Землеструс

Вільний ринок землі під ріллю стане найпомітнішим явищем в економіці України. Однак є одне але, навіть два

Олександр Пасховер,
економічний оглядач НВ

Щ е 18 грудня 1990 року голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук підписав постанову з гучною назвою Земельна реформа. У преамбулі зазначено: "У зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин". Знадобилося майже 30 років, аби виконати задумане. У листопаді 2019-го парламент призупинив мораторій на продаж сільгоспземлі, який діяв 18 років. Це дає можливість із 1 жовтя 2020 року відпустити ріллю в комерційний обіг. Україна позбулася останнього рудименту комунізму, визнавши право землевласника вільно розпоряджатися своїм майном.

Проте внаслідок довголітнього застою вартість української ріллі девальвована. Середня нормативна ціна 1 га найкращих земель Європи — 1,1 тис. євро. Для порівняння: у Польщі — 9,7 тис. євро, в Чехії — 6,5 тис. євро, в Болгарії — 4,6 тис. євро. Середня врожайність удвічі-втричі нижча, ніж у Західній Європі. Обсяг всього національного агроекспорту — $20,2 млрд. Найвищий показник серед українських галузей. Але набагато менше, ніж, наприклад, у французького Danone, виробника молочних продуктів харчування ($27,1 млрд).

Україна тут дійшла до краю своїх можливостей. Вільний ринок землі зніме це штучне обмеження. Наприклад, за умов вільного ринку за перший же рік міжнародні капітали подвоять цінник кожного українського гектара. За найближчі кілька років після 2020-го гектар подорожчає вчетверо та підбереться до болгарської позначки.

Дозволивши фермерам використовувати право власності на землю і заставляти її під банківські кредити, влада додасть 1,5% до зростання ВВП України в 2020 році. Вільна земля урухомить всю національну економіку. За перший же рік ринок угідь дасть ВВП додаткові 2% зростання. У цьому випадку за найближче десятиліття до українського ВВП надійдуть додаткові $100 млрд, і геть зміниться сільськогосподарська карта країни.

Д осі в Україні лише 7,4% сільгоспземель використовують під культури з високою прибутковістю, в ЄС — понад 50%, у Нідерландах — 90%. У 2020-му український маятник зможе хитнутися у бік європейських показників. Приваблива перспектива? Однак це Україна, і своїх «але», звісно, не оминути. І от чому.

Реформа розділила країну на два табори: на 45 тисяч фермерських господарств, зацікавлених, щоб земля коштувала дешево, а ще краще не продавалася. І на 7 млн пайовиків, які володіють 27 млн га угідь і які хочуть розширення прав і здорожчання своїх активів. Ці світогляди суперечать один одному, не залишаючи місця для компромісу.

Іноземні інвестори відсторонені від участі на земельному ринку. В уряді кажуть, що це ненадовго. Фермерські асоціації переконані, що назавжди. В обох випадках це означає, що грошей в ринок увіллється менше. Земля, звичайно, буде дорожчати, але не з тією швидкістю, яка бачилася спочатку. Приблизно 25% щороку.

Не відкривши ринку, куди нема доступу грошам із закордону, в цій грі лідируватимуть ті, хто володіє практично необмеженим кешем і адмінресурсом на місцях. Хто ці люди? Загляньте в електронні декларації прокурорів, суддів, вищої державної бюрократії й отримаєте відповідь. Вони здебільшого і становитимуть кістяк майбутнього прошарку рантьє в українському аграрному секторі. Втім, ще зарано говорити, куди поверне країну обкраяний ринок землі. Цілком очевидно одне: в 2020-му він нарешті народиться.