Випадкові люди

Кілька зухвалих модернізаторів у чиновницьких кріслах не можуть зламати систему — доведено Україною

Максим Бутченко

У країні не знайдеться і десяти осіб серед топових державних діячів, яких можна назвати успішними реформаторами.

Втім у 2014 році, коли президент Петро Порошенко і глава його адміністрації Борис Ложкін особисто вербували в органи влади людей з корпоративного сектору з досвідом і бажанням працювати на країну, здавалося, що в Україні ось-ось почнеться модернізаторський бум.

За час, що минув відтоді, кабінети влади накривало хвилями грузинських і польських агентів змін, туди заходили успішні вітчизняні бізнесмени і топ-менеджери. Але українська бюрократична машина довела, що вона спроможна перемелювати будь-яких реформаторів.

Пасивність глави держави, часто неготового підтримати зміни, опірність системи і потужні фінансово-промислові групи, що впливають на міністерства, — ось три слони, які затоптали зміни.

Підсумок такий: Роман Бондар, керівний партнер компанії Odgers Berndtson Ukraine, що займається підбором кадрів для міністерств, каже, що 90% тих, хто прийшов на держслужбу після Майдану, вже звільнилися.

К оли в кінці лютого 2014-го Павло Шеремета вперше потрапив до будівлі Мінекономіки як глава відомства, його вразило, що більшість його підлеглих — чиновники зі стажем — боялися дивитися прямо в очі. "Також я часто помічав вологі долоні, коли вітався із чоловіками, як і тремтячий голос — це свідчить про стрес, — розповідає екс-міністр, який досить швидко залишив Кабмін. — Це ознаки загальної важкої атмосфери, яка панує там із часів Йосипа Сталіна".

Просочена нафталіном атмосфера держустанов вразила й адвоката Ігоря Чудновського. Після Майдану він опинився у кріслі директора департаменту з правової та законопроектної роботи Мінагрополітики. Протримався там майже на голому ентузіазмі приблизно рік — платили йому приблизно $300, що було значно менше, ніж в адвокатурі.

Весь цей час Чудновському довелося боротися із неповороткістю держапарату. Наприклад, він понад півроку погоджував із різними відомствами створення кінологічної служби для воюючої армії.

На бюрократичне болото надивився і Макс Нефьодов, заступник міністра економіки й один з авторів ProZorro. За роки роботи в Мінекономіці він переконався, що багато новацій гальмують лише тому, що чиновники бояться ухвалювати рішення. У них живе страх покарання за дії, і вони пишуть відписки, пояснюючи, чому чогось робити не варто.

Грошове питання, згадане Чудновским, — один із тих каменів, об які збивали ноги багато молодих реформаторів. Колишній директор департаменту, він пам'ятає, що главам відділів у Мінагрополітики доплачували в конвертах по $2-3 тис. "Правда, звідки бралися ці гроші, незрозуміло", — каже адвокат.

Один із чиновників, що працює в Кабміні, на умовах анонімності розповів НВ, що часом мова йде про фіндопомогу з боку провладних політсил. Хоча доказів цьому твердженню він не навів.

Проблему низьких заробітних плат частково вирішили завдяки ЄС: наприкінці 2016 року Україні на п'ять років виділили 90 млн євро для доплат чиновникам. Але дають ці гроші лише людям, залученим із бізнесу, пояснив НВ Дмитро Шимків, екс-заступник глави Адміністрації президента і колишній секретар Нацради реформ.

Є ТІЛЬКИ МИТЬ: У кріслі міністра економрозвитку інвестбанкір Айварас Абромавічус протримався менше півтора років

Б юрократизм, низькі зарплати — до такого багато реформаторів, які прийшли у владу, були готовими. Але мало хто з них усвідомлював, що доведеться ще й долати опір представників влади та їхнього близького оточення.

Колишній міністр фінансів Олександр Данилюк, який пішов із держслужби після конфлікту з прем'єром Володимиром Гройсманом, називає це "тиском олігархічних зв'язків".

Данилюк, наприклад, зумів впровадити автоматичне відшкодування ПДВ лише тому, що робив усе в форматі спецоперації, на чолі команди з трьох осіб і в закритому режимі розробляючи деталі реформи. Інакше не вдавалося — на шляху стояв Роман Насіров, на той момент — голова Державної фіскальної служби. ПДВ роками був тим полем, на якому паслися фіскальні органи, маніпулюючи бізнесменами-експортерами, і втрачати такий важіль ДФС не бажала.

Влада шукає лояльних чиновників, але очікують, що вони будуть незалежними й ефективними менеджерами
Роман Бондар,
керівний партнер Odgers Berndtson Ukraine

Лише коли Насірова заарештували за зловживання владою, спецгрупа Данилюка змогла за короткий проміжок часу провести через уряд свою ініціативу. "Це була майже шпигунська диверсія, не менше", — згадує тепер екс-міністр.

Як правило, тиск олігархічних зв'язків виявляється сильнішим від зусиль окремих топових чиновників-модернізаторів.

Показова історія з держкомпаніями, яка трапилася з екс-міністром економрозвитку Айварасом Абромавичусом. У вересні 2015 року він, ще будучи главою відомства, публічно заявив: йому понад місяць не вдається домогтися відставки глави Укртрансхімаміаку Віктора Бондика. Причина — дії Ігоря Кононенка, одного з лідерів Блоку Петра Порошенка (БПП) і близького бізнес-партнера глави держави. "Кононенко мав безпосередній інтерес у цій компанії, де, замість того, щоб допомогти мені скинути регіонала Бондика, завів своїх людей, які спільно керують цим підприємством", — пізніше пояснив міністр.

Все закінчилося тим, що Абромавичус пішов у відставку: не зміг погодитися із практикою, коли на посади в підпорядкованих йому держкомпаніях наближені до влади політики проштовхують власних претендентів.

Кононенко, який щасливо пережив цей (як і багато інших) скандал, всі звинувачення на свою адресу заперечує.

Історії Абромавичуса або Данилюка доводять ще й те, що реформатори, як правило, виявляються сам на сам зі своїми опонентами і системою чиновницьких зв'язків. І лише там, де їм стає сил і повноважень, вони проштовхують зміни.

Про це знає Вікторія Гонтарева, яка за три роки роботи на посаді голови НБУ зуміла повністю реформувати банківський сектор країни, вичистивши з нього майже сотню недієздатних або кишенькових банків олігархів. "Я чекала від президента більшої підтримки [у цій справі], — зізналася вона в інтерв'ю НВ. — Крім того, я хотіла більшої підтримки від правоохоронних органів, яким ми передали папери про всі ці банки-відмивайки і банки-зомбі".

Волеочас саме Порошенко в 2014-му запросив інвестбанкіра Гонтареву на роботу в Нацбанк.

Держслужба, на якій Гонтарева навіть не могла виспатися, виснажила її до такого рівня, що після звільнення екс-глава НБУ 21 день проходила аюрведичну практику в Індії.

Т арас Шевченко, директор Центру демократії та верховенства права, зазначає: там, де держінститути створювали з нуля, як було, наприклад, із НАБУ, кадрові зміни пройшли набагато успішніше. Але подібних випадків одиниці. "Загалом за п'ять років я очікував набагато більше змін", — каже експерт.

Із цим погоджується Нефьодов: мовляв, в Україні кадрової революції не відбулося — радше йдеться про якусь еволюцію.

А тепер революцій чекати і не варто. Нині в держапараті, на думку VIP-рекрутера Бондаря, зник запит на глибокі реформи: незабаром вибори, і владі потрібні слухняні виконавці. "Прагнучи підвищити керованість держсистеми, влада шукає лояльних чиновників. Однак очікують, що вони будуть незалежними й ефективними менеджерами. І настає колапс", — упевнений Бондар.