цікаво, що могло бути у нього спільного з критиком радянщини Ерже? Втім, це вже інша історія.