Забудь слово "ні"

Історія власника скромного ресторану, що став мультимільярдером і власником ресторанно-готельної імперії, яку він сам розповів

Ірина Ілюшина

Tilman Fertitta. Shut Up and Listen !: Hard Business Truths that Will Help You Succeed, 2019

А мериканський підприємець Тілман Фертітта, який посідає 153-є місце у списку найбагатших американців Forbes 400 із $4,5 млрд, почав свій бізнес 30 років тому. Він вклав гроші у відкриття ресторану в містечку на 10 тис. жителів у Техасі. Зараз він єдиний власник компанії Fertitta Entertainment, якій належить ресторанний гігант Landry's, а також казино і готелі Golden Nugget.

У його власності 600 об'єктів нерухомості в 36 американських штатах і 15 країнах світу. Його ресторанна імперія нараховує понад 60 брендів.

А в 2017-му Фертітта реалізував мрію — придбав свою улюблену баскетбольну команду Houston Rockets за рекордні для NBA $2,2 млрд.

У своїй книзі, що стала бестселером Amazon Замовкни і слухай!: Неприємна правда про бізнес, яка допоможе вам досягти успіху він ділиться ідеями, які допомогли йому перетворити техаський ресторан у найбільшу компанію США з одним акціонером.

Бережіть своїх клієнтів, бо запасних у вас немає

Головний принцип, яким він керується: бережіть своїх клієнтів, бо запасних у вас немає. "Кожен вдалий бізнес тією чи іншою мірою будується на гостинності. Проблема в тому, що більшість підприємців цього не розуміють", — пише Фертітта.

Скільки разів вам траплялося зайти в ресторан жахливо голодним, щоб перекусити на швидку руку, і з'ясовувалося, що кухня вже або ще закрита? І натомість, щоб запропонувати вам сендвіч або кілька смажених яєць, вас, напевно, просили зайти пізніше. Для Фертітта це неприпустимо.

Все починається з того, як ви говорите з вашими клієнтами, пише він. Тут правило просте: під час розмови з клієнтом обов'язково поговоріть про нього самого. І приберіть слово "ні" з вашого словника.

Так само і з виправданнями. Якщо, наприклад, у вашого кур'єра захворіла дитина, довелося терміново шукати іншого кур'єра, внаслідок чого клієнт не отримав вчасно замовлення (або взагалі не отримав) і поскаржився на це, не треба йому розповідати про дитину кур'єра. Досить просто вибачитися.

І ніколи не втрачайте пильності, адже ви не знаєте, коли з'явиться конкурент із кращим продуктом, прийде судовий позов або нададуть чинності нові урядові постанови.

Daniel Markovits. The Meritocracy Trap: How America's Foundational Myth Feeds Inequality, Dismantles the Middle Class, and Devours the Elite, 2019

Королі життя

Професор Єльського університету — про появу нової аристократії у США

В чися і працюй не покладаючи рук, і ти обов'язково досягнеш успіху — в цей постулат вірили багато поколінь американців. Але що, якщо він більше не працює?

На думку професора Єльського університету Даніеля Марковіца, висхідна соціальна мобільність перетворилася на красиву казку, і тепер у представників середнього класу більше шансів опинитися серед бідних роботяг, ніж переміститися до професійної еліти. В опитуванні, проведеному в 2014 році Національним центром вивчення громадської думки, більшість американців ідентифікували себе як робочий, а не середній клас.

За словами Марковіца, відбір учнів і подальше працевлаштування створили систему рангів, які передаються від батьків до дітей. Випускники елітних шкіл легко перетворюються на мільйонерів, їхній шлях лежить із Гарварду на Волл-стріт і зі Стенфорда — одразу в Кремнієву долину.

На перший погляд, це здається справедливим: найкращі студенти отримують найкращі місця. Насправді, пише Марковіц, це спадковий успіх: у людей, які багаті, бо вони ходили в модну школу, будуть діти, які також підуть у модні школи й також стануть багатими.

Так, у двох коледжах Ліги плюща сьогодні частка учнів із домогосподарств, які перебувають у топі за доходами, перевищує частки всіх інших утричі. Внаслідок академічний розрив між багатими і бідними студентами перевищує розрив між білими і чорними студентами у США в 1954 році.

Від цього, певен автор, програє все суспільство: хоча представники американської еліти прекрасно освічені й працюють усередині, їхня тяга до шахрайства і зарозумілість зводять усе нанівець. І бульбашка на ринку нерухомості, як і світова фінансова криза, — теж їхня заслуга.

На думку Марковіца, сьогоднішні еліти взяли занадто велику частку пирога для себе і залишили занадто малу для більшості американців, які вигоряють на нецікавій роботі.

Паскаль Буає. Анатомія людських спільнот. Як свідомість визначає наше буття, 2019

Наука й нічого особистого

Відомий антрополог руйнує усталені уявлення про людське суспільство

В академічних колах суперництво між природничими науками та гуманітарними — сюжет настільки ж давній, як боротьба добра зі злом. Адже природні науки можуть дізнатися, чому ми маємо серце і легені, але не в змозі пояснити, наприклад, чому люди йдуть на смерть заради своїх переконань або борються зі своїми ж співгромадянами.

Насправді ніщо не заважає нам описувати і пояснювати людські суспільства, використовуючи науковий інструментарій природничих наук, певен французький антрополог професор університету Вашингтона в Сент-Луїсі Паскаль Буає.

Він наголошує: під час вивчення людських спільнот і поведінки їхніх окремих представників необхідно відкинути застарілі ідеї, наче людські вчинки мають певні причини, що люди усвідомлюють ці причини, а в нашому розумі є контрольна система, яка оцінює ці причини й на їх основі керує поведінкою.

"Зрозуміло, немає нічого поганого в тому, щоб ставитися до людей як до особистостей. Але не для науки", — пише Буає.

Поведінка — це сформована у процесі еволюції ознака живих організмів і наслідок природного добору. Однак, говорячи про поведінку, немає особливого сенсу розмірковувати про природу і виховання.

Наприклад, з еволюційного погляду виникнення групової солідарності — явище того ж формату, що і кігті або довга шерсть. Тобто вміння співпрацювати покращувало шанси на виживання. Але общинність — це не сліпе слідування стадному інстинкту. Як показали експерименти, коли учасники певної групи розподіляли блага на користь "своїх", але не отримували те ж саме у відповідь, схильність надавати перевагу своїй групі зникала.

Те ж саме стосується конфліктності. У тих генів, завдяки яким люди виявляють агресію лише за певних умов, більше шансів на відтворення, ніж у недиференційованої агресії.

Безліч рис, які відрізняють людський рід, — це результат нашої довгої еволюційної історії, пише Буає. Його відповідь практично на всі "чому" — "Бо це сприяло нашому виживанню".

Michael Rectenwald. Google Archipelago: The Digital Gulag and the Simulation of Freedom, 2019

Мрії Сталіна

Скандальний американський вчений звинувачує цифрові гіганти у глобальному тоталітаризмі

А мериканський професор Майкл Ректенвальд зажив скандальної слави, коли виступив із заявою, що західний соціум страждає від зайвої політкоректності. На його думку, сьогодні неможливість біле називати білим, а чорне — чорним без огляду на те, що це ображає чиїсь почуття, створює нестерпну атмосферу в суспільстві загалом, відволікаючи від важливих проблем.

У Ректенвальда знайшлося чимало прихильників, проте загалом громадськість не сприйняла його ідеї. Він звільнився з усіх університетів, де викладав, зокрема — Нью-Йоркського, Карнегі-Меллона й Університету Дьюка. І написав книгу Архіпелаг Google: Цифровий ГУЛАГ і симуляція свободи.

Книга, де автор проводить паралелі між представниками сфери Big Digital, тобто технологічними компаніями-гігантами, і системою таборів СРСР, викликала чималий резонанс і додала йому скандальної слави.

На думку Ректенвальда, хоча глобальні корпоративні послання Big Digital за своїм наповненням ліві — повага прав людини, рівність, братерство, глобалізація, — їх суть авторитарна, навіть тоталітарна, що перетворює їх на структури, які за рівнем впливу можуть змагатися з урядами.

Певною мірою це втілення реальності, описаної в книзі Джорджа Оруелла 1984, пише Ректенвальд. Технологічні гіганти контролюють населення і використовують цензуру, вибірково блокуючи або поширюючи пласти інформації тією мірою, про яку не могли мріяти ні Сталін, ні Гітлер, ні Мао.

"Політична ідеологія закодована в їхню ДНК", — пише Ректенвальд. Адже багато ідей лівих вписуються у цілі монополій і великого капіталу. Так, ідеї відкритих кордонів сприяють корпоративному апетиту до вільного переміщення робочої сили. Тобто фактично вони просто підтримують ті ідеї, які приносять дохід бізнесу.