Залишатися людиною

Держава Ізраїль визнала понад 2,5 тис. українців Праведниками народів світу. За цим показником Україна посідає четверте місце на планеті. Чому тільки четверте?

Маргарита Ормоцадзе,
продюсер, сценарист і режисер
документального проекту Слово Праведника

Б уквально на зорі виникнення держави Ізраїль, на третьому році її відродження, а саме в 1951 році, Кнесет прийняв спеціальний закон Про пам'ять Катастрофи. Катастрофою, або Шоа (іврит), в єврейській культурі називаються трагічні події Голокосту. Згідно з цим законом, люди неєврейської національності, які, ризикуючи за часів Другої світової війни своїм життям, рятували від загибелі євреїв, отримують звання Праведників народів світу.

Рішення, кого визнати таким, приймають у Меморіальному комплексі історії Голокосту Яд Вашем у Єрусалимі. Для цього спеціальна комісія, яку очолює чинний суддя і куди входять історики, багато з яких пережили Катастрофу, розглядають свідчення свідків порятунку.

Разом із медаллю і дипломом вони та їхні сім'ї мають право на отримання ізраїльського громадянства і забезпечення ізраїльськими пенсіями. Нагороди можуть отримувати і сім'ї вже померлих рятівників.

На самих же нагородах виведена цитата з вавилонського Талмуда: "Той, хто рятує одне життя, рятує весь світ". Усього на світі цієї нагороди удостоїлися трохи більше 26 тис. осіб. Із них понад 2,5 тис. — українці. Це четвертий показник планети. І процес пошуку таких людей ще далеко не завершений.

У жовтні 2017 року надзвичайний і повноважний посол держави Ізраїль Еліа Білоцерківський вручив нагороди і звання Праведників світу ще восьми українським сім'ям. "Це наш борг перед тими, хто рятував життя наших людей, яких переслідували і знищували", — зазначив дипломат.

Е піграф із методички викладачів історії Голокосту в Міжнародній школі вивчення Катастрофи (Єрусалим): "Залишайся людиною там, де не залишилося людей". Він ідеально підходить для розуміння того, що зробили люди, рятуючи інших, часом незнайомих людей, ризикуючи всім, аж до свого життя і життя своїх близьких. Удвічі, втричі складніше впоратися із тягарем відповідальності, коли навколо тебе панує атмосфера всепоглинаючого страху, недовіри, зради та підлості.

Сусіди доносять на сусідів. Мародери стають до своєї брудної роботи, не чекаючи арештів і розстрілів. Цією темою списані тисячі сторінок художньої і, що важливіше, документальної літератури. Один лише роман Бабин Яр Анатолія Кузнєцова, що з великими труднощами вийшов 52 роки тому в СРСР, виносить на поверхню десятки історій, де доблесть і підлість йдуть пліч-о-пліч.

Один із типових прикладів, який описує Кузнецов, винесений тут в окрему підглаву, яку сам автор назвав Бабин Яр. Система. Проте, висловлюючись словами поета позаминулого століття Аполлона Майкова, "чим ніч темніша, тим яскравіші зірки".

На першому місці за кількістю визнаних Праведників світу Польща — 6.706 осіб. На другому — Нідерланди (5.595), на третьому — Франція, (3.995). Цю четвірку праведності замикає Україна.

Однак праведних українців, які рятували життя євреїв під час Голокосту, набагато більше, ніж вказано сьогодні у списках Яд Вашем. Це припущення Фелікс Левітас, доктор історичних наук, член Національної спілки журналістів України, пояснює так: "Правда про Бабин Яр десятиліттями замовчувалася, зокрема тому, що перші розстріли в тому місці проводив НКВС. Якби не тоталітарний режим, який панував у СРСР, то Україна була б на першому місці у світі за кількістю Праведників".

Тому робота з пошуку Праведників народів світу триває і до нині. Автор цього тексту, працюючи над фільмом про Праведників, щотижня знаходить нові історії спасіння, зокрема — невідомі. Щоб вони були розкриті, досить говорити про вже відомі приклади. "Правда полягає в тому, що скільки б нових героїв ми не знаходили, у відсотковому співвідношенні вони не становлять і 1% від населення. В Україні в 1941 році проживало понад 41 млн осіб. Праведників народів світу — 2,5 тис. осіб", — розповідає директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський.

Згідно зі всесоюзним переписом населення 1939 року, в СРСР проживало трохи більше 3 млн євреїв. З них понад 1,5 млн — в Україні. На територіях Східної Польщі, анексованих Радянським Союзом, у вересні 1939 року проживало 1,3 млн євреїв. Із них близько 300 тис. вдалося врятуватися від нацистів шляхом втечі на українську територію. Влітку 1940 року до складу УРСР увійшли анексовані у румунів Північна Буковина, а також частина Бессарабії. Тут проживало ще близько 280 тис. євреїв. Таким чином, до червня 1941-го кількість європейського населення України підібралася до позначки 2,5 млн осіб. Із них 1,5 млн загинули під час Голокосту. Ще частина пішла на фронт, хтось встиг евакуюватися вглиб країни. Але це було не частим явищем.

Ця приблизна статистика і стала підказкою Анатолію Подільському про те, що українців, які рятували євреїв, набагато більше, ніж відомо сьогодні.

Виконавчий директор Меморіального центру Голокосту Бабин Яр Яна Барінова розповідає НВ, що робота з документування і збереження пам'яті про подвиги українських Праведників ведеться постійно — за суттю, це одне з призначень, місія Меморіального центру Голокосту Бабин Яр.

"Праведність — унікальна річ у світі, яка говорить, що зло не стало всеосяжним, не було банальним, тому що багато хто з тих, хто скоював злочини нацизму, в результаті божеволіли і накладали на себе руки, — підсумовує Анатолій Подольський. — Тоді як ті, хто рятував, представляли собою протистояння людської моралі злу".

Давидов був заарештований дуже просто і буденно. Він йшов вулицею, зустрів товариша Георгія Пузенка, з яким вчився, займався у спортивній секції, разом до дівчат ходили. Розговорилися, Жора посміхнувся:

— Що це ти, Володько, вулицями ходиш? Ну ж бо, підемо.

— Куди?

— Ходімо-ходімо...

— Та ти що?

Жора все посміхався.

— Підеш чи ні? Можу документи показати.

Він вийняв документи слідчого поліції, переклав із кишені в кишеню пістолет, продемонстрував його начебто ненароком.

— Тобі не соромно? — запитав Давидов.

— Ні, — знизав Пузенко плечем. — Я за це гроші отримую.

Так мило і спокійно вони прийшли в гестапо, що на Володимирській вулиці, 33. <...> Давидов був рядовим у 37-й армії, він потрапив у полон біля села Борщі, пройшов Дарницький табір і кілька інших та втік під Житомиром. У нього в Києві був знайомий лікар, пов'язаний з партизанами в Іванківському районі, куди він відправляв медикаменти. Давидов мав вирушити з медикаментами в Іванків, коли стався цей безглуздий арешт. Залишилося невідомим, що і звідки знав Пузенко, але Давидова помістили в найстрашнішу, так звану жидівську камеру, як оселедцями набиту людьми, які чекали етапування до Бабиного Яру. Давидов зрозумів, що справа його є майже безнадійною.

Людей з камери забирали, і вони не поверталися, а Давидов усе сидів. Нарешті, коли залишилося десять осіб, їх вивели у двір, де стояла машина, яку вони відразу впізнали.

Давидова і його товаришів відправили в концтабір, де вони провели два страшних роки. Описи умов перебування і щоденних тортур — не для читачів зі слабкими нервами.

Коли в 1943 році нацисти готувалися залишати Київ, вони пригнали до Бабиного Яру ув'язнених, щоб ті допомагали замітати сліди злочинів, тобто спалювати трупи. Після працівників розстрілювали. В одну з таких бригад потрапив і Давидов. Обравши момент, він утік.

Ось що про цей епізод розповідає Кузнєцов:

"Він кинувся вбік, на городах зустрів ще одного ув'язненого, і вони побігли в напрямку до якихось хат. Уже почало світати, стрілянина тривала, десь їздили машини, мотоцикли, чутно було крики, лайку. Давидов із товаришем побачили жінку, яка поралася у будинку.

— Тьотю, заховайте нас!

Вона подивилася, їй стало погано.

— Господи! Ви з Яру! У мене діти, мене розстріляють!

Вибігла її сестра.

— Ідіть у курник під солому!

Вони залізли під солому, запитують:

— А ви не видасте?

— Ні, хлопці, ми вам не зробимо поганого.

Потім вона пішла, зварила борщ, принесла їм цілу каструлю — справжнього, пахучого, українського борщу.

(Імена цих сестер — Наталя та Антоніна Петренко.)"