Золотий лижник  - фото

Золотий лижник

1 березня 2018, 12:49

Олександр Абраменко, єдиний золотий медаліст національної української збірної на Олімпіаді у Пхьончхані, розкриває анатомію своєї перемоги

Олександр Абраменко, єдиний золотий медаліст національної української збірної на Олімпіаді у Пхьончхані, розкриває анатомію своєї перемоги, серед складових якої тренування у Фінляндії та незнищенні лижі українського виробництва

Відео дня

Катерина Іванова, Катерина Шаповал, Ольга Духніч

О лександр Абраменко, фрістайліст і єдиний український чемпіон Олімпійських ігор у Пхьончхані, знаменитий не тільки запаморочливими акробатичними стрибками на лижах. Перед кожним змаганням він купує нові білі рукавички і виступає тільки в них — щоб акцентувати увагу суддів на витонченій роботі рук під час стрибка.

Спортсмен із такою оригінальною звичкою родом із Миколаєва, він випускник тамтешньої школи лижної акробатики, де колись була найкраща в СРСР база підготовки для фрістайлістів. Тепер Абраменко — володар третього в історії України золота білої Олімпіади: перше виграла Оксана Баюл у 1994-му, а чотири роки тому — команда українських біатлоністок.

Абраменко записався в спортивну секцію в дев'ять років і спершу не показував видатних результатів. Вони з'явилися із часом, коли з'ясувалося, що наполегливість у досягненні мети — основна риса характеру спортсмена. Так на своїй першій Олімпіаді в Турині 17-річний фрістайліст посів лише 27-е місце, через чотири роки у Ванкувері піднявся вище — на 24-е. У Сочі в 2014-му він був уже шостим, а в 2016 році виграв Кубок світу з лижної акробатики, ставши першим фрістайлістом та четвертим спортсменом за всю історію зимових видів спорту в Україні, якому вдалося виграти Малий кришталевий глобус. Перемога на Олімпіаді в Пхьончхані остаточно закріпила успіх спортсмена.

"У нього нелюдські можливості", — характеризує свого підопічного тренер Максим Нескоромний.

НВ вдалося поспілкуватися із золотим призером Олімпіади, коли він повертався додому до рідного Миколаєва. Сидячи в потязі Інтерсіті, спортсмен відповідав на питання і смакував довгоочікуваний відпочинок.

— Ваша перша думка в той момент, коли оголосили результати і ви усвідомили, що золото ваше?

— Неможливо передати словами ці відчуття. Я ніби перебував у якомусь іншому вимірі. З одного боку, розумів, що виграв, з іншого — не вірилося, що це сталося. [Коли оголосили результати] я навіть не одразу збагнув, що взяв золото. Зараз дуже гордий і дуже радий.

— Чи було у вас передчуття перемоги? Адже це вже четверта Олімпіада у вашій кар'єрі, на яке місце ви розраховували?

— Переживань перед найвідповідальнішим стартом, як і на будь-який Олімпіаді, було багато. Я прагнув потрапити в трійку найсильніших: коли їдеш на Олімпіаду, не можна ставити інші цілі, інакше на п'єдестал не потрапиш.

— Які у вас враження від Олімпіади загалом, чим вона запам'яталася?

— Запам'яталася поганою погодою, дуже сильним вітром і холодом. Я, якщо чесно, мерзляк. Пощастило, що хоч на наших змаганнях вітер вщух. А виходити кудись перед змаганннями все одно не вдавалося — постійні тренування. Тільки після них нам вдалося трохи побути на узбережжі Японського моря, а більше нікуди і не виїжджали.

— В Україні ваше братання на п'єдесталі з російським спортсменом Іллею Буровим, з яким ви разом обернулися українським прапором, обговорювали не менше, ніж вашу перемогу. Що ви думаєте стосовно реакції на цей жест?

— Кожен має право по-своєму реагувати на це. Багато людей не знають, що в спорті ми всі товариші, підтримуємо один одного, і неважливо, хто за яку країну виступає. Хай там що, а ми спілкуємося і знаємо одне одного змалку. Це по-перше. А по-друге, тоді я перебував у стані ейфорії, емоції виривалися назовні, і я просто хотів привітати [колегу].

— Багато українських спортсменів у пошуках кращих умов їдуть в інші країни і виступають під їхніми прапорами. В Україні ж їхні перемоги записують на свій рахунок. Як ви ставитеся до таких оцінок?

— Це нормально, це зрозуміле почуття гордості за своїх. Я не засуджую і тих спортсменів, які виїжджають з України тренуватися і виступати за інші країни. Це їхнє право і вибір.

— У вас був такий вибір? Вам, здається, пропонували виступати за Росію?

— Так був. Але, як бачите, я залишився в Україні і приніс нашій країні золото.

— Те, що наша збірна виступила так слабко, було очікувано?

— Я ж не спортивний чиновник і не тренер та не можу оцінювати рівень підготовки інших. Можу тільки відповідати за себе. Я йшов до цього давно, довго і зробив усе, що можливо було зробити.

— Фрістайл — досить екзотичний для України вид спорту. Як ви потрапили туди? Наскільки сьогодні цей спорт стає популярним в Україні, багато хто йде займатися ним професійно?

— Мені запропонували спробувати фрістайл, коли я навчався у школі. Тоді в Миколаєві, де ми жили, була єдина в країні гірка для заняття фрістайлом, і мені сподобалося. В Україні фрістайл поки не став популярним, тут немає великої кількості охочих займатися ним. Закордоном зовсім інша ситуація — він розвивається, і дуже багато дисциплін. У нас тут, на жаль, тільки акробатика. Сучасні й найуспішніші центри фрістайлу — це Китай, Білорусь, США і Канада.

— Чи є в Україні хоч якась інфраструктура для фрістайлу, щоб плекати таланти з дитинства?

— Ні, в Україні нам тренуватися ніде. Єдине, де ми це робимо в Україні, — виїжджаємо в Івано-Франківськ, там є зал, там ми стрибаємо на батуті та отримуємо загальнофізичну підготовку. Стрибати з трампліну в Україні ніде.

— А де ж ви тренуєтеся?

— Влітку — в Швейцарії, взимку — у Фінляндії.

— Це дорого? Хто оплачує тренування?

— Держава. Однак для того, щоб вона спонсорувала і возила, потрібно потрапити до збірної України. До цього — тільки за свій рахунок. Були б спортивні бази — діти готувалися б удома без проблем.

— Ваша головна спортивна мрія досягнута?

— Звісно. Для будь-якого спортсмена олімпійська медаль, тим паче золота,— це найвищий ступінь.

— А що далі? Чим ви себе мотивуватимете?

— Далі тільки множити кількість цих медалей.

— А кар'єра як може розвиватися?

— Все стандартно. Нічого нового не вигадаєш. Я поки не збираюся йти зі спорту. Тому далі — тренування, змагання.

— У своє задоволення катаєтеся?

— Ні. Часу між тренуваннями катастрофічно не вистачає. Хоча, звісно, якщо кудись приїжджаємо, місцевість захоплює хорошими ландшафтами, можемо вийти покататися.

— Ви на українських лижах катаєтеся? Що можете про них сказати?

— Так. Вони одні з найкращих у світі, незнищенні. Їх проектували спеціально для цього виду спорту. Більшість спортсменів у світі їх використовує.

— Які ваші подальші плани? Відпустка або до змагань готуватиметеся?

— Зараз — відпустка. А далі за планом відновлю тренування на початку літа — в наступному році чемпіонат світу.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Діліться матеріалом




Радіо НВ
X