Великий шопінг

Великий бізнес, що має вільні кошти, взявся скуповувати вітчизняні активи, які різко здешевшали. Серед найактивніших "шоперів" — Сергій Тігіпко, Олександр Ярославський та подружжя Герег

Катерина Шаповал

У кінці минулого року в Україні відбулася феєрична угода: один великий вітчизняний бізнесмен — Сергій Тігіпко — заробив на звичайних цвяхах і дроті приблизно $45 млн.

Вірніше, йшлося не про самі цвяхи, а про їх виробника — дніпровський завод Дніпрометиз. Удача ж самого Тігіпка полягала в тому, що він купив підприємство, яке раніше сам же і продав, — і різниця між продажною і купівельною ціною склала ті самі $45 млн.

У 2006 році російська група Северсталь придбала у Тігіпка частку 60% заводу Дніпрометиз за $50 млн. Але часи змінилися — тепер уже росіяни вирішили позбутися від цього активу. І не знайшли нічого кращого, як "повернути" завод колишньому власникові. Крім того, останній за нього заплатив всього лише $0,5 млн. Так, принаймні, повідомили ряд профільних ЗМІ.

Тігіпко взагалі останнім часом став дуже активний: поки у одних криза, у нього — відкрите вікно можливостей. Крім метизного виробництва, він придбав компанію зі страхування життя Aegonlife Ukraine, два банки — VS та Універсал, та ще й мережу з 28 аптек. До того ж колишній віце-прем'єр активно купує боргові портфелі у Фонду гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО).

Гроші у Тігіпка є: крім вигідної угоди з Дніпрометизу, він у 2007-му продав ТАС-Комерцбанк шведській групі Swedbank за $735 млн.

Тігіпко не один розгорнув бурхливу діяльність на ринку активів, що різко дешевшають. Схожа з дніпрометизівською історія трапилася і у харківського мультимільйонера Олександра Ярославського: в 2007 році він продав росіянину Олегові Дерипасці Харківський тракторний завод (ХТЗ), а в 2016-му викупив підприємство назад. І хоча суми обох угод із ХТЗ Ярославський не озвучує, про підсумок говорить упевнено: так, вони були вигідні.

Гравці, які успішно вийшли з кризи і зберегли свої гроші, зараз займаються консолідацією ринку
Сергій Чуйкин,
керуючий директор департаменту Concorde Capital

Не ХТЗ єдиним: харків'янин розсмакував шопінг і зайнявся масштабнішим. Останнім часом він придбав рудник Суха Балка, Дніпропетровський металургійний завод, а також страхову компанію INGO.

Як і у випадку з Тігіпком, Ярославський черпає гроші з минулого: в докризові часи він вдало продав свою частку в Укрссиббанку французькій групі BNP Paribas, а підприємство Черкаський азот — мільярдерові Дмитру Фірташу.

Шопінг на ринку великих активів уже став нехай і не явною, але помітною тенденцією: останні два роки кількість угод у цій сфері зросла, відзначають у консалтинговій компанії EY. Якщо в 2014 році їх було 13, то в 2017-му — вже 27.

Водночас, як наголошують аналітики, йдеться лише про оголошені угоди. Тобто загальна їх кількість, з урахуванням неафішованих, точно більше згаданих 27.

Звісно, нинішній обсяг ринку злиттів-поглинань все ще не дотягнувся докризових часів. За оцінками Сергія Чуйкіна, керуючого директора інвестиційно-банківського департаменту компанії Concorde Capital, в 2017-му було здійснено угоди на $5-6 млрд, а в 2010-2013 роках суми обраховувалися десятками мільярдів доларів.

Проблема у вільних грошах — їх мало. І ті, у кого вони є, активно користуються своєю перевагою, розуміючи: на низькому ринку вигідно скуповуватися.

Адже дно економічної кризи, найімовірніше, минуло, і пора дивитися у майбутнє, вважає Чуйкін. "Гравці, які успішно вийшли з кризи і зберегли свої гроші, зараз займаються консолідацією ринку", — говорить він.

П оступове відродження економіки — лише один із факторів, що змушує великий вітчизняний бізнес скуповувати активи. Фактор №2 — стабілізація ситуації на сході країни. Завдяки йому знизився загальний ризик інвестицій, зазначає Владислав Остапенко, керівник відділу корпоративних фінансів і M&A компанії EY в Україні.

Стабілізація стабілізацією, але вірять у неї поки виключно місцеві бізнесмени, іноземці на український ринок особливо не поспішають. Свідчення цього — співвідношення капітальних і зовнішніх інвестицій у 2017 році: перші склали $16 млрд, другі — близько $2 млрд.

Остапенко пояснює: внутрішнім інвесторам простіше розібратися в ситуації, вони вже працюють тут, а значить, прийняли всі ризики.

Проте, каже експерт, окрім суто вітчизняних підприємців, у списку активних покупців опинилися і компанії із зовнішніми коренями. Серед них — інвестфонди Horizon Capital та Dragon Capital (останній видає НВ).

Перша компанія стала співвласником провайдера DataGroup, а також маркет-плейса Rozetka.ua. Друга активна на ринку комерційної нерухомості і купує офісні центри.

За словами Олени Кошарної, засновника і головного виконавчого директора Horizon Capital, зараз її фонд обговорює можливості входження у статутний капітал понад 30 компаній.

"Ті інвестори, які готові брати на себе ризик і не бояться інвестувати в нинішній ситуації, найімовірніше, в середньостроковій або довгостроковій перспективі виграють", — резюмує Чуйкін.

Д ієслово виграють, вжите Чуйкіним у майбутньому часі, Тігіпко готовий переінакшити на виграю завжди.

В інформаційному бюлетені групи ТАС, яка належить бізнесменові, одразу ж за біографією засновника слідує інфографіка, яка зображує історію групи. З неї випливає, що до 2005 року Тігіпко загалом купував активи, після — їх продавав, а з 2013-го знову взявся за купівлю.

"У погані часи потрібно купувати, а в хороші — створювати з нуля і продавати", — пояснює Антон Кернасовський, інвестиційний директор TAS Group. Погані, мовою інвестбанкіра, — це коли вартість активів внизу. А хороші — коли ціни зростають.

Зараз група ТАС, за його словами, купує активи, які можуть генерувати поточну прибутковість для акціонера. Адже перспективи заробити на подальшому продажі вельми туманні.

Про "поганість" нинішніх українських часів можна судити за проваленою капіталізацєю українських публічних компаній, акції яких торгуються на міжнародних біржах. Так, вартість найбільшого виробника курятини — компанії МХП, акції якої розміщені на Лондонській біржі, в 2011 році оцінювалася у $2 млрд. Зараз ціна дітища Юрія Косюка — $1,4 млрд. Схожа ситуація і з агрохолдингом Кернел: у 2011-му його вартість становила $2 млрд, нині — рівно вдвічі меншу суму.

Ще більш вражаюче падіння показала Ferrexpo — гірничорудна компанія Костянтина Жеваго: в липні 2011-го її капіталізація — це $4,4 млрд, а станом на травень 2018-го — лише $1,4 млрд.

"Велика економічна криза, девальвація, адже багато компаній брали валютні кредити. А ще — політична нестабільність", — пояснює причини подібного занепаду Чуйкін. Окрім того, в країні велика кількість компаній, які не можуть обслуговувати свої борги, пояснює експерт. За його словами, вартість їх акціонерного капіталу сягає нуля.

А ще нинішні низькі ціни на українському ринку обумовлені виходом із країни російського бізнесу. Останній, прощаючись із постраждалою від дій Кремля країною, розпродає належні йому місцеві підприємства та банки.

Той же VS Bank, куплений групою TAS — це українська "дочка" Сбербанку Росії. А ІНГО Україна, придбаний структурами Ярославського, належала російському Ингосстраху.

Є й інші приклади. Так, компанія Лукойл продала хімпідприємство Карпатнафтохім непублічному українському бізнесменові Ігорю Шуцькому і своєму екс-менеджеру Ільхаму Мамедову. А РусАл Дерипаски "розлучився" з Миколаївським глиноземним заводом, який опинився у скарбничці швейцарського холдингу Glenсore.

З араз, за оцінками аналітиків, найпривабливішим для людей із грошима, які не бояться надто ризикувати, виглядає фінансовий сектор. Тому що вартість активів тут б'є антирекорди.

СКОРО БУДУТЬ: Владислав Остапенко з EY в Україні каже,
що по клієнтах своєї компанії бачить появу
інтересу до українських активів

У травні 2018-го українська "дочка" угорської ОТП Банку продала портфель кредитів на 3,45 млрд грн із дисконтом 87,5% — за 431 млн. За два роки до того угорці позбулися частини свого кредитного портфеля з дисконтом 96%, а в 2015-му — зі знижкою 75,3%. І подібні приклади на ринку — не поодинокі.

Регулярно розпродають активи збанкрутілих банків і НБУ разом із ФГВФО. Наприклад, на початку травня останній провів аукціон із продажу активів 29 неплатоспроможних банків на суму 72 млн грн. А в березні ФГВЛ на аукціонах реалізував активи на суму майже 1 млрд грн.

Цікавою для активних інвесторів виглядає й аграрна галузь. Її привабливість, за словами Остапенка, пов'язана з тим, що Україна має сильні позиції на світовому ринку, й аграрії генерують стабільний потік валюти. "Витратна частина великою мірою є місцевою, гривневою, а дохідна — або валютною, або прив'язана до світових цін", — пояснює експерт.

Загалом, відзначають в EY, з 2015-го в агрогалузі сталося сім великих публічних угод. А негласних — значно більше.

Одними із найпомітніших покупців на сільськогосподарському ринку країни стали Галина та Олександр Гереги — сім'я власників мережі будівельних гіпермаркетів Епіцентр-К.

Протягом останніх двох років Гереги купили Вінницьку аграрно-промислову групу, компанію Оболонь-Агро, а також десяток підприємств у Черкаській, Вінницькій та Київській областях.

У цю сферу охоче зайшли б й іноземці. Але без зняття мораторію на продаж сільгоспземель, на думку Анатолія Амеліна, директора економічних програм Ukrainian Institute for the Future, ризики подібних інвестицій іноземними гравцями оцінюються як дуже високі. Значить, ціни на місцеві активи будуть нижчими, ніж могли б.

Проте, за словами Чуйкіна, вхідний квиток в агрогалузь стає дорожчим: так ціни на право оренди землі щороку зростають на 20%.

А зовнішні інвестори — вони підтягнуться, вважає Остапенко з EY. "Зараз іноземці активно включаються у процес, вивчають матеріали для інвесторів, приїжджають на зустрічі з власниками та огляди активів", — запевняє експерт.